Як колишні села ставали вулицями та мікрорайонами Львова
Ще трохи більше як сто років тому елітна вулиця імені Генерала Чупринки була селом. Такими ж свого часу були сучасні мікрорайони Львова Пасічна, Личаків, Клепарів, а Кульпарків постав із фільварку, який пан Гольдберг збудував 1425 року.
Насправді Львів княжий, місто в мурах, був розміром лише 5 гектарів. Та згодом «обростав» територією. І Львів у теперішніх межах – це 182 кв. км площі та плюс кілька десятків сіл і поселень, які увійшли до складу міста в різні часи.
Як передмістя та приміські села ставали вулицями і районами Львова – далі.
Трохи історії
Перша згадка про Львів датована 1256 р. Його заснував галицько-волинський князь Данило Романович. Спочатку Львів, які і більшість міських поселень Галицько-Волинського князівства, був невеликим містом, з кількістю мешканців кілька сотень осіб. І хоч закладений Львів був серед лісів та боліт, однак те, що місто лежало на перехресті важливих торговельних шляхів, привело до швидкого економічного розвитку міста.
Загалом у територіальних змінах Львова як міста можна виділити кілька важливих етапів, каже історик Іван Сварник.
– Перший – 1356 рік, це надання Львову території, так званого привілею на маґдебургію польського короля Казимира, де було визначено ті землі, які входили до юрисдикції міста Львова. Це було так званих 100 франконських ланів земельної площі; 1 лан дорівнював 24,5 га. Тобто 24500 га – це була та територія, на яку поширювалась влада Львова. Для порівняння, львівське середмістя, місто в мурах, займало всього 5 га.
Давній Львів складався з двох частин, середмістя і передмістя. У передмістях жила відносно невелика кількість мешканців. Львівські передмістя за кількістю жителів перевершили середмістя тільки в другій чверті XVI століття.
Проте, як зазначає історик, права тодішніх міщан і мешканців передмість відрізнялися.
– Львівські села, які підпадали під владу львівського магістрату, існували протягом тривалого часу. Збоїща, Білогорща, Брюховичі – це були міські села. Їхні мешканці вважалися підданими львівського магістрату і сплачували податки до міської скарбниці. Крім того, якщо виникали якісь конфлікти, то ці селяни судилися у Львові, у ратуші.
Але міські права мали тільки ті люди, які жили в середмісті. А так звані передміщани не могли обирати львівську владу, не мали права торгувати у Львові – це було прерогативою повноправних мешканців міст.
У XVIІ столітті Львів уже був найбільшим містом України за кількістю населення. І розростався він передусім завдяки передмістям, бо можливості міста в мурах було вичерпано вже давно.
У цей час також стрімко розвиваються міські села. До середини XVII століття на міських землях було дев’ять сіл і найбільші з них, такі як Клепарів та Замарстинів, вже становили зі Львовом суцільну забудову.
Новий етап територіального розвитку Львова розпочався із переходом міста під владу Австрійської монархії, 1772 року.
– Перше, що зробили австрійці, – розповідає історик, – це розібрали укріплення навколо середмістя, розпланували проспекти на місці валів та ровів і розпочали забудову другого берега Полтви, на захід від Львова. Так розпочався процес приєднання до міста приміських сіл.
За Австрії поділ на міщан і передміщан зник, тому що австрійці скасували магдебурзьке право. Відповідно, зникли ті законодавчі норми, які регулювали стосунки міщан і передміщан і всі стали однаковими жителями з однаковими виборчими правами тощо.
У цей час приєднання сіл відбувалось шляхом забудови території. Місто розросталося в усіх напрямках одночасно, що добре видно з карти.
Наступним етапом розширення міста можна вважати другу половину ХІХ століття. Цьому сприяють стрімкий економічний розвиток Галичини та Львова зокрема. У цей час у Львові будують кілька великих промислових підприємств, а після спорудження 1861 року першої в Галичині залізниці Львів-Перемишль місто також розвивається як великий транспортний вузол. Усе це сприяє збільшенню кількості жителів у приміських ґмінах (від нім. Gemeinde — спільнота, громада). Такі ґміни, як Замарстинів, Клепарів, Кривчиці, Левандівка, стають фактично продовженням міста, такими собі “спальними районами” для робітників.
На початку 20-х років ХХ століття процес розширення меж Львова активізується з появою проєкту розвитку «Великий Львів» Ігнація Дрекслера. А у 30-х змінюється і територіальна структура міста. Саме в цей час реалізується проєкт «Великий Львів».
– Білогорща, Волиця, Поріччя Замарстинів остаточно увійшли до Львова у 20-х роках ХХ століття. Хоча це були так звані львівські села, однак до складу самого міста вони увійшли під час реалізації проєкту «Великий Львів», – розповідає Іван Сварник. – Сам проєкт 1914 року обґрунтував архітектор, містобудівник Ігнацій Дрекслер. Саме він запропонував концепцію «Великого Львова».
За цією концепцією до складу «Великого Львова» мали увійти всі села в радіусі 30 км. Частково ця концепція була реалізована під час адміністративної реформи вже польського міжвоєнного періоду, до 1930 року. Тоді ці села стали частиною Львова. Це було адміністративне рішення про включення сіл до складу міста Львова.
У цей період до Львова приєднано Голоско Мале, Замарстинів, Знесіння, Клепарів, Кульпарків, Сигнівку та частини деяких інших приміських громад.
У роки німецької окупації територію тодішнього Львова взагалі планували збільшити удвадцятеро.
– У 1942 році виникла чергова ідея створити ще більший, гігантський, Львів, до якого би увійшли містечко Винники й 20 сіл навколо. Але цю ідею через воєнні катастрофи не втілили в життя. Тому й Винники лишились окремою громадою, і навколишні населені пункти, — каже Іван Сварник.
І врешті стрімке збільшення території Львова відбувається у радянські часи. Місто розбудовують за рахунок навколишніх сіл. У 50 – 70-х роках ХХ ст. до міста приєднують Лисиничі, Котельники, Боднарівку, Богданівку, Нові Збоїща, Голосівку, Скнилівок, Підсигнівку, Сихів, Старі Збоїща, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Білогорщу.
У 1970-80-х роках мікрорайони будують на замовлення підприємств для працівників заводів. Так на місці сіл Сихів та Зубра, які існували ще у XV столітті і навіть мали магдебурзьке право, виростають нові сучасні мікрорайони.
І насамкінець трохи фото і фактів про села, які стали Львовом
Білогорща
Село Білогорща заснував 1423 року міщанин Зоммерштайн. Його назва походить від території біля однойменного лісу, 70 ланів якої у 1356 році подарував Львову Казимир ІІІ Великий. Протягом майже усієї своєї історії село перебувало у власності багатих міщанських родин. У склад Залізничного району Львова включено 1978 року.
Левандівка
Історія Левандівки розпочинається наприкінці XVIII ст. За однією з версій, назва місцевості походить від прізвища дідичів Левандовських. Однойменний район розбудували із села, яке приєднали до Львова у квітні 1930 року. Саме тут на початку XX століття розташовувався львівський аеродром.
Погулянка
У 1810 році цю місцевість придбав заможний львівський адвокат Францішек Венґлінський, який збудував тут свій маєток. У 1821 році Погулянку придбав ресторатор Йоган Дістль і висадив парк. А в XIX столітті Ян Кляйн заснував тут броварню, пиво якої вважалось найкращим у Львові.
Сьогодні Погулянка – елітний район малоповерхової забудови, де поступово з’являються сучасні житлові комплекси.
Цетнерівка
Назва місцевості Цетнерівка походить від прізвища воєводи Ігнація Цетнера, який спорудив собі тут маєток у XVIII ст. Він створив парк з екзотичними рослинами. На початку ХХ століття 4,5 га Цетнерівки викупили для ботанічного саду Львівського університету. Згодом розширили до 16,5 га. У 1927 році тут спорудили адміністративний будинок, а у 1970-х – оранжерейний комплекс.
На байках (Новий світ)
Байки, На байках, Новий світ – місцевість, яка сьогодні є одним з найелітнішим районів Львова, називають по-різному. Історики мають кілька версій походження назви: або вона пов’язана з природною заболоченістю (Мочари-Баюри-Байки), або походить від рельєфу – На балках, На байках.
Раніше тут було село, яке вважалось передмістям. Міською дільницею “Новий світ” Байки стали у 1880-х. Жителі в основному займались садівництвом, городництвом.
Голоско Мале і Голоске Велике
У 1401 році біля урочища Головсько заклав поселення міщанин Миколай Циммерманн. Але вже через 13 років поселення стало власністю міста, а місцевість стали називати Голоско Велике.
В урочищі біля Великого Голоска оселився міщанин Ян Ганель. Він вирішив і собі закласти поселення, яке стали називати Голоском Малим. Воно увійшло до складу Львова у 1930 році.
Збоїща (Збоїська)
За народною етимологією, назва «Збоїща» (або «Збоїська») походить від польського zbój (збуй) — розбійник, бандит. Назва пов’язана з тим, що у давні часи за Полтвою був густий ліс, в якому селилися бандити та вигнанці — люди, яким у покарання за їхні вчинки під страхом смерті було заборонено з’являтися в межах Львова.
Перша згадка про село Збоїська датується 1359 роком.
У червні 1952 року — до Львова приєднано Старі Збоїща, а у 1958-му – Нові Збоїща.
Рясне
Житлові масиви Рясне-1 та Рясне-2 – це колишнє село Рясна Польська, назву якого на “Рясне” змінили за радянських часів. За даними 1880 року, в селі (при селищній громаді — гміні) налічувався 201 будинок з загальною кількістю населення 1114 осіб.
У межі Львова село Рясне Рясненської сільради Яворівського району загальною площею 477 гектарів було включене 1988 року.
Клепарів
Теперішній Клепарів виник на місці маєтку, який на початку XV століття збудував міщанин Андрій Стано-Кльоппер. Він придбав 12 ланів цих земель і спорудив маєток Кльоппергоф з гарними землями, ставками та виноградникам. Згодом ця назва трансформувалася у Клепарів.
Давній Клепарів завжди славився вирощуванням винограду та вибілюванням полотна, а його мешканці займались городництвом і садівництвом. До складу міста Клепарів увійшов у 1930 році.
Козельники
Перша згадка про село Козельники датується 1374 роком.
У 1400 році князь Ягайло подарував його разом з Ганачевом львівському монастирю ордену Францисканців. У 1930-х ченці цього ордену продали частину своїх земель та розбудували монастирський комплекс. У радянський час він став частиною території заводу фрезерних верстатів.
Північна частина Козельник (перед залізницею Львів-Чернівці) увійшла до меж міста у квітні 1930 року, решта території – 1955 року.
Персенківка
До XVII століття ця місцина мала назву “Коснерівка”, за іменем господаря тутешніх ланів міщанина Коснера. У 1687 році Ян Персінґ придбав цю ділянку, тому її стали називати за його прізвищем – Персенківкою.
До складу Львова місцевість увійшла 1930 року.
Джерело: Інститут Просвіти.
Підтримайте проект на Patreon