Село Дев’ятир, розташоване на Львівщині, опинилося по обидва боки державного кордону після Другої світової війни. Українська частина села, включаючи церкву, цвинтар та більшість домівок, опинилася в Польщі, в той час як колишня німецька колонія Айнзінген залишилася в Україні. Тепер на карті існують два села з однаковою назвою — Дев’ятир в Україні та Dziewięcierz у Польщі. Протягом десятиліть мешканці цих сіл не мали можливості спілкуватися через мінні поля і огорожі з електричним струмом.
Журналісти Суспільного вирішили дізнатися, як живуть люди по обидва боки кордону, пише Суспільне.
Ганна Шарко, жителька місцевості з 44-річним досвідом у самоуправлінні, впевнено розповідає про історію села. За її словами, війна, що почалася у 1941 році, призвела до розділу села, яке тоді налічувало 532 двори. Частина населення залишилася в Україні, зокрема хутори Ковалі, Чорнії, Сорочі Лози та Лусини, тоді як основна частина, що містила церкву та цвинтар, перейшла до Польщі.
Після закінчення війни до села більше не повернулися німецькі переселенці. Проте з 1991 року почали надходити запити від них про можливість відвідати могили на цвинтарі. Ганна згадує, як отримала листа з проханням підтвердити, що вони зможуть приїхати в Україну.
Коли німці, які залишили село в юності, приїхали, один із них звернувся до неї з проханням допомогти згадати українську мову. Він запитував про відомі йому місця та розповідав про своє дитинство, а Ганна, у свою чергу, навчала його українських пісень.
Ярослава Туз, жителька села, яка оселилася у будинку, що колись належав німцям, відзначила, що їй подобається жити тут. Вона оцінила безпеку території, яка охороняється, і наявність місць для відпочинку та освітніх закладів.
На польській стороні села зберігся старий цвинтар, хоча самі поселення не існують. Іван Тарапацький, парох села з польської сторони у період з 1998 по 2020 рік, згадує, що в той час проходити через кордон було вкрай складно через охоронні заходи та заміновані ділянки.
Проте, незважаючи на труднощі, зв’язки між людьми обох країн поступово відновлювалися, особливо після здобуття Україною незалежності. Іван підкреслює, що українці в Польщі продовжували ідентифікувати себе як українці, що навіть відобразилося на написах на цвинтарі.
