Було літо 1860 року, і в Едварда Майбріджа закінчувалися книги. Проблема полягала в тому, що він був книготорговцем. Тож доручив свій магазин у Сан-Франциско своєму братові та вирушив на диліжансі на закупи. Торговець навіть не підозрював, що незабаром назавжди змінить світ.
Джерело: ВВС.
Халепа сталася, коли він був у Техасі. У погонича тріснув батіг, і коні кинулися вниз крутою гірською дорогою. Зрештою диліжанс врізався в дерево, Майбрідж вилетів з нього і вдарився головою об камінь.
Прокинувся він за дев’ять днів у лікарні за 240 км. Через нещасний випадок у нього виникла ціла низка медичних проблем – двоїлося в очах, почалися судоми й пропав нюх, слух та смак. Але найрадикальніші зміни відбулися в його особистості.
Раніше Майбрідж був привітною та відкритою людиною з діловою хваткою. Після аварії він став ризиковим, ексцентричним і примхливим, а пізніше навіть убив коханця своєї дружини.
А ще, цілком можливо, він став генієм.
Питання про те, звідки береться творче натхнення – і як його посилити – залишалося предметом обговорень та чуток протягом тисячоліть. На думку вчених, ним може рухати що завгодно – від втоми до нудьги.
У самих вундеркіндів є інші, ще менш переконливі ідеї. Платон говорив, що натхнення є результатом божественного божевілля. Або, як вважав Фрейд, виникає з сублімації сексуальних потягів. Чайковський стверджував, що моменти творчих прозрінь стаються завдяки холодній роботі голови та технічним знанням.
Але донедавна більшість розсудливих людей погоджувалися в одному: творчість зароджується усередині нашого черепа. Ніхто не сумнівався в тому, що якщо бити по мозку, впливати на нього електричним струмом, прострілити його, відрізати від нього шматочки або позбавити кисню, то це призведе до зникнення будь-яких творчих прозрінь, які має його власник.
Едвард Майбрідж упав з диліжанса – й після цього став творчим генієм
Однак виявилося, що іноді все буває з точністю до навпаки.
Після аварії Майбрідж зрештою одужав достатньо, щоб вирушити до Англії. Там його творчість по-справжньому розквітла. Він покинув книготоргівлю і став фотографом, одним із найвідоміших у світі. Він також був плідним винахідником. До аварії він не подав жодного патенту. Протягом наступних двох десятиліть він подав заявку щонайменше на 10.
У 1877 році він уклав парі, що дозволило йому поєднати винахідництво та фотографію. За легендою, його друг – багатий залізничний магнат Ліланд Стенфорд, був переконаний, що коні можуть літати. Або, точніше, він був упевнений, що коли вони біжать, усі їхні ноги відриваються від землі одночасно. Майбрідж твердив, що ні.
Щоб довести це, він розмістив 12 камер уздовж кінної доріжки та встановив тросик, який автоматично вмикатиме їх, коли бігтиме улюблений скаковий кінь Стенфорда, Оксидент. Потім він винайшов так званий “зоопраксископ” – прилад, який дозволяв проєктувати декілька зображень у швидкій послідовності та створювати враження руху. На його подив, кінь ненадовго завис у галопі. Майбрідж зняв перший фільм – і водночас довів, що так, коні можуть літати.
Раптова метаморфоза Майбріджа, який зі звичайного книготорговця перетворився на творчого генія, викликала припущення, що це був прямий наслідок його нещасного випадку. Можливо, у нього був так званий “синдром саванта”, за якого у людей після травми або захворювання головного мозку проявляються виняткові здібності. Це надзвичайно рідкісне явище – наразі на планеті є лише 25 підтверджених випадків.
Один із них – Тоні Сікорія, хірург-ортопед, у якого в 1994 році в парку Нью-Йорка вдарила блискавка. Вона поцілила йому просто в голову – після чого у нього виникло непереборне бажання грати на піаніно. Спочатку він грав чужу музику, але незабаром почав записувати мелодії, які постійно крутилися у нього в голові. Тепер він піаніст і композитор, а також продовжує працювати хірургом.
Інший випадок – Джон Саркін, мануальний терапевт, який після інсульту став художником. Бажання малювати з’явилося у нього відразу. У лікарні він проходив різноманітні типи терапії – логопедію, арттерапію, фізіотерапію, трудотерапію, психічну терапію – “І тут вони дали мені в руку олівець і сказали: “Хочеш малювати?”, і я відповів: “Так””, – каже він.
Готфрід Майнд малював котів із надзвичайною деталізацією
Його першою музою став кактус, що ріс у його будинку в Глостері, штат Массачусетс. Уже найперші його картини були надзвичайно абстрактними. На деяких із них гілки кактуса нагадують зелених змій, на інших – червоні зигзагоподібні сходи.
Відтоді його твори публікували в The New York Times, розміщували на обкладинках альбомів й писали про них у книжках. Вони регулярно продаються за $10 000.
Однак, мабуть, найбільш вражає випадок Джейсона Паджетта, на якого напали в барі в Такомі, штат Вашингтон, у 2002 році. До нападу Паджетт, який кинув коледж, працював у магазині матраців. Його головними інтересами в житті були вечірки та дівчата. Математика його не цікавила – у школі його навіть не взяли до математичного класу.
Але тієї ночі все змінилося. Спочатку його доставили в лікарню з важким струсом мозку.
“Пам’ятаю, я думав, що все виглядає дивно, але я подумав, що це просто наркотичний знеболювальний укол, який вони мені зробили, – каже він. – Наступного ранку я прокинувся і включив воду. Вона виглядала як маленькі дотичні лінії [пряма лінія, яка торкається однієї точки на кривій], що спірально оберталися”.
Відтоді світ Паджетта складався з геометричних фігур та ліній. Він став одержимим математикою і тепер відомий своїми малюнками формул, зокрема числа Пі. Сьогодні він не вірить, що колись не знав, що таке тангенс.
“Я справді почуваюся як дві різні людини, і мені це казали мої мама й тато. Це як мати двох різних дітей”, – каже він.
Чому це відбувається? Як це працює? І чи допоможе нам зрозуміти, що робить геніїв особливими?
Є дві основні ідеї. Перша полягає у тому, що коли вас б’ють по голові, ефект подібний до дози ЛСД. Вважають, що психоделічні препарати покращують креативність, підвищуючи рівень серотоніну, так званого “гормону щастя”, в мозку. Це призводить до “синестезії”, під час якої одночасно активуються різні ділянки мозку, і почуття, які зазвичай є різними, стають пов’язаними.
Багатьом людям не потрібні наркотики, щоб це відчути: майже 5% населення мають певну форму синестезії, причому найпоширеніший тип – коли слова асоціюються з кольорами. Наприклад, актор Джеффрі Раш вважає, що понеділки блідо-блакитні.
Коли мозок пошкоджується, серотонін з мертвих клітин потрапляє у навколишні тканини. Це, як виглядає, стимулює нові зв’язки між областями мозку – так само як і ЛСД. Це дозволяє людині зв’язати, здавалося б, непов’язані між собою речі.
“Ми спостерігали постійні зміни – реально можна побачити зв’язки в мозку, яких раніше не було”, – каже Беріт Брогаард, нейробіологиня, яка керує лабораторією мультисенсорних досліджень у Флориді.
Актор Джеффрі Раш має синестезію – коли стимуляція одного з органів чуття впливає на інші, наприклад, здатність відчувати смак кольорів
Але є й альтернативна теорія. Перша підказка з’явилася в 1998 році, коли група неврологів помітила, що п’ятеро їхніх пацієнтів із деменцією також були художниками – при цьому дуже талановитими. У них була лобно-скронева деменція, незвична тим, що вона вражає лише деякі частини мозку.
Наприклад, візуальна творчість може зберегтися, тоді як мовні та соціальні навички поступово погіршуються.
Одним із них був “Пацієнт 5”. У віці 53 років він записався на короткі курси малювання в місцевому парку, хоча раніше не цікавився такими речами. Це збіглося з початком у нього деменції; через кілька місяців йому було важко говорити.
Невдовзі він став дратівливим і ексцентричним, у нього виникло бажання шукати гроші на вулиці. Мірою прогресування його хвороби прогресувало і його малювання – від простих натюрмортів до імпресіоністичних зображень будівель з його дитинства.
Щоб з’ясувати, що відбувається, вчені провели 3D-сканування мозку своїх пацієнтів. У чотирьох з п’яти випадках вони виявили ураження лівої півкулі. Дослідження 1960-х років, які отримали Нобелівську премію, показують, що дві половини мозку спеціалізуються на різних завданнях; загалом, права сторона відповідає за творчість, а ліва є центром логіки та мови.
Але ліва сторона також нагадує хулігана.
“Це, як правило, домінантна область мозку, – каже Брогаард. – Вона має тенденцію пригнічувати дуже маргінальні типи мислення – дуже оригінальне, творче мислення – оскільки це корисно для нашої здатності ухвалювати рішення та функціонувати в нормальному житті”.
Теорія свідчить, що мірою того, як ліва півкуля пацієнтів зазнавала дедалі більших пошкоджень, права півкуля розвивалася дедалі вільніше.
Це підтверджують кілька інших досліджень, зокрема одне, в рамках якого у здорових добровольців пробуджували творче натхнення шляхом тимчасового зниження активності в лівій півкулі та збільшення її в правій.
Але як бути з більш відомими геніями? Чи може теорія також пояснити їхні таланти?
Візьмімо аутизм. Від Даніеля Таммета, який може виконувати приголомшливі математичні обчислення з неймовірною швидкістю, до Готфріда Майнда, який малював тварин із вражаючим рівнем реалізму, так звані “генії-аутисти” можуть мати надлюдські здібності, на кшталт геніїв епохи Відродження.
За підрахунками, щонайменше один з 10 людей з аутизмом має синдром саванта, і є дедалі більше доказів, що цей розлад пов’язаний із підвищеною креативністю. І хоча це важко довести, існує припущення, що численні інтелектуальні гіганти, такі як Ейнштейн, Ньютон, Моцарт, Дарвін та Мікеланджело, мали розлади аутичного спектра.
Одна з теорій припускає, що аутизм виникає через аномально низький рівень серотоніну в лівій півкулі в дитинстві, що заважає цій області нормально розвиватися. Так само, як і у випадку з синдромом саванта, це дозволяє натомість активізуватися правій півкулі.
Цікаво, що у багатьох людей із синдромом саванта також розвиваються симптоми аутизму, зокрема проблеми із соціалізацією, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) тощо.
“У мене дійшло до того, що я міг обробляти гроші лізолом і ставити їх на кілька секунд у мікрохвильовку, щоб позбутися мікробів”, – каже Паджетт.
“Зазвичай вони можуть жити нормальним життям, але вони страждають на одержимість”, – вважає Брогаард.
Джон Саркін порівнює своє мистецтво з інстинктом: “Я не відчуваю, що люблю малювати – я відчуваю, що мушу малювати”.
Вважають, що багато творчих геніїв, зокрема Альберт Ейнштейн, могли мати розлади аутичного спектра
Насправді, хоча їм часто це й не потрібно, раптові генії наполегливо працюють над вдосконаленням своєї майстерності.
“Я багато тренувався. Талант і наполеглива праця – я вважаю, що їх неможливо розділити – коли ти багато щось робиш, тобі це краще вдається”, – каже Саркін.
Паджетт погоджується: “Коли зосереджуєшся на чомусь, звісно, зробиш якісь відкриття”.
Майбрідж також не став винятком. Після парі він переїхав до Філадельфії та продовжив свою пристрасть до зйомки руху на плівку. У 1883-1886 роках він зробив понад 100 000 фотографій.
Мірою того, як наше розуміння синдрому саванта покращується, є надія, що зрештою всі ми зможемо розблокувати свої приховані розумові здібності – можливо, за допомогою ліків чи спеціального обладнання.
Але до тих пір нам, простим смертним, лишається лише наполегливіше працювати.
Підтримайте проект на Patreon
