Локдаун у стилі XVII століття. Як Папа врятував Рим від чуми

Чума, смерть та перші обмеження

Чума вразила не лише територію сучасної Італії – за оцінками науковців, після кількох хвиль епідемія знищила близько половини населення Європи.

Згідно з дослідженням Луки Топі, італійського історика і професора Римського університету Ла Сап’єнца, з 1656 по 1657 рік від чуми загинуло 55% населення Сардинії, половина населення Неаполя та 60% мешканців Генуї.

Але згідно з даними, який у 2017 році оприлюднив італійський науковий журнал, у Римі офіційний показник смертності від чуми був менш ніж 8% (9500 смертей на 120 тисяч населення).

Коли новини про чуму в Неаполітанському королівстві досягли Риму, Олександр VII вже рік як був понтифіком.

Спалах тривав з травня 1656-го по серпень 1657 року, і Папа запровадив низку заходів, що дуже нагадують сучасні обмеження під час пандемії коронавірусу.

У ті часи Папа Римський був не просто провідником католицької віри. Окрім крихітного міста-держави Ватикан, йому підпорядковувалась так звана Папська держава, до складу якої входив Рим, його околиці та значна частина того, що сьогодні є центральною Італією.

Оскільки ситуація в сусідніх регіонах постійно погіршувалася, Олександр VII поступово запроваджував у Римі обмеження, які незабаром перетворилися на повну ізоляцію.

Майже всі ворота в Рим були зачинені. Відкритими залишили тільки вісім, але їх цілодобово охороняли солдати під наглядом “дворянина і кардинала”. Будь-який в’їзд у місто фіксувався і потребував обґрунтування.

15 червня у Римі зафіксували перший випадок чуми: це був неаполітанський солдат, який помер у лікарні.

Жорсткі заходи не змусили себе чекати.

З 20 червня громадян зобов’язали повідомляти про всі відомі випадки “Чорної смерті”, священники відвідували хворих кожні три дні, усіх парафіян, що підчепили чуму, фіксували в офіційному реєстрі.

Середньовічний локдаун

“Родичі жертви також були інфіковані, чимало з них померли”, – розповідає Райлсон Араужо, студент богослов’я Папського католицького університету у Сан-Паулу (Бразилія).

У відповідь влада ізолювала весь район.

“Коли епідемія почала прогресувати, Папа впровадив інші обмеження: видав наказ про соціальне дистанціювання, заборонив зустрічі, релігійні заходи та будь-які інші зібрання, – каже Араужо. – Дипломатичні візити скасували, дороги контролювалися”.

Папа також заборонив постити — щоб на випадок хвороби населення було ситим і сильним. Якщо у будинку був хворий, на ізоляції лишалися всі, хто був з ним у контакті.

“З’явилися побоювання, що носіями хвороби стануть священники”, – каже Араужо.

Тому Олександр VII розділив священників і лікарів на дві команди: тих, хто контактував з хворими, і тих, хто цього не робив (лишаючись “чистим” і спроможним дбати про інших).

Оскільки лікарі теж боялися зараження, “їм заборонили їхати з Риму”, – додає Катанія.

Для тих, хто на карантині створили мережу підтримки.

“Сім’ям, які не могли вийти з дому, допомагали фінансово, а їжу передавали через вікно”, – каже Катанія.

У розпал епідемії на порушника карантину могла чекати навіть смертна кара.

Скептики і фейки

“Одні звинувачували Папу в створенні епідемії заради популярності”, – каже Міртічелі Медейрос, дослідник з Папського григоріанського університету в Римі.

“Інші виступали проти жорстких заходів, щоб не сіяти паніку серед населення”, – додає вчений.

Навіть найближчі союзники Папи, за словами Медейроса, побоювалися: якщо розкриються справжні масштаби хвороби, то обвалиться економіка.

Скептики XVII століття нічим не відрізнялися від нинішніх, вважає Араужо: “Були купці, які переконували Папу відмовитись від додаткових обмежень та приховати ситуацію, щоб паніка не росла, а бізнес працював”.

Збереглися архівні записи про лікаря, який поширював фейки і стверджував, що “рішення папи були політично мотивованими”, – каже історик Віктор Міссіато, професор пресвітеріанського коледжу Маккензі в Бразилії.

“Лікаря звинуватили у наклепі та засудили до роботи у чумній лікарні”, – додає Міссіато.

Але загалом запобіжні заходи діяли і допомогли стримати поширення чуми.

Здолати “Чорну смерть”

Найефектнішим з них була чудова колонада у стилі бароко на площі Святого Петра, створена скульптором та архітектором Лоренцо Берніні.

“Так у ті часи папи демонстрували свою міць. Багато з найвидатніших пам’яток Риму побудували саме з цих міркувань”, – пояснює Медейрос.

“Олександр VII був палким поціновувачем мистецтва і дружив з Берніні, – додає науковець. – Його раннє папство затьмарила чума, і масштабне будівництво ознаменувало кінець того похмурого періоду: колонада у соборі Святого Петра символізує розкриті обійми церкви”.

Не єдиний приклад

“Подібні обмеження були й в інших італійських єпархіях, особливо в XIX столітті, під час епідемії холери”, – каже Медейрос.

І навіть набагато раніше, у XVI столітті, кардинал архієпископ Карло Борромео також запровадив сувору ізоляцію, коли Мілан потерпав від чуми.

За словами Медейроса, навіть месу проводили з дотриманням соціальної дистанції: “Священник стояв на розі вулиці й правив службу, а віряни молилися зі своїх вікон”.

Віра, сила і наука

400 років тому наука не цінувалася так високо, як сьогодні.

“У XVII столітті абсолютизм [коли монарх має абсолютну владу над своїми підданими] був нормою в Європі. Політична і релігійна влада повністю переплелися”, – каже Міссіато.

“Наукова революція ще не наступила. Віра у божественне була величезною і розглядалась як єдиний шлях до порятунку”, – додає Міссіато.

Ось чому дії Олександра VII мали таке велике значення: “Вони демонструють гармонію між вірою і наукою. Коли віра твердо стоїть на землі”, – каже Араужо.