Як урятувати чиєсь життя після своєї смерті? Задонатити органи

Про трансплантації під час війни (спойлер — їх стало більше), страхи довкола прижиттєвих заяв на посмертне донорство («мене замовлять, органи продадуть»), небажання медиків діагностувати смерть мозку в потенційних донорів («мене вчили лікувати, а не вбивати») і заповідання органів у контексті християнської етики — у матеріалі hromadskе. А ще — історії врятованих життів і факт про першу у світі трансплантацію цілого органа, яку здійснив українець.

«Органи задонатила!» Як рішення Ярослави Кравченко та інших публічних людей впливають на інших

«Органи задонатила!» — два місяці тому заявила у соцмережах телеведуча й засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко. Вона написала заяву на посмертне донорство. Так вирішила ще у 2020-му — після смерті студентського друга, актора Андрія Панаса.

«Смерть безглузда: впав, ударився, набряк мозку, смерть. Його дружина дала згоду на забір органів. Так Андрій дав життя чотирьом людям. Серед них трирічна дівчинка, якій пересадили нирку. Мене це дуже вразило й зачепило, вирішила дізнатися, що й до чого. Остаточне рішення визріло після повномасштабного вторгнення росії. Ми всі можемо раптово померти. Хочеться, щоб смерть не була марною. Особливо, якщо є варіант урятувати від трьох до восьми життів», — розповіла Ярослава hromadske.

Після кількох публікацій у Facebook, де ведуча має 17 тисяч підписників, та в Instagram із 61 тисячею фоловерів кілька людей з її оточення, а також фанати написали такі ж заяви. Під постами українці залишали коментарі:

«Мій брат у списку очікування на трансплантацію печінки. Ми дуже сподіваємося, що черга дійде, і в нього буде достатньо сил дожити до трансплантації. Дуже вам вдячна за таке рішення».

«Дякую за цей допис! Це дуже важливо. Мені подарував життя (нирку) невідомий донор після смерті. Якби не ця людина, не знаю, чи писала б вам тут щось».

«Ви все правильно робите. Найкраще це працює завдяки зміні ставлення суспільства через позицію лідерів думок».

«Ми були треті, хто приїхав в “Охматдит” підписувати заяву, отримавши чарівного пенделя і корисні контакти через ваш допис».

«Моя 36-річна сестра померла, так і не дочекавшись донорської нирки. Пам’ятаю її розповідь: їм влаштовували зустріч із родичами потенційних донорів, просили дати шанс на життя молодим хворим на ниркову недостатність. Я підтримую те, що в людей є можливість дати дозвіл на використання своїх органів після смерті в ім’я життя інших. Зараз саме час ухвалити рішення».

Гендиректор українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль
Гендиректор українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль

Олександр Хоменко / hromadske

Формуємо культуру жертовності

Гендиректор українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль підтвердив, що цікавість до теми посмертного донорства зросла після дописів Ярослави Кравченко.

«Моя помічниця не встигала обробляти запити на кшталт: “Давно планувала це зробити, треба пошукати координатора в Рівному”, “Велика війна повернула думки в нове річище. Які документи треба?”, “Я не курю, не п’ю і не вживаю наркотиків. Чи я підходжу?”, “Хочу, але не знаю як”», — розповів Коваль у коментарі hromadske.

У людей з’явилися запитання, думки. Для багатьох стало несподіванкою, що процедура нескладна і займає приблизно 10 хвилин. 

Для початку важливо знайти найближчий заклад, де є трансплант-координатор, домовитися телефоном про візит. Потрібні три складові: присутність повнолітньої дієздатної особи, паспорт і рішення зробити це. Раптом передумали — заяву можна відкликати, а потім написати знову необмежену кількість разів.

Справді, заяви публічних людей про готовність допомогти привертають увагу. Їхні прихильники замислюються: «А чому б і ні? І я так можу». Так формуються життєві цінності й культура жертовності. Поки що вона в нас на низькому рівні. Але на все потрібен час. У США така культура формувалася сорок років. 

Проте був випадок, коли мати 17-річного юнака, який потрапив у ДТП на Одещині, сама звернулася до лікарів. Вона чула про програму трансплантації й хотіла, щоб син продовжив життя у тілах інших людей. Так в “Охматдиті” пересадили печінку 19-річній дівчині, яка вже була в реанімації. Нирки донора дісталися ще двом дітям. 

2022-го заяву на посмертну донацію органів планували запровадити в додатку «Дія», а ще під час отримання водійських прав. Цьому завадило російське вторгнення. 

Трансплантація серця в Інституті серця, 2 вересня 2021 року. Орган 40-річної жінки, мозок якої помер внаслідок інсульту, отримав пацієнт із рідкісною 4+ групою крові
Трансплантація серця в Інституті серця, 2 вересня 2021 року. Орган 40-річної жінки, мозок якої помер внаслідок інсульту, отримав пацієнт із рідкісною 4+ групою крові

Iryna Zaslavets / Facebook

Як на трансплантації вплинула війна?

З 24 лютого до початку червня минулого року трансплантації не проводили. Системі охорони здоров’я треба було переналаштуватися. Окремі лікарні не працювали, представники трансплантаційних команд зайнялися лікуванням військових і поранених цивільних. Але потроху всі адаптувалися, пересадки органів відновили.

Минулого року в Україні виконали 384 трансплантації (з них понад половина — від померлого донора). Це на 20% більше, ніж 2021-го. Цей рік має стати ще продуктивнішим: з початку 2023-го пересадили 8 сердець. 

Але це не пов’язано з війною. Колеги зі США закидали: звісно у вас багато трансплантацій, адже тривають бойові дії. Але за українськими законами загиблих цивільних і військових не розглядають як донорів. Кількість трансплантацій зросла, бо медики навчилися, працюють над підвищенням ефективності та якості. Також удосконалюють інформаційну систему для пошуку пари «донор — реципієнт».

Людина, яка померла вдома, не є донором

Люди часто не знають, як можна пожертвувати органи, тому мають багато питань: «А як лікарі знатимуть, де і коли я вмер?», «Мої органи можуть зіпсуватися» тощо.

Помер удома — це не про донорство. Потенційним донором називають лише особу, яка відійшла з діагнозом «смерть головного мозку». Тобто її мозок припинив діяльність, а роботу серця й дихання підтримують штучно. 

Це переважно люди після інсультів, смертельних травм і ДТП. На момент смерті вони мають перебувати в медичному закладі, щоб лікарі мали час для аналізів, вилучення органів і пошуку «пари».

Звісно ж, забір у померлого донора можливий лише за наявності належно оформленої згоди — прижиттєвої або наданої найближчими родичами після смерті людини.

Відносна придатність анатомічного матеріалу залежить від причини смерті. Якщо це травма головного мозку в ДТП — органи придатні менш як добу. Якщо смерть від порушення мозкового кровообігу — тиждень-два. За умови грамотних дій лікарів і роботи апаратів, які підтримують життєдіяльність органів.

Донор здає кров для людей, які стали жертвами аварій у Запорізькій обласній клінічній лікарні, 20 листопада 2017 року
Донор здає кров для людей, які стали жертвами аварій у Запорізькій обласній клінічній лікарні, 20 листопада 2017 року

Прилепа Олександр / УНІАН

Щороку в Україні трансплантацій потребують близько 5 тисяч людей, а виконують їх до 400. Донорів не вистачає. Що можна зробити, окрім розвитку культури жертовності, аби їх стало більше?

Нам треба впровадити обов’язкову процедуру діагностики смерті мозку в постійну практику медичних закладів. Вона — ключова для того, щоб забезпечувати потреби трансплантації та порятунку людських життів. Йдеться про людину, яка перебуває в комі, а її стан відповідає критеріям, необхідним для початку процедури діагностики смерті мозку. 

На жаль, у більшості закладів нам доводиться працювати з тим, щоб змінити думку персоналу. Боротися із забобонами. Медики бояться, не хочуть: «Мене вчили лікувати, а не вбивати», «Поки я очолюю лікарню, в нас такого не буде», «Я не візьму на себе гріх».

Тобто деяким лікарям простіше дочекатися зупинки серця й констатувати біологічну смерть пацієнта. Хоча з діагнозом «смерть головного мозку» його теж не можна повернути до життя. А от його органи можуть урятувати не одну людину.

Іспанію вважають лідером за обсягами трансплантацій. Багато іспанців пишуть заяви на посмертну трансплантацію. В Україні це 0,25 людини в розрахунку на мільйон населення, а в Іспанії — 48,3. З-поміж іншого в цьому є заслуга священників. У тамтешніх церквах висять оголошення: «Не забирайте органи з собою, тут вони потрібні більше». Що кажуть наші святі отці?

Для українців теж важлива думка церкви. Був випадок на Рівненщині, коли родичі потенційного донора на розмову з трансплант-координатором привели священника. І його авторитет уплинув на позитивне рішення.

Делегати від МОЗ зустрічалися з представниками Всеукраїнської ради українських церков. Священники цікавилися, як відбувається трансплантація, що таке діагностика смерті мозку. Тобто ставили практичні запитання. І церква нас підтримала. Священнослужителі з ПЦУ назвали донорство актом милосердя, християнським учинком. «Якщо можете — жертвуйте!» — закликали на своїй сторінці у фейсбуці. 

Священники від УПЦ були стриманіші. Більше відмовчувалися.

Гендиректор українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль розмовляє з журналісткою hromadske Наталією Мазіною
Гендиректор українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль розмовляє з журналісткою hromadske Наталією Мазіною

Олександр Хоменко / hromadske

Поговорімо про страхи. Найбільше люди бояться, що їх уб’ють через органи в лікарні, якщо вони підпишуть заяву. Як їх можна заспокоїти?

Перше: фінансовий бік. Трансплантація відбувається за кошти держави, тому в лікарів немає можливості на цьому заробити. 

Друге: в діагностиці смерті мозку бере участь від трьох до п’яти лікарів, також у бригаді є судмедексперт. Тому домовитися складно. 

Третє: реципієнта за показниками обирає Єдина державна інформаційна система. Лікарі не знають, кому дістанеться орган. Тож заробити вони так само не можуть. 

Четверте: про те, що людина підписала прижиттєву згоду на посмертне донорство, знає лише вона, можливо, її родичі та Єдина державна інформаційна система. Лише після констатації смерті мозку висвітлюється інформація про те, що людина дала згоду на посмертне донорство.

Мій особистий страх. У переліку органів із 19 позицій, які можна заповісти, є руки, ноги, очі. Як виглядає тіло під час поховання, коли в нього заберуть частину органів? А ще мене бентежить донація обличчя. Хтось ходитиме з моїм?

Люди бояться, що їхнє тіло чи організм родича будуть спотворені. Але ми чітко дотримуємося культури поводження з тілом. Воно матиме приблизно такий же вигляд, як після хірургічних втручань. Замість кінцівок чи ока встановлять протези. Візуально це непомітно. Тіло можна буде поховати, погорювати над ним. 

В Україні ще не робили трансплантації кінцівок. Мені відомо лише про 5 людей, які хотіли б стати першопрохідцями. Але треба пам’ятати, що це дуже складна операція з багатьма ризиками. 

Що стосується обличчя, то це поодинокі випадки. Їх тільки починають впроваджувати у світі. На реципієнтові обличчя матиме інший вигляд, ніж на донорі. В Україні наразі виконують посмертні трансплантації нирок, печінки, серця, рідше — легень.

За посмертне донорство платять?

Ні.

Чи можна заповісти не всі органи, а деякі?

Можна.

Операції для пацієнта безплатні?

Так, коштом держави. Як і більшість ліків, які доведеться приймати довічно.

Хто перший у черзі на отримання органів?

Той, хто має перший статус екстреності, тобто перебуває у критичному стані. Далі віддають перевагу дітям.

Ви підписали заяву на посмертну донацію органів?

Так.

Історії врятованих життів 

54-річний українець помер від інсульту. Рідні погодилися на забір органів. Це дало шанс урятувати життя п’ятьом людям. У Львові пересадили серце, нирки та печінку, а також легені — вдруге в Україні. Їх отримав киянин, 56-річний Олексій, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Його стан був важким, чоловік міг пройти щонайбільше 30 метрів, існувала загроза розірвання кіст у його легенях.

У Львові внаслідок ДТП молодий чоловік зазнав черепно-мозкової травми. Лікарі констатували смерть мозку. Родичі дали згоду на забір органів. Серце пересадили 33-річному чоловіку, який страждав на ішемічну кардіоміопатію. Печінку отримала 62-річна жінка, яка два роки хворіла на цироз. Одну нирку пересадили 30-річному чоловіку, який страждав на цукровий діабет, серцеву та ниркову недостатність. Другу нирку трансплантували 12-річному хлопцю. Він із багатодітної родини, має спадкову хворобу, яка призвела до ниркової недостатності. Раніше нирку й печінку пересадили його рідній сестрі.

Українець, який першим у світі пересадив орган

Український хірург, 38-річний Юрій Вороний 3 квітня 1933-го в Харкові вперше у світі виконав клінічну пересадку трупної нирки. 26-річна жінка випила розчин ртуті через сварку з чоловіком. У неї прогресувала ниркова недостатність. Вороний пересадив їй нирку від чоловіка, який помер напередодні від черепно-мозкової травми. Жінка померла за дві доби — організм відторгнув чужий орган. Однак це був величезний крок для всього людства. Перші успішні трансплантації у США виконають через 20 років, коли імунологія «встигатиме» за хірургічним прогресом.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.