Російська православна церква пильно зберігає історію свого походження, яку не знають навіть її священнослужителі. Задовго до Катерини ІІ, яка наказала вести історію Російської імперії від Києва, церковні ідеологи почали складати історію Московського патріархату і повели її від хрещення київського князя Володимира. То що ж приховує РПЦ? Чому її не влаштовує власна біографія?
У середині ХVII століття до московитів прийшла велика біда – почалася релігійна смута. Старі богослужбові книги стали спалювати, вводилися нові церковні обряди, прихильників старої віри піддавали анафемі та переслідуванням, тортурам і навіть стратам. Дійшло й до повстань. Першим піднявся Соловецький монастир. Бунт був жорстоко придушений. Почалися масові страти і самоспалення. Загинули тисячі людей.
Смута виходила з самого верху – із Кремля. Затіяли її цар Олексій Михайлович (батько Петра I) і патріарх Нікон. Доленосні релігійні зміни, що йдуть зверху, завжди носять чітко виражений політичний характер. Яскравим прикладом цього є Генріх ІV, король Наварри, який відмовився від своєї колишньої віри і прийняв католицтво для того, щоб стати королем Франції. Ошелешеним ж придворним пояснив: «Париж вартий меси».
То якою ж вірою пожертвував Кремль? На знаменитій картині В. Сурікова «Бояриня Морозова» знатна дама, яка не захотіла переходити у нову віру, готова заради батьківської віри піти на смерть, високо піднімає руку (в кайданах) з двоперстним хресним знаменням. Але двоперстя – ознака християнської течії, яку в релігієзнавчих колах називають «несторіанство».
Доля цієї, ще не старої жінки (їй виповнилося лише 43 роки) склалася трагічно. Бояриня Морозова і її сестра, княгиня Урусова, були за наказом царя заморені голодом. Чотирнадцять їх слуг, що теж сповідували стару віру, були заживо спалені в хаті.
Трохи про християнські течії минулого
Несторіани, аріани, монофізити – християнські течії, що мали велике поширення на зорі християнської ери. Аріанство в основному концентрувалася на заході (германські племена і королівства), а несторіанство поширилося на сході (аж до Китаю). Корінні розбіжності цих церков – у розумінні суті Христа. Якщо у католиків і православних Ісус вже народився Богом, то у несторіан вважається, що Христос народився і жив як людина, а святий дух зійшов на нього при хрещенні. Тобто Богом він став тільки після хрещення. Осіняючи себе двома перстами, віруючий показував, що визнає подвійну (божественну і людську) сутність Христа.
Християнство несторіанського штибу сповідували монгольські племена: меркіти, кераіти і наймани. А також уйгури, народ тюркського походження, що проживає на північному заході Китаю. Уйгурською мовою розмовляли у ставці Батия, це була мова міжнаціонального спілкування в Золотій Орді. Уся письмова документація в орді велася саме уйгурською мовою. Хан Золотої Орди Сартак, побратим Олександра Невського, був саме несторіанином. Несторіанство різні вищеперелічені народи сповідували ще задовго до моменту створення Золотої Орди. Після монголо-татарської навали (1237 – 1240) несторіанство утвердилося в Заліссі (межиріччі річок Оки і Москви), тобто на землях, де пізніше виникло царство Московське.
Перехід Москви до православ’я
До проведення Никонівських реформ московити протягом чотирьох століть сповідували християнство несторіанського штибу. Себе вони вважали православними, хоча їх віра істотно відрізнялася від православної або католицької (ці два християнських напрямки, що розділились у 1054 році, один до одного найближче, і мало хто з віруючих знає суть відмінностей). Але раптом сталося дещо, що змусило царя задуматися – чи відповідає прийнята в державі релігія його намірам.
То що ж трапилося? У 1653 році в Москву приїхало посольство від Богдана Хмельницького, який шукав союзника у важкій боротьбі з Річчю Посполитою. І для царя заблищали привабливі горизонти розширення кордонів царства далеко за межі лісів і боліт. Але для захоплення і надійного закріплення територій потрібен був потужний ідеологічний базис, тобто віра. Без армії в сутанах тут ніяк не обійтися. Нав’язати віру московитів Україні, розсудили в Кремлі, навряд чи вийде – вона енергійно відбивається від католицтва, яке для неї незрівнянно ближче, ніж несторіанство. Значить, будемо переходити в їхню, «грецьку» віру – прорік Олексій Михайлович. На жаль, невідомо – чи додав цар щось епічне, на кшталт: «Київ вартує обідні» або хоча б: «Куй залізо, не відходячи від каси».
І Никон, не витрачаючи часу даремно, відразу ж, в 1653 році, почав свої кардинальні реформи. Перехід у нову віру спрощувався для мирян тим, що для них видимі були тільки зовнішні ознаки – деякі зміни у церковній службі та використання триперстного хрещення замість двоперстного. Богословські тонкощі для простої людини були недоступні (і сьогодні велика частина віруючих не в змозі пояснити, що таке «трійця»). Але, з іншого боку, для основної маси народу, зовнішня, обрядова сторона становила суть «батьківської» віри.
Розгром старої московської віри і впровадження нової
Вже в 1653 році реформи Никона зустріли сильний опір. Відходити від дідівської віри не бажали ні священнослужителі, ні миряни. Тому в 1656 році відбувся помісний собор, на якому всі, хто хрестяться двома перстами, були оголошені єретиками і віддані прокльону. У 1667 році відбувся Великий Московський собор, який схвалив нові богослужбові книги, нові церковні обряди і одночасно наклав прокляття і анафеми на старі книги і обряди. Прихильники ж старої віри знову були оголошені єретиками.
Сам факт спалення старих книг говорить багато про що. Русь прийняла християнство, ще не розділене на православ’я і католицизм, у 988 році. В Україні та Білорусії тоді з’явилися перші богослужбові книги, які до середини XVII століття не втратили своєї актуальності. Саме такі книги і став впроваджувати Никон. А чому ж не підійшли старообрядницькі книги, яких піддали анафемі і стали спалювати? Бо вони не відповідали православним догматам: несторіанство було оголошено єрессю ще на Другому Константинопольському соборі 553 року.
У 451 році, на Халкідонському Вселенському соборі, коли було засуджено монофізитство і прийнято двоперстне хресне знамення, несторіанство формально ще не вважалося єрессю. З середини XV століття в православ’ї стали використовувати триперстне знамення, яке в Україні пройшло зовсім безболісно, тому що українські парафії входили в систему Константинопольського патріархату. Відлучені ж і прокляті православною церквою несторіани ніяк не відреагували на ці зміни і продовжували хреститися двома перстами. Але через 200 років політична ситуація змінилася, і московська церква стала змушувати переходити своїх прихожан до триперстного знамення.
У 1681 році відбувся помісний собор Московської церкви, який для подолання народного опору переходу на «грецьку» віру просив царя про страти і спалення старообрядницьких церков, монастирів, книг і, природно, самих непокірних віруючих. У 1682 році відбулася показова масова страта прихильників старої віри. У хаті було заживо спалено кілька людей. У 1685 році, за царівни Софії вийшов спеціальний звід законів, так звані «дванадцять статей», на основі яких творилася дика розправа над нещасними старовірами.
Не обійшлося і без ідеологічного забезпечення. Друкувалися від імені старообрядницьких богословів провокативні книги, за які потім страчували реальних старовірів. У 1686 році виявилася вдалою зовнішньополітична махінація Московської церкви – отримали, нібито, всі права на Київську митрополію. Тодішній Вселенський Патріарх в умовах Османської імперії мав статус державного чиновника. Добре «підмазані» султанські вельможі натиснули на Вселенського Патріарха і той поступився зовсім небагато, поставивши підпис під якимось документом. Однак московити на підставі цієї маленької поступки захопили усе! Як в тій приказці: «Дай йому палець, а він відхопить всю руку».
Результати кремлівської багатоходівки
Війна зі старовірами важко відбилася на Московії: великі людські втрати, колосальні економічні проблеми, розкол серед християн. Ще в ХІХ столітті (через 200 років після Никонівських реформ!) старовірами залишалися більше 30% етнічних росіян, яких обмежували у правах і всіляко переслідували.
Якби у Кремлі в ХVII столітті не побачили перспектив на створення великої імперії, то, швидше за все, московити залишалися б і донині монолітною релігійною масою, об’єднаною навколо своєї старообрядницької церкви. Ця церква вважалася б єретичною щодо інших течій християнства. Адже і сьогодні прекрасно почуває себе Вірменська апостольська церква! А вона ще більше відрізняється від інших християнських церков, тому що є монофізитською.
Зате, помінявши свою стару віру на православну, московити змогли отримати контроль над православними людьми в Україні, Білорусі, Молдові, Грузії. Відразу ж після захоплення чергової території там з’являлися російські попи, підпорядковували собі місцеві православні церкви. Це було вкрай необхідно для функціонування імперії. Зокрема, підпорядкована Москві церква зіграла значну роль у поразці Мазепи. Після повторного захоплення Західної України (1944 р) у «бій» була кинута нещодавно відроджена Сталіним Російська православна церква…
Грубий примус до переходу в іншу віру позначився украй негативним чином на релігійності росіян. Більшість населення, побоюючись за своє життя і майно, змушені були формально визнати “грецьку” віру. Але ставлення до нової віри і священиків стало досить прохолодним. Навіть у казках попи стали негативними героями і об’єктами глузувань. Наприклад, пушкінська казка “Про попа і працівника його балду”. Схожа історія трапилася з чехами, які, на відміну від своїх сусідів, поляків, палких католиків, є на сьогодні найбільш атеїстичним народом в Європі. Причиною є жорстке нав’язування чехам, прихильникам протестантизму (“чашники”) католицької версії християнства після поразки у 30-річній війні. Реакція народу була природною – відторгнення нав’язуваної релігії.
Після розвалу Російської імперії, зазнавши спершу жорстокого ставлення з боку комуністичного режиму, російська церква пішла до нього на службу за першим же покликом, як тільки для неї знайшлася робота у нових господарів. Нова робота, нові умови – але мета колишня: комуністичній імперії знадобилося військо у сутанах, як і 300 років тому.
Сьогодні РПЦ є важливою складовою путінського «русского міра». Ось тільки завдання у Російської Православної церкви тепер стали зовнішньополітичні. РПЦ діє там, куди не можуть дістатися російські танки. Причому діє набагато ефективніше за танки. Позначається більш ніж трьохсотлітній досвід. До діяльності цієї «чорної піхоти» на мерседесах треба ставитися дуже уважно і завжди бути напоготові.
Анатолій Пономаренко Джерело
Підтримайте проект на Patreon
