Субота, 7 грудня

Найкращі вірші Ліни Костенко про осінь

Хто, як не легендарна Ліна Василівна так чудово розкаже про осінь?

Вірші Ліни Костенко – мед для душі. А осінь – час насолоди та поезії.

То ж читаємо найкраще про цю золоту пору року!

*************

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п’ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

**************

Життя ж коротке і шалене.

Летить, як цифри на табло.

Учора все було зелене.

Учора все іще було.

*************

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.

Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,

і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

***************

Ти знов прийшла, моя печальна музо.

Не бійся, як не покладаю рук.

Пливе над світом осінь, як медуза,

і мокре листя падає на брук.

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

твій плащик ледь прип’ятий на плечі.

О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,

така одна-однісінька вночі!

Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?

Яким вікам світилася вві млі?

І по якій несповідимій карті

знаходиш ти поетів на землі?⠀

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

Твоє чоло шляхетне і ясне.

Поети ж є і кращі, й щасливіші.

Спасибі, що ти вибрала мене.

************

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

де біла-біла хатка стоїть на самоті,

живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба – це коли є онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

************

Та нічого. Тільки от що.

На пронизливих вітрах

облетіло наше листя,

облетіло його — страх!

Лиш одна є втіха в тому,

що під небом голубим

аж тепер вже видно, хто ми,

до самісіньких глибин.

***********

Ще пахне сіно. Ще рояться оси.

Ще у дуплянках солодко медам.

А вже вночі навшпиньки ходить осінь

і полум’я жоржин задмухує садам.

************

Калина міряє коралі

А ти летиш по магістралі

Життя — це божевільне раллі

Питаю в долі

А що далі?

***********

Нехай підождуть невідкладні справи.

Я надивлюсь на сонце і на трави.

Наговорюся з добрими людьми.

Не час минає, а минаєм ми.

А ми минаєм… ми минаєм… так-то…

А час – це тільки відбивання такту.

Тік-так, тік-так… і в цьому вся трагічність.

Час – не хвилини, час – віки і вічність.

А день і ніч і звечора до рання –

це тільки віхи цього проминання.⠀

Це тільки мить, уривочок, фрагмент.

Остання нота ще бринить в повітрі, –

Дивися: Час, великий диригент,

Перегортає ноти на пюпітрі.

***********

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина, –

то музика нагадує про Вас,

то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – музика і час,

і Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина!

************

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові.

Старезні пні, кошлаті поторочі,

літопис тиші пишуть у траві.

*************

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: – Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!<

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь щоб була красива.

************

Нечутно ходить вітер по землі,

цілує ніжним яблуням долоні.

Які тепер ми добрі і сумні,

які тепер ми серцем безборонні!

Як знаєм все, як хочемо не знать,

які чужі нам вихватки і пози.

І як в душі не хоче проминать.

***********

Хай буде сад і дерево крислате

і кіт-воркіт і ще багато див

Доросла пам’ять – то уже не слайди

Тоді вже доля гляне в об’єктив.

***********

Твій силует за соснами,

твій голос за ялинами.

Твій крок у храмі осені,

у шелесті трави.

***********

На все є час — на самоту і вірші

В безсонну ніч осінньої сльоти,

На гіркоту безмірних перебільшень

І справедливу жорсткість прямоти.


Підтримайте проект на Patreon

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.