Без їжі, без води — і з ворогом упритул
Микола Колосовський із Перемишлян, боєць 2 Галицької бригади Національної гвардії України, разом із побратимами 114 днів утримував позицію на Покровському напрямку на Донеччині. Весь цей час захисники жили в умовах безперервних обстрілів, гострої нестачі продовольства та питної води, пише Суспільне.
Микола — ветеран Антитерористичної операції, який після початку повномасштабного російського вторгнення знову став до лав захисників України. Восени 2025 року він разом із бойовими товаришами зайняв позицію поблизу териконів на Покровському напрямку. Нацгвардійці відбивали спроби ворожих груп та одиночних штурмовиків прорватися вглиб підконтрольної Силам оборони території. У перервах між боями воїни обслуговували зброю, вели розвідку місцевості та поповнювали боєкомплект трофейними набоями.
Умови перебування на позиції були вкрай важкими. Воду бійці здобували з ризиком для життя — під покровом туману бігали до калюжі біля терикону. Продукти доставляли дронами, однак нерегулярно: у періоди активної протидії з боку росіян безпілотники збивали, і тоді воїни виживали на знайдених консервах та залишках продуктів із покинутих позицій. В одному з покинутих бліндажів вдалося виявити близько п’ятдесяти банок консервованої квасолі, яка на довгий час стала основою їхнього раціону.
«Найгірше було без води. По туману бігали до калюжі біля терикону і набирали її. Так і жили. Зараз на квасолю важко дивитися», — розповідає Микола.
Попри нелюдські умови, у маленькому бліндажі панувала атмосфера справжнього братерства. Сили бійцям додавали думки про рідних. Особливо важливим для Миколи стало аудіоповідомлення від дружини, яке побратими передали йому по радіостанції, та думки про щойно народжену дитину.
## Вирішальний бій і граната під ногами
2 січня позицію нацгвардійців атакувала російська штурмова група. Противник підійшов майже впритул. Троє бійців понад дві години стримували атаку. У ході бою важке наскрізне поранення отримав боєць на псевдо Бандера, ще один — псевдо Старий — був поранений у голову. Микола одночасно відбивав атаки й надавав медичну допомогу пораненим товаришам.
У критичний момент один із росіян кинув гранату просто під ноги бійцю.
«Я не знаю, як зорієнтувався. Відштовхнув її і стрибнув глибше у бліндаж. Вона вибухнула за секунду і зачепила одного з росіян», — згадує нацгвардієць.
Штурм вдалося відбити, але залишатися на позиції більше не було можливості — ставало очевидним, що росіяни незабаром знищать її артилерійським вогнем.
## Три тижні відходу через мінні поля і під дронами
Після відбиття атаки Микола разом із побратимом розпочав евакуацію тяжкопораненого. Гвардійці виготовили саморобні ноші й рушили в дорогу. Шлях пролягав через посадки, відкриті поля та заміновану місцевість під постійною загрозою ворожих безпілотників. Пораненого несли на руках, тягнули на ношах і перевозили на імпровізованих санчатах. Щоб ліки не замерзли на морозі, Микола зігрівав ампули власним тілом під одягом. Декілька разів група потрапляла під мінометні обстріли.
Під час одного з переходів бійців виявив ворожий дрон і передав їхні координати артилерії. Внаслідок обстрілу осколкові поранення отримали сам Микола та ще один побратим. Незважаючи на це, група продовжила рух.
Наприкінці січня нацгвардійці вийшли до своїх. В одному з сіл вони зустріли бійців іншого спецпідрозділу, а згодом на допомогу прибули побратими-десантники, які вивезли всіх поранених до стабілізаційного пункту. Евакуація тривала майже три тижні, але врятувати вдалося всіх.
«Найбільшою нагородою для мене стала тоді зустріч побратима з його мамою. Вона дуже зраділа, що її сина врятували і він вижив», — каже Микола.
Зараз нацгвардієць продовжує службу. Весь час на бойових виходах він носить на бронежилеті вервицю — подарунок товариша. Вдома на нього чекають троє дітей.
