Леся Вакулюк
тележурналістка, ведуча “24-го каналу”
Про Франка і Зеленського, підлітків і читання книжок, урок української літератури і ринопластику, пише Новинарня
ПРОЛОГ
У [київській] гімназії, де зараз вчиться моя пасербиця Тереза, є традиція. Раз на рік уроки проводять батьки. Мій вибір як онучки вчительки укр. мови і літератури був очевидний. “Яка сьогодні тема?” – перше, що спитала 10-класників. Їхні очі так і промовляли: “І чим ти нас здивуєш?”
Основна частина
– Ну, ето… “Крадєноє щастя”
– І хто з вас прочитав “Крадєноє щастя”?
– ………….
– А, може, хтось читав «Украдене щастя»?
– ………….
Із задньої парти винувато озвалася вчителька: “Розумієте, попереднього разу урок вели учні і не дали домашнього завдання. А так, то вони читають”.
– Тоді спитаю наступне: в якому жанрі Франко написав “Украдене щастя”?
– Драма, – почулося то тут, то там.
– Добре. А що він ще писав?
– Ліріку. Ето… “Вічний революціонер”.
– Що ще?
– ……
– Казки писав?
– А, ну да. Про лиса, здається…
– І про що “Лис Микита”?
(Одразу згадалося, як дід розповідав мені цю казку напам‘ять. Щоразу на словах «Гей, Микито! Де він, ланець? Вилізай! Це я післанець! Від саміського царя!» я перекручувала «післанець» на «посранець». Дід удавано хмурив брови, а я щиро втішалася)
– Ну-у-у-у, це про лиса на ім’я Микита. (Мабуть, цим дітям не так пощастило з дідами, як мені).
– Ок. Що ще знаєте з творчості Франка?
– О, я літом читав “Захара Беркута”, – озвався хлопчина з першої парти.
– І про що ця повість? Тільки не треба казати, що про Захара на прізвище Беркут… Добре, їдемо далі. А ви знаєте, що Франка називають одним з найплідніших письменників? Скільки томів він написав?
Всі кинулися до зошитів. Зашурхотіли аркуші. Але відповіді там не було. Почалося вгадування:
– 10?.. 29?.. А ви нам не скажете?
– Нє-а)) Діставайте смартфони і починайте гуглити?
Чомусь здавалося, що от тепер уже ці, втомлені життям 10-класники, почувши про телефони, нарешті прокинуться. Але за мобільні ніхто не взявся. То вже потім Тереза розповіла, що їм забороняють користуватися телефонами під час уроків. Але проти шкільних правил таки довелося піти.
А після Google їм довелося ще й калькуляторами покористуватися. Бо ми вираховували, скільки томів на рік в середньому виходило з-під пера Франка. А потім говорили про його феміністичні погляди. Шукали в тому ж “гуглі”, через що він помер. Говорили про “Повію” Панаса Мирного (вона, до речі, викликала більше зацікавлення, ніж Чіпка з “Хіба ревуть воли…”, хоча і не знайшлося їй місця в шкільній програмі). А ще говорили про Котляревського, який знався на алкоголі. Про Шевченка, який зображав себе голим. Останнє викликало неабиякий резонанс серед сонних підлітків. Навіть більший, аніж те, що Франко, ймовірно, помер від сифілісу.
– Чому ж вам так нецікава українська література?
– Тяжело чітать на укрАінском…
…Она навязиваєт нам патріотізм…
…Програма так складена, що ми не все розуміємо, про що пишуть автори…
До закінчення уроку залишалося якихось п’ять хвилин – надто мало, щоб поговорити про перші два твердження, від яких я, зізнаюся, була шокована.
– Що ж… А тепер погуглимо, скільки в середньому книг прочитали українці за попередній рік і на якому місці Україна за кількістю людей, які читають книги?
Нарешті 10-класники завзято кинулися шукати в телефонах інформацію. От тільки вона їм не дуже сподобалася.
“Але ми – не тупі!” – обурився один із них.
Епілог
Психолог Лабковський радить не змушувати дитину до читання. Мовляв, рано чи пізно вона сама візьме книгу до рук. Варто, аби просто бачила за читанням батьків.
Так от, у 16 років – це ще рано чи вже пізно? Якщо вірити цим 10-класникам, то в рік вони читають дві-три книги. Це мало чи багато? Коли діти, як стверджує Лабковський, беруть приклад зі своїх батьків, то цим підліткам їхні батьки його подавали?
Після післямови
– Терезун, що там твої однокласники казали про урок?
– Ну, запитували, скільки тобі років.
– А про сам урок?
– Нє, було кілька людей, яким сподобалося.
– І все?
– А! Одна дівчинка розпитувала, чи робила ти ринопластику…
– ???????????
– Я їй розповіла, що колись на тебе напали, крали сумку, зламали ніс, а в лікарні його не зовсім вдало вправили.
КІНЕЦЬ
І Бог з ним – з тим Франком. Не на ньому єдиному читання клином зійшлося. Але тепер мені абсолютно не дивно, чому у нас в країні повний пиЗдЕЛЕНСЬКИЙ!
P.S. А тепер вгадайте, за кого більшість однокласників Терези, якби вже зараз могли взяти участь у виборах, проголосували б?..
Підтримайте проект на Patreon
