Понеділок, 27 травня

Дух свята: як зустрічала Різдво українська сім’я у дорадянські часи

Святвечір та Різдво – особлива пора для української сім’ї. Традиції різдвяного святкування здавна берегли та цінували. Тож до передсвяткового дійства підходили дуже ретельно. А перші приготування починали ще влітку. Оповите все це було безліччю обрядів-ритуалів, в які вірили та обов’язово виконували. Що лише додавало атмосферу магічності. «Вголос» вирішив привідкрити завісу та дізнатися, як готувалася та як зустрічала народження Христа українська сім’я більше, ніж століття тому.

Починалося все з надвечір’я Різдва, 6 січня. Здавна цей день вважали святим. Бо вірили, що саме від нього залежить, яким буде весь наступний рік. З настанням першої зірки сімя збиралась за святковим столом. Так і починали зустрічати прихід Різдва.

Головні атрибути свята

Головним атрибутом на Святвечір був необмолочений снопок. Вівсяний або житній. Його берегли ще з часів обжинки  у «святому куті» (покутті). Традиційно сніп отримав прізвисько «дід» або ж «дідух», в залежності від регіону.

  «Зранку, на Різдво сніп знімали з дійниці і ставили просто на покуть, а їжу, яка була в цій дійниці, несли у хлів і давали корові, яка гарно доїлася, – щоб молока було багато» – розповідає етнограф Володимир Конопка.

  Після того, як внесли сніп – розстеляли сіно, туди сипали дрібні гроші – щоб бути багатими. Та часник – щоб здоровими. А ще вірили, що сіно має магічну дію. І що саме завдяки йому можна відвертати всі природні негоди. Такий звичай підтверджує і церква у своїх колядках: «Пресвята Діва народила Сина на сіні і то за то ставлять сіно».

   «На Бойківщині, Гуцульщині, Лемківщині та Покутті перед тим, як внести сніп, господар брав під руку різдвяний хліб та косу й тричі обходив хату. На кожному розі він зупинявся, читав молитву і торкався косою до кожного із кутів. Цей обряд мав уберегти оселю від нечистої сили і забезпечити добробут на наступний рік» – продовжує етнограф.

    На Бойківщині з «дідухом» зі самого ранку йшов хтось із хатніх до річки чи потічка по воду. Часто, це входило в обов’язок невістки. Вона мала піти на річку та змочити сніп три рази у воду і промовити: «сніг змиваю, полон призиваю зо всіх сторон на моє подвір’є”.

  А от на Гуцульщині такий обряд проводив вже Господар.

«Ще перед тим, як внести “діда” до хати, господар робив обхід обійстя. Брав під пахву хліб та косу і так з ними обходив хату навколо три рази. Зупинявся на кожному з кутів, читав молитву і торкав кут косою. Цей обряд мав уберегти хату від нечистої сили і забезпечити добробут на наступний рік. Потім з “васильником”(хлібом)  ґазда йшов по “діда”(снопа)» – відзначає етнограф.

Не менш важливим було і внесення господарського інтентарю. Зокрема, серпа, коси чи сокири. Його ставили під порогом та прикривали соломою. Все задля того, щоб в наступному році було багато сіна.

   «Цікавим було і те, що на Святвечір господарі прагнули, щоб першими у дім зайшли світські тварини. Бо вірили, що щастя на весь наступний рік залежить від полазника(благовісника).. Увійшовши до хати «полазник» повинен був обов’язково з’їсти щось зі святкового столу». – додає етнограф.

Така традиція виникла ще до Другої світової війни. А вже опісля, зазнала змін. Тварин більше не приводили до хати, а несли їжу їм у хлів.

Продовжувалися обряди і після Різдва. Вже наступного дня господар збирав солому, яка була під столом та палив її на воротах. Пояснювали це так: «“То сміття палили і ноги гріли, аби не боліли» або «В садку димом обкурювалися, щоб здоровими бути». Під час проведення такого обряду повинна була бути присутня вся родина. Ті, хто сіно не палили  – несли його у хлів худобі.

Ще одним важливим атрибутом тодішнього святкування була піч. Її перед Святвечором прикрашали стрічками. Згідно традиції в цю ніч вона їде на ярмарок. Оскільки там будуть  інші печі, то виглядати вона має належним чином. На святковому базарі піч мала продати все, що випекла за рік.

Святкові страви

Страви, які господині готували на Святвечір були не менш знаковими. Їх починали готувати зі самого ранку, 6 січня.

  «На Бойківщині не було визначено кількість святкових страв, могло бути сім, дев’ять чи дванадцять. Для їх приготування використовували майже всі наявні в господарстві продукти, за винятком скоромних. У той час, коли господиня готувала вечерю, в обов’язки господаря входило нагодувати худобу, підстелити їй свіжої соломи та дати найкращого сіна, упорядкувати господарський інвентар – на Святвечір усе має стояти на своєму місці» – каже етнограф.

Найголовнішою стравою вечора була кутя. Їй приділяли найбільше часу та уваги. А ще для неї зберігали окремий горщик. Готувалася вона з грубо товчених зерен пшениці приправлених медом та маком. До страви також могли додавати волоські горіхи, родзинки чи цукор.

   «Особливої уваги заслуговує дія “нести кутю на стіл”. На Східній Бойківщині це мала робити господиня, усі домашні в цей час імітували звуки тварин. При цьому горщика обмотували рушником або натягували рукавиці, щоб не брати голими руками. Від цього начебто залежав наступний урожай. Кутю ставили по центру стола на “вінок”, а де його не було, для горщика робили кубельце із сіна» – ділиться етнограф.

Згідно з традицією з куті розпочинали святкову вечерю. Однак, в деяких регіонах навпаки – завершували.

Окрім святкової куті готували і інші страви.

  «Наприклад, бойки на стіл ставили дев’ять страв: 1) капуста і картопля, приправлені олією; 2) пироги з картоплі з олією; 3) киселиця; 4) біб або горох; 5) ячмінні крупи або вівсяні з сіменним чи маковим молоком; 6) груші; 7) голубці з круп вівсяних або пшеничних з олією; 8) пшениця з маком (кутя); 9) гриби з олією. Подібною, але з деякими відмінностями була вечеря у гуцулів» – розповідає етнограф.

Також напередодні Різдва не забували і про померлих. Перед вечерею кликали душі предків. А за столом залишали їм місце та ставили посуд.

У Галичині, обрядові страви після вечері залишали на столі чи підвіконні. А зранку могли побачити перевернути посуду чи сліди стоп. Все це вважали доказом приходу померлих рідних. Якщо ж господиня все-таки прибрала стіл після вечері, то вірили, що розлючений покійник може прийти до неї у сні.

У гірських районах була традиція йти на кладовище перед Святвечором та залишати кутю на могилах рідних.

Обрядовий хліб

Різдвяна кутя напряму пов’язана з обрядовим хлібом. Який виступає доповненням до неї. Здавна він мав різноманітні назви: карачун, Василь васильник, василіник, Маланка.

А от на сусідній Лемківщині були ще такі назви як: струлець, красун та корочун. Хліб пекли з житньої або пшеничної муки. Важливим вважалося додавання до тіста води. Такий хліб мав різну форму: плетений (три-чотири коси) або кутельмах.

  «Ці хлібні вироби також прикрашали візерунками: виробляли дубові листочки, калачики і пташок, малювали гроно винограду. Посередині виробляли гарну косицю. Окремий хліб пекли  для худоби – велику паляницю. В ній робили хрестик, і навколо нього паляницю обламували, а кожен повинен був її вкусити.

А той хрестик залишався аж до того, коли люди йшли весною сіяти в полі» – доповнює етнограф.  

Страви давали спробувати і кожній з тварин, яка жила у хліві. А подекуди і двічі: перед Святвечором та на Різдво. Не забували пригостити і полазника. Винятком були свині. Їм не перепадало нічого.

Колядки та віншування

Одними з найголовніших обрядів, які дійшли і до нас були колядки. Найдавнішим обрядним мотивом є  «оранка золотим плугом» пов’язана з участю Бога і святих в господарських польових роботах. Такі пісня зазвичай співали на третій день свят – на Степана.

Надавали значення і передсвятковим словам. Наприклад, на Бойківщині заходили до хати зі словами «Добрий вечір. Дай Боже щастя на хліб, на худобу, на птицю, на всяке добро». А йому відповідали: «Дай Боже здоров’я». На закарпатській Бойківщині говорили так:  «Щасливоє Рождество, щасливий Святий вечір». Гуцули для забезпечення врожаю та здоров’я казали: «Поможи Боже нам це доходувати, поможи Боже діждати другого врожаю».

А от на Західному Подоллі на різдвяний стіл найперше ставили калач та промовляли: «На щастя, на здоров’я, на той рік коляда!». Після чого приносили кутю, пшеничний, житній або вівсяний сніп, віншуючи: «Віншую вас з тими святами, з Рождеством Христовим, дай вам Боже ті свєта відпровадити, до Нового року дочекати, від Нового року до Богоявлення, від Богоявленія до Воскресенія, від Воскресения до ста літ, поки нам пан-Бог назначив».

Коли всі слова промовили, родина колядувала, потім молилась і лише тоді розпочинала Вечерю. Всі ці ритуали сприяли добробуту господарства вже у наступному році.

Заклики до стихій

Також цікавою традицією було запрошувати до святої вечері град, морози, бурю, тощо. Господар при цьому говорив: “як не будеш нині, то аби не був у мене цілий рік”. Такий звичай був характерним для цілої території України. «Морозе, Морозе, ходи до нас вечеряти. Як не прийдеш сьогодні — то не приходь николи!» — і поставе на окні чи там де. Тоді сідаєм вечеряти».       Дещо іншими були заклики на буковинській Гуцульщині: «Просимо Господа-Бога, поклянаймося, щоб нам ласку до нашої вечері прийти».

Окрім цього передбачали і родючість. На Святвечір до стелі підкидали ложку куті: «Найстарший у хаті перехрестить ту кутю і кидає ложку до стелі. Казали, якщо пшениця прилипне до стелі, то буде добрий врожай, а повідпадає, то не буде добрий».

Звісно, не забували і про зорі. За ними передбачили врожай. «Як зоряне небо, то віщували, же буде врожай, як було темно то ні».

«Ще один способом прогнозувати врожай було ворожіння на вугликах. «Кладуть на людей і на дні тижня. Той вугіль, який стоїть півгодини — і накриється білим попелом, то добре, того дня можна йти заорювати». «На Новий рік кладе господиня зранку розжарене вугілля з дров на піч. Вугликів є стільки, скільки осіб в хаті і штук тварин. Господиня призначує кожен вуглик і запам’ятовує. Опісля ворожить після спалення. Якщо котрий вуглик не «всядеться» білим попелом, то особа або звіря (чий вуглик), перестане в цьому році жити» – ділиться етнограф Володир Конопка.

Таке ворожіння було поширене по всій Бойківщині, Гуцульщині та Лемківщині.

Ворожили і на святковому хлібі. Господарі у різдвяну ніч йшли до річки або криниці з хлібом. Після чого приносили до хати, котили простеленим полотном від порога до столу, відгадуючи долю для сім’ї у наступному році.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.
ТЕГИ: