У селі на Стрийщині зберігається унікальна сімейна реліквія — вишитий тризуб, якому вже майже сто років. Виготовлене у 1930-х роках полотно пройшло разом із родиною Сурмиків через заслання до Сибіру, численні обшуки та зміни влади, але вціліло й сьогодні прикрашає оселю нащадків.
Історію реліквії журналістам Суспільного розповіли рідні сестри — 95-річна Дарія Коруд, яка мешкає в селі Лавочне, та 93-річна Мирослава Сурмик із села Колодниця, пише Суспільне.
## Вишивка, що пережила три влади
Тризуб вишила племінниця Теодора Сурмика — батька сестер, який був шанованим господарем на селі та підтримував зв’язки з підпіллям ОУН. За спогадами Мирослави, полотно створили ще у 30-х роках, і відтоді воно неодноразово змінювало своє місце — то висіло на стіні, то ховалося подалі від чужих очей.
“Коли за Польщі — він у нас на стіні висів, коли прийшли москалі, ми його сховали десь в коробку. Коли прийшли німці, ми знов його витягнули, знов на стіну. Він тоже висів на стіні. А після того вже, як знову прийшли москалі… ми знову сховали той тризуб. І вже той тризуб вже з нами пішов на Сибір”, — згадує Дарія Коруд.
## Дім повстанців і трагедія родини
Оселю Сурмиків часто відвідували бійці УПА, серед них — полковник Олекса Гасин. У 1945 році Теодор Сурмик пішов разом із повстанським проводом і більше не повернувся — його доля й досі невідома.
Старшу доньку Теодора, Марію, яка мала підпільний псевдонім Фіалка та виконувала функції зв’язкової УПА, заарештували у 16-річному віці. Дівчину відправили до таборів у Карагандинській області, зокрема в селище Кенгір.
Через арешт Марії та підпільну діяльність батька решту сім’ї вислали до Омська на примусові лісозаготівлі. Під час нічного обшуку конвоїри заборонили брати з собою провізію та особисті речі, проте Дарії вдалося непомітно прихопити коробку з нитками для вишивання — саме в ній був схований родинний тризуб.
## Таємниця, захована в подушці
“Коли нас привезли в Сибір, то було п’ять сімей в одній кімнаті. Ну і ми похвалилися, що в нас є тризуб. А із Рожанки була сім’я із хлопцем Михасем, він бачив той тризуб. Коли його арештували, мама його прийшла до нас та й каже: Михась знає, що у вас є тризуб. Хто знає, що він буде говорити? Сховайте його. Ну ми і зашили в подушку”, — пригадує Дарія.
Втім, небезпечні ситуації траплялися й надалі. Одного разу родина продала одну з подушок жінці з сусіднього села, а потім із жахом усвідомила, що саме в цій подушці був захований тризуб.
“Ми догнали ту жінку, забрали в неї подушку розпороли, витягнули тризуб. Може, вона думала, що ми там гроші ховали, не знаю”, — розповідає жінка.
Після цього випадку сім’я вирішила приховати вишивку надійніше — під підкладкою маминої камізельки. Там тризуб залишався аж до дозволу на повернення в Україну.
## Повернення додому
У 1957 році Мирослава разом із матір’ю Катериною повернулися на батьківщину. Рік по тому Дарія з чоловіком і тримісячним сином також приїхала із заслання — до селища Лавочне. Реліквію вони перевезли, приховану в мотках ниток.
Пізніше, під час одного з обшуків, міліція виселяла родину з хати, проте так і не виявила тризуб, захований у дитячій колисці. Дізнавшись про небезпеку, Мирослава забрала реліквію до себе на зберігання.
“Я почула таке, поїхала у Лавочне і кажу: Ти маєш сім’ю. А я сама. Мені вже все одно. І я тризуб забрала геть додому. Взяла подушечку, розпростерла тризуб і там зашила. І він у мене був у пошані, пока що Україна не стала”, — розповідає Мирослава Сурмик.
## Нове життя реліквії
Після здобуття Україною незалежності у 1991 році Мирослава нарешті повісила тризуб на стіну відкрито, без потреби ховати родинну святиню. Сестри вирішили зберегти пам’ять про реліквію й почали виготовляти її копії.
Репліки історичного тризуба передали до музею в селі Конюхів та Українського католицького університету у Львові, а також подарували родичам як символ стійкості та пам’яті про пережите.
