– Якщо вона зіпсує мені свято, – прошепотіла матері на вухо Віра. – То я не знаю, що я з нею зроблю! Лізе не в свою справу! Навіщо її запрошували?
– Тому що вона твоя сестра, – так само тихо відповіла жінка. – Якби ми її не запросили, родичі почали б ставити незручні питання. Потерпи трохи, Наталя не стане влаштовувати сварки чи щось таке.
Наталя криво посміхнулася. Все складалося якнайкраще. Наречена замість того, щоб насолоджуватися “найголовнішим днем у її житті”, відстежує кожен рух такої небажаної гості. Знає, що Наталя може завдати купи неприємностей, от і напружується. Ну нічого, треба поводитися пристойно і приспати її пильність, щоб потім, коли розкриється вся правда, Вірі було дуже важко.
Весілля йшло своєю чергою. Гості вже добре «посиділи» і вирішили негайно приступити до подарунків молодятам. Наталка внутрішньо зраділа – настав час!
– Я підготувала особливий подарунок, – солодко посміхалася дівчина. – І сподіваюся, що тобі, Вірочко, він сподобається. Я так старалася, ночами не спала.
Наталя взяла в руки щільно упаковане полотно. Там явно була картина, але що на ній було зображено? Гості зацікавлено дивилися в центр зали, на якийсь час забувши про їжу та напої.
Дівчина повільно знімала святкову обгортку, зберігаючи інтригу. І тільки наречена безпорадно стискала кулаки – вона мала дуже погане передчуття.
– І хто це? – Невпевнено запитав гість з боку нареченого. – Якийсь ваш родич? Але портрет класний! Хлопчик як справжній!
Віра глянула на картину і застигла. Ні, ну вона ж знала, що Наталя точно щось викине! Але щоб таке…
– Кохана? – Наречений серйозно захвилювався. Його кохана цілий день була сама не своя, а тут ще й це! Хто ця дитина, зрештою? З тобою все гаразд? Ти наче примару побачила.
– Що ж, якщо Віра мовчить і не хоче відповідати на таке цікаве запитання, мабуть, це зроблю я, – Наталка дивилася на свою роботу. Вона завжди добре малювала, але у цей портрет дівчина вклала всю свою душу. П’ятирічний хлопчик радісно посміхався з полотна, міцно притискаючи до себе червону машинку. – У цього малюка дуже гарне ім’я – Денис, і Віра його добре знає. Дуже добре. Адже вона його мати.
– Що? – друг нареченого навіть чарку з руки випустив, почувши цю новину. — Та не може бути! Хоча… – уважний погляд на картину. – Схожий на щось. Але навіщо ти його ховаєш? І, Михайле, – звернувся чоловік до одного з головних винуватців урочистостей. – Ти про це щось знаєш?
– Вперше чую. Віро? Ти нічого не хочеш мені розповісти?
– А це як в анекдоті, – хихикнув хтось із зали. – Дорогий, після весілля у нас буде троє дітей. Чому ти так у цьому впевнена, люба? Та вони просто поки що у моєї мами живуть!
Жарт потрапив прямо в яблучко, гості, почали сміятися. Лише чотири особи не посміхалися. Наталка. Віра. Їхня мати Раїса. І Михайло, якому дуже не подобалося все, що відбувається.
– У мене немає дітей! – тремтячим голосом відповіла Віра, кидаючи на сестру застережливий погляд.
– Так? Те, що ти здала хлопчика до дитячого будинку, нічого не означає! Ти його народила, отже, ти його мати! – Наталя ледве стримувала емоції. Після першого відвідування племінника у держустанові, дівчина тиждень спати не могла! Бідолашний Денис плакав і просив відвести його до мами. Він змарнів, був втомлений. А вона нічого йому пояснити не могла.
– Наталко! – мати дівчат вирішила, що настав час втрутитися. Поки що все це можна перевести в невдалий жарт, але якщо з’являться подробиці… Деяких із присутніх хлібом не годуй, дай тільки плітки зібрати! Копати полізуть, і дізнаються всі!
– Що Наталко? Мамо, ти хоч помовчи! Сама ж підтримала її рішення! – дівчина ледве стримувалася. Вона не хотіла виносити сміття з хати, але… як інакше донести до сестри всю підлість її вчинку? Та й останні новини… – Михайле, вам це точно знати потрібно, раптом своїх дітей завести вирішите. Мою дорогу сестру покинув її співмешканець, батько Дениса. І вже наступного дня малюка віддали до дитбудинку! Чим він заслужив таку долю? Тим, що як дві краплі води був схожий на батька? Так, ти зуміла приховати весь цей бруд, адже це сталося в іншому місті. Але ти маєш заплатити за свій вчинок!
– Ну, так забрала б його до себе, раз так переживаєш! – Не витримала Віра і тільки через пару секунд зрозуміла, що однією фразою підтвердила всю історію. – Ти ж у нас така правильна, помилок не робиш!
– Ти Дениса помилкою називаєш? – сльози скотилися по щоці Наталки. – Забрати? Так, я хотіла це зробити! І майже зібрала весь пакет документів! Ще б кілька тижнів, і він би став моїм сином!
Півтори сотні гостей мовчки спостерігали за тим, що відбувається. Їм вже було не смішно, адже в голосі Наталі було стільки переживань, що це навіювало дуже погані думки.
– Дениса більше немає, – Наталя знітилася. – І це через тебе, через те, що ти відправила його в це місце… Живи тепер із цим.
Дівчина повільно попрямувала до виходу. Більше тут її нічого не тримало. Наталка не могла дивитися на сестру, що веселиться, на те, як вона зі сміхом говорить гостям, що обов’язково народить чоловікові двох дітей. А сама навіть просто не цікавилася долею свого первістка.
Що з сестрою буде далі – Наталці просто начхати. Кине її чоловік чи ні, чи засуджуватимуть гості… Яка різниця?
Адже Дениса не повернеш…
