Як багато ви знаєте про людину, яка прибирає ваш під’їзд і двір? Історія Ганни Чаус, яку цього року визнали найкращою двірничкою Львова, може вас здивувати.
Джерело: ВВС News Україна.
Пані Ганна працює на Жасминовій 9 уже чотири роки – наводить чистоту в п’яти під’їздах цієї відносно новенької десятиповерхівки.
Пригадавши, як часом затерпає спина від прибирання квартири, я з жахом уявляю, як це – п’ять разів пройтися віником і ганчіркою з десятого по перший поверх.
“Навпаки – це зарядка”, – каже 66-річна жінка. Вона додає, що “родом із села і звикла до такої роботи”.
Серед цих багатоповерхівок, вона почувається як господиня власного подвір’я.
Стоячи на порозі під’їзду в улюблених джинсових кедах, Ганна вітається з мешканцями, наче запрошуючи до себе додому. І діти, видно, добре її знають – ідучи за ручку з мамою додому, вони ще довго зі сходової клітки махають рукою прибиральниці.
Насправді двірники роблять більше, ніж здається – наприклад, вони можуть без конфліктів вплинути на сусіда, що ніяк не кине палити у під’їзді, каже жінка.
А ще саме двірники вивішують прапори на вашій вулиці, створюючи атмосферу свята або нагадуючи про жалобу.
У крихітній комірчині знадвору на першому поверсі, що для пані Ганни і офіс, і кімната відпочинку, на стіні висить перелік свят та інших днів із вказівками, коли вішати прапори, коли жалобні стрічки, а коли прапори разом із жалобними стрічками.
“Ох, а яке сьогодні число?” – схвильовано питає жінка, перевіряючи, чи не забула про прапори.
Але все в порядку, тому Ганна видихає і розповідає історію свого життя.
Львівський інститут і поїздки до Києва
Ганна Чаус – фактично новачок у професії.
28 років, до виходу на пенсію, вона працювала інженеркою у Львівському проєктному інституті.
Її колеги вигадували нові будинки, дороги, мости, а жінка перетворювала їхні креслення на цифри і рахувала, скільки коштуватиме їх побудувати.
“Скільки проєктів!” – згадує пані Ганна. На презентації треба було їздити в Київ, тому життя було цікавим і насиченим.
На роботі пані Ганна зустріла багатьох своїх найкращих друзів і вони працювали разом від розквіту до спаду їхнього інституту.
Будучи вже на пенсії, хоч і не збираючись на відпочинок – десять років тому жінка звільнилася.
“Роботи було усе менше – вистачало на два, три дні в тиждень, і я почувалася звʼязаною – ні роботи, ні грошей”, – каже Ганна.
Вона пішла у вересні, а вже в квітні працівників значно скоротили.
Любов до села і городу
Так само сильно, як працювати, пані Ганна любить ще одне – своє село.
Вона виросла у селі, і хоча ще замолоду переїхала до великого міста, завжди любила їздити до батьків у свій сад і город.
Батьки пані Ганни пережили голод і вона прочитала, що цей досвід може відбитися на дітях і внуках.
“Думаю, це про мене”, – каже Ганна, пояснюючи свою любов до роботи в землі.
Її батьки вже померли, як і чоловік, один із двох синів воює, а невістка з двома внуками 18 і 20 років переїхала через війну до Польщі, “але я все саджу, щоб було”.
“Треба чи не треба – я саджу, а потім сусідам роздаю”.
“Нехай я нароблюся, але на землі я заспокоююся. Місто втомлює, в селі інакше. Там я почуваюся вільною людиною”.
Коли пані Ганна вийшла на пенсію, сусіди чекали, що вона переїде в село назавжди. Але вона влаштувалася у магазин секонд-хенду – працювати “серед людей”.
Але шість років потому людей у магазин почало приходити менше, тому що почалася пандемія.
Так вона і потрапила на Жасминову 9.
Робота без світла і з тривогами
Насправді прибирати Ганні Чаус подобається більше, ніж в магазині. Переваг багато, каже жінка. Робота часто на відкритому повітрі, з 7:30 до 13:00, офіційне працевлаштування, “і за відчуттями, як у себе вдома у селі”.
Розмовляючи, жінка час від часу нахиляється, підбираючи поодинокі смітинки на сходовій клітці чи на землі.
Війна багато в чому поміняла роботу двірнички.
По-перше, тривоги.
“Галбуджитлосервіс”, де працює пані Ганна, обслуговує кілька будинків у місті. Один із них постраждав під час ракетної атаки на Привокзальній, і це стало ще одним нагадуванням не нехтувати тривогами – якщо не йти в укриття (а на Жасминовій облаштований підземний паркінг із кріслами), то хоча би негайно припиняти прибирання на верхніх поверхах.
По-друге, світло.
Двірнички постійно мусять підлаштовуватися під графіки відключення електроенергії – “якщо світла немає вранці, то будинок я прибираю під обід і навпаки”.
У неспокійні дні пані Ганна рятується тим же прибиранням – “починаю мити, замітати, і так якось заспокоююсь”.
На пенсію жінка точно не збирається.
Та і не може вона зараз переїхати в село – її син повернувся з Бахмута з контузією і важким осколковим пораненням живота.
“Військово-лікарська комісія має вирішити, чи візьмуть його далі воювати, а поки ходить у наряди. Як же я його лишу? Він має квартиру, а зараз до мене перебрався, поки діти у Польщі”.
Конкурс двірників у Львові
Жінка каже, що на конкурс двірників не подавалася – її номінував керівник.
Відзначати найкращих у професії стало вже традицією для Львова. Започаткований кілька років тому конкурс із часом стає тільки популярніший – кількість претендентів зростає, кажуть у міській раді.
Городяни обирають не тільки найкращу двірничку міста, а і кожного з районів.
Сьогодні у Львові працює більше 1 200 двірників, і “зазвичай це прості, старшого віку люди, які роблять важку щоденну працю, “яка не особливо помітна, коли її виконують”, йдеться на сайті мерії.
“Я не хотіла на конкурс – казала, не хочу, краще би Женю взяли, вона старша, їй було би приємно”, – каже пані Ганна.
Але керівник зробив по-своєму і, зрештою, не прогадав, тому що через кілька тижнів Ганну Чаус оголосили переможницею.
Перемагають ті, за кого найбільше проголосували онлайн.
І хоча внук пані Ганни проголосував першим, сама вона зізнається, що нікого не агітувала.
“Це тому, що я люблю говорити. Усе життя працювала з людьми, і так стояли-говорили біля під’їзду, і всі мешканці вже знали, що я беру участь в конкурсі”.
Перемога стала для жінки несподіванкою – першою їй про це сказала знайома, яка через війну опинилася в Лондоні.
“Уявляєте, Люба в Лондоні вже знала, а я у Львові – ще ні”, – сміється пані Ганна.
На церемонії у мерії пані Ганні вручили квіти, грамоту, 10 тисяч і подарунок – тур країнами Балтії.
“Я не соромлюся своєї професії”
Відтоді пані Ганна – знаменитість у своєму селі.
І ця слава на неї трохи тисне.
“Просто я така людина – не люблю від когось щось отримувати, почуваюся боржником”, – каже жінка.
Після перемоги в конкурсі про її роботу тепер знають усі, хто міг не знати раніше.
“Мій старший брат невдоволений тим, що я прибираю. Працювала в інституті, в магазині, а тепер тут – якось непрестижно. Він так не каже, але так відчувається”.
“Одного разу дзвонить і каже – внучка питала, на кого ти вчилася (я закінчила політехнічний), а я і сказав – віником вчилася замітати”, – каже жінка.
“Але що поганого в тому, щоб віником замітати? Хіба це щось кримінальне? Я не соромлюся, тому що я роботу роблю – не краду, не вбиваю”.
Пані Ганна каже, що не хоче сидіти в селі без діла.
Мало хто з жителів села може жити з того, що виростив, каже жінка. “Люди продають за копійки”.
А на життя треба мати гроші, додає пані Ганна.
10 тисяч гривень, які виграла в конкурсі, вона відіслала онукам у Польщу.
“Тут у них була баба, родичі, а там їм хто допоможе? Чужина – це не вдома”.
“Ще до церкви ходжу, там весь час збирають – то на армію, то на дрони, то на машини для військових. Гріхом було би не дати, а щоб дати, треба мати”.
“І на церкву завжди здаю. Бо як помру, хто хоронитиме? Треба, щоб священник був, і щоб церква була доглянута”.
***
Наприкінці зустрічі я вмовляю Ганну Чаус поїхати у тур країнами Балтії, який їй подарувала мерія.
Жінка все ще думає, чи їй це треба.
“Напевне, це не для мене. Я їду до Сокаля пів години, ще пів години до села, і ледве вилажу, а тут 24 години автобусом”, – каже пенсіонерка.
До того ж, додає пані Ганна, вона вже бачила Ригу, коли їй було 18.
Але поїздка – це також шанс взяти у подорож своїх онуків із Польщі, яких тепер не так часто можна побачити .
“Коли була молода, то кругом їздила – і Закарпаття, і на море – а зараз хочеться іншого. Я краще би поїхала на місця, де об’являється матінка Божа – такі речі мене зараз цікавлять більше”.
