Портал 032.ua розповів про назви районів рідного міста та історії з життя їх мешканців.
У другій половині ХХ століття у Львові були утворені адміністративні райони: Галицький, Шевченківський, Личаківський, Залізничний і Франківський. У 2000 році з Галицького району було виділено Сихівський, саме цей район зараз має найбільше у місті населення з-поміж шести інших районів.
1. Шевченківський район
Один із районів Львова, який охоплює територію центрально-північної частини міста та включає місцевості Голоско, Замарстинів, Збоїща, Гаврилівка (Підзамче), частково Рясне, Клепарів, а також смт Брюховичі.
Про назву
Район назвали на честь українського поета та художника Тараса Шевченка. Крім того, адміністративною межею, яка відокремлює його від Залізничного району міста, є вулиця Шевченка (колишня Янівська) — одна з головних транспортних артерій міста.
Історія
Шевченківський район, мабуть, найбільше постраждав в роки ІІ світової війни з-поміж територій інших районів Львова — саме тут розташовувалось єврейське ґетто та Янівський концтабір.
На вулицях Львівського гетто, 1941-1942, Підзамче
На початку 1990-х років темпи житлового будівництва у Львові різко скоротились, Шевченківський район тоді не був привабливим для бізнесу. Найзнаковішою новобудовою цього періоду став ринок “Галицьке перехрестя”.
1980-ті — кільце на Б. Хмельницького, праворуч — Богданівська, ліворуч — Липинського. Фото з боку АС-2. Світлина: photo-lviv.in.ua
У 1999 році головну вулицю північної частини Львова було перейменовано на проспект Чорновола. З початку 2010-х ситуація у частині Шевченківського району докорінно змінилась. Сьогодні навколо проспекту Чорновола побудовані бізнес-центри і торгівельно-розважальні комплекси.
Клепарів, разом із Личаковим був одним із осередків, де наприкінці XIX століття виникла специфічна львівська субкультура — батяри.
2. Галицький район
Найменший за площею район, який охоплює територію центральної частини міста Львова: Середмістя, Цитадель, Софіївку, Снопків та Краківське передмістя.
Про назву
Район назвали на честь засновника міста короля Данила Галицького. В його топоніміці також існує вулиця Галицька, з якої колись починався Галицький шлях та площа Данила Галицького. Протягом своєї історії неодноразово змінював назву. Спочатку було утворено Центральний міський район, який 1940 року перейменували на Сталінський район.
Весною 1951 року з частин Сталінського, Залізничного та Червоноармійського районів Львова утворили Ленінський район, а у липні 1956 року Сталінський та Ленінський райони були об’єднані в Ленінський район. З проголошенням незалежності Ленінський район перейменували на Галицький.
Тепер до складу Галицького району входить історичний центр міста та низка мікрорайонів, які безпосередньо межують з ним.
Історія
Протягом ХІХ століття було збудовано значну частину сучасних вулиць у центрі Львова, зокрема у 1827-1835 роках збудували сучасну ратушу. Згодом почалися роботи з осушення русла Полтви, врешті її почали заганяти у підземний колектор, тож історичний центр поступово набував сучасного вигляду.
Роботи по засклепінню Полтви на нинішній площі А.Міцкевича. Фото 1880-х років
У 1870-х роках почалась активна забудова вулиці Коперника. У 1880 році з’явивися Палац Потоцьких, а у 1886-1889 році будівля Головпоштамту. Також у 1885 році було закладено Стрийський парк.
вулиця Галицька, фото 1976 року
3. Франківський район
Район Львова, який охоплює територію центрально-південної частини міста та місцевості: На Байках (також Новий Світ), Богданівку (частково), Кульпарків, Кастелівку, Вульку.
Про назву
Франківський район Львова є одним з наймолодших у місті — як окрема адміністративна одиниця, він був створений 15 квітня 1973 року, отримавши назву Радянський. Однак, свою сучасну назву район здобув 3 лютого 1993 року після постанови Верховної Ради України.
Історія
У міжвоєнні роки продовжується забудова престижними будинками, зокрема у 1930 році до Львова було приєднано село Кульпарків, також у 30-ті роки ліквідували Городоцький цвинтар (тепер його територію частково займає Привокзальний ринок).
Після завершення Другої світової війни якоїсь особливої цікавості до цієї частини Львова радянська влада не виявляла, тож активної житлової забудови тут не велось, так само цю частину Львова, за окремими винятками, оминула індустріалізація — як підсумок — за радянських часів тут не було значного промислового будівництва, за окремими винятками.
Універмаг “Львів”, 1980-ті рр. (Новий ЦУМ)
Одним з них став зведений у 1945 році на вулиці Стрийській завод «Львівприлад», і лише у 1954 році на вулиці Тургенєва (нині Героїв УПА) з’явився ВО “Кінескоп” (зараз припинив існування, а на його місці розташувались бізнес-центри та офіси).
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Натомість, на околиці Львова один за одним з’являлися парки. У 1954 році було закладено Ботанічний сад Львівського лісотехнічного університету, а у 60-ті роки ХХ століття заклали одразу два парки: Боднарівку, який тоді отримав назву «Парк 50-річчя Жовтня» та Піскові озера (попередня назва — Алтайські озера).
“Алтайські” (Піскові тепер) озера, 1957-1960
У 1952 році у Львові починається тролейбусний рух і на вулиці Городоцькій з’являється перше в місті тролейбусне депо. Утім, перша тролейбусна лінія у Франківському районі пролягла його межею — вулицею Стрийською, з’єднавши Львівський автобусний завод із центром міста.
4. Личаківський район
Район Львова, який охоплює територію північно-східної частини міста: Личаків, Великі Кривчиці, Лисиничі, Майорівку, Погулянку, Знесіння, Кайзервальд, Цетнерівку, Ялівець та місто Винники.
Про назву
Назва району походить від його основної дільниці — Личакова. Є дві версії походження цього слова — від «личаки» (плетене з лика або іншого матеріалу старовинне селянське взуття), які виготовляли місцеві мешканці та назви маєтку Лютченгоф-Личаків. Слово “Личаків” також широко представлене у топоніміці району — його центральна вулиця – Личаківська. Крім того, тут розташовані Личаківський цвинтар та Личаківський парк.
У радянські часи район називався Червоноармійським — сучасну назву йому присвоїли лише на початку 90-х років минулого століття.
З історії району
Більш інтенсивний розвиток східної частини Львова розпочався у XX столітті — у 1907 році на Личаків запустили електричний трамвай, а вже наступного року через Великі Кривчиці проклали залізничну колію від Підзамча до Личаківського двірця.
Однак, здебільшого ця частина Львова мала “розважально-рекреаційне та медичне” значення для міста — тут розташовувались численні парки, зокрема протягом 1908-14 років на Кайзервальді діяв перший в Україні луна-парк з атракціонами. Саме тут також розташовувались численні медичні заклади.
Прокладання трамвайної лінії вулицею Мечникова (1910-ті роки)
10 січня 1940 року Політбюро ЦК КП(б)У вирішило утворити чотири райони Львова, зокрема, східна частина міста увійшла до Червоноармійського району. Межі району не змінювались, за єдиним винятком, коли 26 вересня 1959 року до складу Червоноармійського району включили місто Винники. За радянської влади територія сучасного Личаківського району здебільшого уникла індустріалізації — тут фактично немає великих підприємств, натомість, район продовжив розвиток, як зона відпочинку та рекреації.
Миколаївська церква з села Кривка, з якої розпочинається історія музею “Шевченківський гай”. Фото 1931 року
5. Залізничний район
Район Львова, який охоплює територію південно-західної частини міста: Левандівку, Білогорщу, Скнилівок, Сигнівку, частково Рясне, Клепарів, Богданівку та смт Рудне.
Про назву
Залізничний район разом із Шевченківським — один з двох районів, назву яких не міняли з радянських часів. Вочевидь, вона пов’язана з тим, що район утворено навколо залізниці — на його території розташований Головний залізничний вокзал, а також низка невеликих станцій. Крім того, саме в Залізничному районі, здебільшого на Левандівці, традиційно мешкають працівники Львівської залізниці.
Історія
Справжній розвиток цієї території розпочався з 1861 року після будівництва залізниці Перемишль-Львів, яка з’єднала місто з Віднем. На місці сучасного Головного вокзалу постала перша будівля залізничної станції Львів. А вже у 1866 році було збудовано Чернівецький залізничний вокзал — на місці теперішнього приміського вокзалу.
У 1895 році Головний залізничний вокзал був з’єднаний із центром міста трамваєм на кінній тязі та електричним. Наступним кроком до розвитку Південно-західної околиці Львова стало зведення у 1904 році нової будівлі залізничного вокзалу — зараз це головний залізничний вокзал Львова. Свого часу його вважали найсучаснішим вокзалом Європи.
Перша споруда вокзалу (1890-1895)
У повоєнні роки на території району починається бурхливе промислове будівництво.
У 1955 році завершується будівництво нового приміщення Львівського аеропорту.
Паралельно в районі ведеться масове житлове будівництво — у 50-х роках з’являються малоповерхові будинки барачного типу на Левандівці, у 60-х роках починається масове зведення «хрущовок» на вулицях Виговського, Люблінської, Городоцької. На початку 70-х років за адресою вулиця Виговського, 1 звели перший у Львові 9-поверховий будинок.
Фасад радянського аеровокзалу (2004 рік)
6. Сихівський район
Район Львова, який охоплює територію південно-східної частини міста: колишніх сіл та місцевостей — Сихів, Козельники, Пирогівку, Боднарівку, Персенківку, Новий Львів, Пасіки, частково Снопків і частково колишні угіддя села Зубра.
Про назву
Назва району походить від назви найбільшого житлового масиву Львова — Сихова, який є основою. Він успадкував її від назви села Сихів, яке увійшло до складу Львова після чого на його місці було збудовано цей житловий масив.
Історія
Саме цей район має найбільше у місті населення з-поміж шести інших районів. І це при тому, що Сихівський район є наймолодшим: освоєння більшої частини територій, які входять до його складу, розпочалось лише в останній чверті минулого століття і не завершилось й досі.
У 1865 році поблизу Сихова пройшла залізнична лінія Львів-Чернівці, на якій було відкрито станцію Сихів. Однак, ані до бурхливого розвитку території, ані до приєднання до Львова це не призвело.
Рішенням Львівського облвиконкому від 13 червня 1952 року село Сихів включили в межі Львова. Перший проект детального планування, який уточнив намічені генпланом траси майбутніх магістралей, був розроблений ще в 1965—1966 pp. Подальше проектування здійснювалося в 70-ті роки після реконструкції львівського домобудівельного комбінату.
Повноцінне освоєння Сихова почалося з 1979 року прокладенням вулиці Ізоляторна (пізніша назва — Ворошилова, а тепер — Сихівська) з шляхопроводом через залізничну колію, а вже в 1981 році першим його мешканцям урочисто вручили ключі від квартир.
Радянський період
