Колишній народний депутат України Віталій Чепинога спеціально для “Телеграфу“ пояснив, у чому ж полягає феномен любові українського народу до вже ексголовковма ЗСУ Валерія Залужного
Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного ввечері 8 лютого відправлено у відставку. Подія, скажемо відверто, не ординарна для сучасної України. Вже сама підготовка до відставки так збурила українське суспільство, що буквально розколола його на різні “конфесії”. Влада зволікала з остаточним рішенням по ротації головкомів, цілком підставно побоюючись народного гніву. А відразу після відставки тисячі фотографій Валерія Залужного в соціальних мережах зі словами подяки значно перевершили недавній популярний флешмоб “Я в 21 рік”.
Ми можемо лише здогадуватися про істинні причини, через які могли звільнити генерала, але наразі нас це мало цікавить. Питання в іншому: як і за рахунок чого бойовий генерал став настільки популярним в народі, що обігнав усіх політиків України за всі роки незалежності разом узятих? Мабуть, справа не лише в тому, що Україна перебуває в стані війни, і воєначальники є популярними за замовчуванням.
Не все так просто. Українське громадянське суспільство ще не достатньо зріле, й трохи наївне, але здебільшого щире. Ми ще не маємо того раціонального цинізму, аби ухвалювати прагматичні рішення, але серцем і душею відчуваємо, кого варто поважати й любити.
Як на мене, причин народної любові до Валерія Залужного відразу декілька.
По-перше, Валерій Залужний не належить до кола політиків, які вже обридли людям, як гірка редька, незалежно від ідеологічної орієнтації. Все ж таки політична історія України — це великою мірою “прикра історія”. Переважно це історія зрад і боягузства, історія невдалих і невчасних рішень, історія корупції, некомпетентності, невігластва, історія підлості й продажності.
На цьому тлі наша військова історія — це історія звитяг і бойової слави. Гетьмани і козаки, Січ і Січові стрільці, УПА і ЗСУ. Саме тому ми пам’ятаємо всі наші битви, навіть ті, які були програні. Берестечко і Жовті Води, Крути і бій під Пирятином, Полтава і звільнення Херсону. Це наша історія, наша пам’ять, наш біль, наша гордість. Попри все, Україна становилася і ставалася, як воєнна нація!
Але навіть за таких історичних обставин ми мали доволі мало людей, яких можна вважати бездоганними і геніальними у військовій стратегії, чиї портрети могли б і мали висіти на стінах усіх військових академій, училищ та ліцеїв. Іван Богун, Максим Кривоніс, Петро Болбочан…
І ось нарешті з’явився Той, бездоганний. Той, хто врятував Україну, той, хто відстояв Київ, Миколаїв, Херсон і Харків. Той, хто наганяє жаху на ворога. Той, хто перемагає, супроти будь-яких несприятливих умов. “Ота-отаман Залужний Валерій, це ім’я кінця Раш*стської імперії” — як співала переможниця українського відбору на Євробачення Jerry Heil.
По-третє, Залужний — свій. Свій для всіх! І не в тому дурному совковому розумінні. Не “дядьо Валєра”. Він свій, бо він наш. Він справді відчуває і знає наші страхи, наші тривоги, наші надії і сподівання. Він може заспокоїти і дати впевненості та сил. Це людина, яка бачить та моніторить всі виклики та загрози, що стоять перед країною, і здатен їх долати. Із Залужним нам всім було спокійно!
Словом, честь, пане генерале!
Як показують соціологічні опитування, сьогодні Валерію Залужному довіряють понад 80 відсотків громадян України. Це — безпрецедентна цифра для України. Але хто його знає, чи захоче Валерій Залужний конвертувати ці проценти народної підтримки у власний політичний проєкт. Іноземні ЗМІ останнім часом виходили з заголовками “Володимир Зеленський виштовхує генерала Залужного в політику”. Та ми поки не знаємо, чи захоче Залужний в ту політику виштовхуватися.
Як на мене, все це — трохи не те. Не масштаб і не рівень генерала. Валерій Залужний може бути хіба послом України в Україні. Причому, без всіляких вірчих грамот і агремана.
Він вже має своє чільне місце в історії України.
І яким шляхом не пішла б наша історія, як би не склалася доля самого Залужного, в нашій свідомості, в нашому історичному пантеоні Валерій Залужний буде пам’ятатися таким, яким його було зображено на першій шпальті журналу Time: THE GENERAL!
