п`ятниця, 29 березня

Чемодан – вокзал – Росія…

Потяг № 74/73 «Львів-Москва» (із причіпними вагонами з Ковеля, Чернівців та Івано-Франківська) виявився лідером з перевезення пасажирів залізничним транспортом у Росію. У першому півріччі 2017-го на ньому державний кордон перетнули 87,2 тисячі пасажирів.

Приблизно половина пасажирів, які сідають у потяг «Львів- Москва», їдуть до Росії, а інші – до Тернополя, Києва, Вінниці. © wz.lviv.ua

Приблизно половина пасажирів, які сідають у потяг «Львів- Москва», їдуть до Росії, а інші – до Тернополя, Києва, Вінниці. © wz.lviv.ua

Ці драстичні цифри оприлюднило ПАТ «Укрзалізниця» – на запит народного депутата Юрія Левченка. Потяг відправляється зі Львова щодня. Ціна квитка – купе 4 тисячі 007 грн. 08 коп., плацкарт – 2 тисячі 339 грн. 95 коп. А ще є поїзди «Київ-Москва», «Одеса-Москва», «Хмельницький-Москва», «Миколаїв-Москва», «Харків-Москва», пише Високий замок.

Журналіст «ВЗ» вирішила з’ясувати, хто і навіщо їде потягом «Львів-Москва». Перш ніж прямувати на львівський двірець, вивчаю, що пишуть про потяг № 74 у соцмережах. В обговоренні – сотні коментарів. Виявляється, потягом «Львів-Москва» їздить «совок, рагулі та неприховані сепаратисти» (це заголовок однієї з публікацій в Інтернеті). «Мене вибішують ці істоти, які на третьому році війни їдуть заробляти гроші до москалів. У мене руки чешуться здати їх в СБУ, з подальшим видворенням з України, – пише Роман Трухін, який їздить цим потягом додому в Тернопіль. – Вони, як і двадцять років тому, збираються по четверо в плацкартах, жруть водку і їдять свої кури з вареними яйцями. Їм по цимбалах війна, Україна, їм по цимбалах все, крім того, щоб вдома в холодильнику завжди лежала палка московської ковбаси. Вони за двадцять років не спромоглися спробувати виїхати на заробітки хоча б у Польщу. Нащо? Ще якусь мову вчити. Простіше в російську глибинку виїхати, розбалакувати «жуткоязичним» і улесливо підтакувати, коли там розказують про «хахлів». І це, панове, нащадки бандерівців із Західної України, представники упівської Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини. Усі як один в церкві на Різдво і Великдень у вишиванках. А по суті – звичайний совок, рагуль і сєпар…»

Була вражена, коли побачила, що московський потяг, як і в «старі добрі» радянські часи, стоїть на першому («козирному») пероні. Оголошення про посадку стандартне – українською, російською та англійською мовами. До відправлення півгодини. Мляво підтягується до вагонів переважно молодь обох статей – із великими валізами, «кравчучками» та проводжальниками. Чути українську мову. Провідники – львівські. Про нюанси роботи говорити відмовляються, скеровують мене до начальника потяга.

Начальник потяга № 74/73 «Львів-Москва» Іван Осідач хоч і заскочений, але не відмовляється відповісти на мої запитання. Перш за все я здивована тим, що пасажирів малувато, не видно типових заробітчан. «Їх видно, коли їдуть цілими вахтами (групами), – розповідає Іван Осідач. – Але це буває раз на місяць, десь 15−16 числа. Бригада їде на роботу на місяць, потім через місяць вертає. Спочатку їдуть до Москви,  потім – на Сургут, Астрахань… Їдуть і «одиночки» на роботу, але їх одразу не помітиш. Хоча останнім часом стали менше їздити в Росію на роботу. Бо почали писати в газетах, що, мовляв, роботу можна і в Україні або в Європі знайти. А в Росії можуть і обдурити. Люди на це зважають».

Від начальника потяга довідуюся, що переважно до Росії українці їдуть за запрошеннями. Тобто, щоб відвідати РФ, необхідно мати запрошення когось із росіян. Переважна більшість пасажирів потяга «Львів-Москва» – українці, які мають постійну роботу в Росії по 10−15 років, мають російське громадянство і на ці гроші утримують свою сім’ю, яка живе в Україні.

Та у потязі «Львів-Москва» не усі їдуть до Росії. Приблизно половина пасажирів їде в інші українські міста – Тернопіль, Вінницю, Київ (загалом місць у потязі близько 500). Попри те, що на перший погляд пасажирів мало, за інформацією залізничної довідки, потяг заповнений на 100%. Начальник потяга каже, багато пасажирів, що їдуть на заробітки до Росії, підсідають у Тернополі.

потяг львів москва

Наші залізничники їхати до Росії не бояться, кажуть, російські колеги їх там не «щемлять». Та й нема на це часу – потяг перебуває на станції «Москва-Київська» п’ять з половиною годин, протягом яких їде у парк відстою, потім повертається, його перевіряють ревізори з безпеки руху, інструктори. «При перетині кордону російські прикордонники, не називають нас «бандерівцями», не кидаються на нас. Але бувають різні життєві ситуації, нюанси: то фотографія в паспорті не така в пасажира, то ще щось, – розповідає Іван Осідач. – Атмосфера у нашому потязі – як і в будь-якому іншому. Люди можуть і випити-закусити, і посваритися. Хтось хоче спати, хтось хоче їсти-пити, хтось хоче розмовляти. Але якоїсь крадіжки, ще якоїсь нештатної ситуації – такого не було».

–  Пане Іване, ви чули, що зараз у РФ намагаються вербувати наших заробітчан?

— Щодо нас, то нічого такого не було. Це все велика політика, а ми – на середньому рівні, до нас це не доходить… Хоча ми читали про того українського хлопця, якого через Білорусь завербували (у ЗМІ з’явилася інформація, що 19-річного киянина запросила до білоруського Гомеля дівчина, з якою він познайомився в Інтернеті. Там російська ФСБ звинуватила хлопця за статтею «тероризм». ФСБ-шники примусили дівчину виманити хлопця на територію Білорусі. – Авт.).

— Українські високопосадовці кажуть, треба закрити залізничне сполучення із РФ. Авіасполучення ж закрили…

— Ну то будуть їздити автобусами! Скільки ж народу їздить. Люди не мають в Україні роботи…

Начальник потяга пригадав, як кілька років тому з території Росії прийшов причіпний до 74-го потяга вагон «Чернівці-Москва», розмальований у кольори георгіївської стрічки. У Львові цей вагон відмили від «колорадської» розмальовки…

Заходимо в купе до пана Івана. Звичайне купе провідників. На стінах – дві репродукції ікон Матері Божої. Іван Іванович показує на «радейку» – чорний ящик радіостанції, яка транслює оголошення та музику по всьому составу. «Транслюємо усю музику, яку передають наші ФМ-ки (у цей момент звучить латиноська «Ла бамба». – Авт.), – каже начальник.

Йду по вагону. Пасажирів обмаль, у купе – по одній-дві людини (але пам’ятаю слова начальника потяга, що основна маса підсяде у Тернополі). В одному купе бачу порядного вигляду чоловіка років 50-ти. Він уже переодягнувся в дорожній одяг – трикотажні шорти та футболку. На столику – пляшка води і пакет з помідорами. На мої розпитування спочатку відрізав: «Сів та й їду!», але потім розговорився.

Пан Ігор родом із Дрогобича, має російське громадянство. Був вдома у відпустці. Повертається у Росію, де працює з 1992 року «по нафті» (як потім я з’ясувала – у Сургуті, там працює багато українців. – Авт.). Жінка живе і працює у Дрогобичі, дочка – у Києві. «Я до сина на 1 вересня їздив – він вступив у Ліцей імені Героїв Крут у Львові, – розповідає заробітчанин. – У 90-х пам’ятаєте, які були часи? Ніхто не знав, що завтра буде. Хто їхав у Європу, а я в Росію поїхав. Це ж був ще Радянський Союз». Почувши, що я з газети «Високий Замок», чоловік зрадів: «У мене теща покійна так вашу газету любила! Вона сама з Луганська була, вчителька української мови. Приїздила до нас. То весь час передплачувала «Високий Замок».

–  А ви не думаєте про те, що між Росією і Україною йде війна, а ви працюєте у Росії?

— Як не думаю? Звичайно, думаю! Дуже погано, що так сталося. Найгірше те, що люди гинуть! Ось піду на пенсію і повернуся в Україну, до сім’ї. А що мені там вРосії робити? Треба ж іще щось заробити. Бо як зараз приїду – хто мене в Україні на роботу візьме? Кому я тут потрібний?

— Вас не намагалися завербувати в Росії?

— Ніхто мене там не ущемляє. Я вам таке скажу: коли хтось їде з Росії в Україну, йому теж таке саме кажуть, мовляв, тебе там завербують. А чого мені тут боятися? Я тут родився!

…Підходить час потягу вирушати. Звучить оголошення, щоб пасажири зайняли свої місця у вагонах, а проводжальники залишили потяг. Бажають щасливої дороги. Останні обійми перед посадкою. Одній дівчині з малою дитиною з перону старша жінка кричить: «Най тебе Бог провадить!» і хрестить вагон. Провідники піднімають підніжки. Потяг рушає до Росії у тиші – бравурні марші з вокзальної «радейки» його не супроводжують…

«Майже два мільйони українців перебувають у Росії на заробітках, – заявив голова СБУ Василь Грицак. – Багатьох із них можуть використати російські спецслужби. Проводимо контррозвідувальну роботу після повернення заробітчан із Росії. Опитуємо їх. Кількість спроб вербування й завдання, які перед ними ставить РФ, вражають».

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.