Пятого червня Львів провожатиме в останню путь трьох захисників України — Павла Кирилича, Ігоря Коваля та Остапа Рудника. Церемонія прощання охопить кілька міських локацій і завершиться похованням на двох міських кладовищах.
Траурні заходи розпочнуться зранку: о 09:30 у храмі Христового Воскресіння УГКЦ на вулиці Городоцькій, 319, відбудеться прощання з Павлом Кириличем. О 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла буде відправлено чин похорону воїнів, а приблизно о 11:30 на площі Ринок пройде загальноміська церемонія прощання. Павла Кирилича та Остапа Рудника поховають на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №87 по вулиці Пасічній, натомість Ігоря Коваля — на Голосківському кладовищі на полі 34-В, пише ЛМР.
Остап Рудник із раннього дитинства захоплювався футболом. Рідні згадують його як людину відкриту, добру та щиру, яка ніколи не відмовляла в допомозі. Він навчався у середній загальноосвітній школі №54 у Львові, а пізніше — у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Працював у сфері виробництва металопластикових конструкцій. Після початку повномасштабного російського вторгнення пішов захищати країну. Боронив Україну на Запорізькому та Донецькому напрямках у складі 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ. За службу був відзначений медаллю «Слава і Честь». По собі Остап залишив маму, тітку, племінника та родину.
Ігор Коваль навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради, а згодом — у Львівському фаховому коледжі спорту. За фахом працював пекарем. Захоплювався водним поло та здобував призові місця на спортивних змаганнях, любив музику, спів, риболовлю, кулінарію і тварин. Рідні характеризують його як доброго, відповідального і сміливого чоловіка з добрим серцем. На захист Батьківщини Ігор став у 2025 році, воював на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого штурмового полку. Після нього залишилися дружина, сестра, бабуся, дядько, тітка та родина.
Павло Кирилич здобував освіту у Тисовицькій гімназії Самбірського району, а пізніше закінчив професійно-технічне училище. Проходив строкову військову службу, після якої працював пекарем і водієм навантажувача у транспортній компанії САТ. Рідні описують його як життєрадісну, турботливу та щиру людину з чудовим почуттям гумору, яка любила футбол, збирання грибів і відпочинок на природі. З початком повномасштабної війни став до лав Збройних Сил і боронив Україну на Дніпропетровському та Донецькому напрямках у складі 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». Павло залишив дружину, доньку, сина, братів і сестер із сім’ями, друзів та побратимів.
