Неділя, 10 листопада

Розстріляний з’їзд: знищення кобзарів та лірників у Харкові. Як це відбувалося.

У грудні 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів.

Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів.

Після прийняття потрібних рішень незрячих співців під приводом поїздки на зібрання народних співців народів СРСР, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.

Пізно ввечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Розташувавши незрячих кобзарів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

У грудні 1933 на пленумі Всеукраїнського комітету профспілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструментт “класово-ворожими”.

Після цієї події почали друквати тільки “викривальні” матеріали про кобзарів. Наприклад, таке: “Сумнівні бандуристи…під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох” або “… треба прийняти найрішучіші заходи щодо викорінення кобзарського націоналізму”.

До цькування кобзарів підключають і українських радянських письменників – Юрій Смолич писав: “Кобза таїть в собі небезпеку, бо надто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури, з козацькою романтикою Запорозької Січі. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів”.

Шукати інформацію про “розстріляний з’їзд” в радянській пресі -— марна справа. Навіть в архівах колишнього НКВС-КДБ дослідники кобзарського мистецтва не можуть знайти документального підтвердження цієї жахливої трагедії. Сліди своїх злочинів енкаведисти-кадебісти замітати вміли: ще у 1960 року тогочасний голова КДБ Шелепін таємною директивою наказав своїм відомствам “от Москвы до самых до окраин” спалювати все, що могло б у майбутньому скомпрометувати “доблесні” органи.

Відомий кобзарезнавець зі Львова Богдан Жеплинський склав реєстр кобзарів і лірників, знищених більшовиками в 30-х рр., і тих, що пропали безвісти. Інформація не повна, тут усього 72 особи.

Кобзарі

кобзарі

БОРЕЦЬ Іван Олексійович. З Борисполя на Київщині (1890 р. н.). Учасник Першої народної капели кобзарів. У 1925-1926 роках грав у Харківській капелі, відтак перейшов до Полтавської.

ГАЩЕНКО Павло Михайлович. Із села Костянтинівки Богодухівського району Харківської області. Брав участь у роботі XII Археологічного з’їзду у Харкові (1902 р.).

ГЛУШАК Никифор Іванович. З Чорнобиля на Київщині (1890 р. н.). Виготовляв бандури.

ГУБЕНКО Михайло. З Миргорода (1891 р. н.). З 1927 року кобзарював, виступав в ансамблях кобзарів.

ДЕЙНЕКА Карпо. З Конотопа (1897 р. н.). Виготовляв бандури.

ДОРОШЕНКО Федір Васильович. Фундатор Першої капели кобзарів у Києві.

ДРЕВЧЕНКО (ДРЕВКІН, ДРИГАВКА) Петро Семенович. З села Семенівки на Полтавщині (1871 р. н.).

ДУМЕНКО (ДУМЧЕНКО, ДУМА) Лука. З села Киселівки (нині Менського району) на Чернігівщині.

СОЛОГУБ Віктор. Із села Юрківці Талалаївського району Чернігівської області. З 1920 року виступав зі своїми трьома синами-бандуристами — Володимиром, Миколою та Михайлом.

ХРИСТЕНКО Макар. Жив на хуторі Костів (нині Валківського району) Дніпропетровської області (1870 р. н.).

ЦЕБРЕНКО Григорій. Один з організаторів Першої української художньої капели кобзарів. 1917 року брав участь у кобзарському концерті в Києві.

ЩЕРБИНА Данило. Із Долинського Кіровоградської області (1891 р. н.). Під час Першої світової війни як військовополонений був у Німеччині, виступав у Берліні.

ЯЩЕНКО Оврам Семенович. З села Харківці Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 1918 р. створював Першу українську художню капелу кобзарів.

ГУРА (ГУРІН) Петро Іванович. З села Красної Луки Гадяцького району Полтавської області. У 1930-х роках жив у Юзівці (нині Донецьк). Пропав безвісти.

ДЕМЧЕНКО Микола. З села Дементіївки Харківського району Харківської області (1873 р. н.).

КОЛОДУБ. З села Великої Кошелівки Ніжинського району Чернігівської області (1893 р. н.).

КУЖКОВЕНКО. До революції 1917 р. був засланий до Сибіру, де втратив зір. У 1920-х роках кобзарював на Україні. Пропав безвісти.

ЛАВРИШ (ЛАВРИК) Петро. З села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1873 р. н.).

МАТВІЙ (приблизно 1865 р. н.). Із села Черевки Миргородського району Полтавської області.

МИРОН ЯКОВИЧ. З села Олександрівки (за Новим Мерчиком) на Харківщині.

ПАРАСОЧКА (ПЕТРІВСЬКИЙ) Василь. Народився у Петрівці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії.

ПАСІЧНИЧЕНКО. Миргородський кобзар.

ПОБІГАЙЛО Олексій. Учень Михайла Кравченка.

ПОВАР Панас Митрофанович. Із села Верхолісся.

СІРОШТАН Іван. З села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1863 р. н.).

СИМОНЕНКО Василь. З с. Корюківки на Чернігівщині.

СОЛОМАХ Никифор. З Миронівки на Харківщині (1893 р. н.).

ТОКАР Ілля Якович. З Дементіївки Харківського району Харківської області (1863 р. н.).

ТОКАРЕВСЬКИЙ М. Д. З 1912 року зазнавав переслідувань.

ФЕДОРЕНКО Василь Петрович. З-під Харкова. У 1920-х роках грав на ярмарках Полтавщини.

НІМЧЕНКО К. З Кубані. Бандура його конструкції 1923 року розглядалася на засіданні експертної комісії УКРФІЛу і дістала високої оцінки.

ОСАДЬКО Василь Якович (1865 р. н.). Грав у Харківській капелі, згодом створив власний ансамбль, з яким мандрував по Україні.
ПАВЛИНСЬКИЙ Антон (1870 р. н.). Визначний київський майстер бандур. Пропав безвісти.

ПАНЧЕНКО Федір Петрович. Один з засновників Першої капели бандуристів (1918 р.) у Києві. За свідченнями кобзарів, закатований у 1930-ті роки.

ПАПЛИНСЬКИЙ Антон Карлович. Київський майстер бандур. Член ревізійної комісії Першої української капели кобзарів.

ПАСЮГА Степан Артемович.

ПОТАПЕНКО Василь Васильович. У 1902 р. був на ХІІ Археологічному з’їзді. Брав участь у створенні Першої художньої капели кобзарів (1918 р.).

РОЖЧЕНКО (РОЖКО) Пилип Порфирович. З Конотопа (1889 р. н.). Грав у конотопських ансамблях.

РУДЕНКО (РУДИЧЕНКО) Данило. З села Баби Менського району на Чернігівщині.

СКАКУН Андрій Юхимович (1891 р. н.). З Баришівки на Київщині. Учасник Київської капели бандуристів кінця 1920 — початку 1930-х років.

СКОБА Антон Якович. З Багачки на Полтавщині (приблизно 1865 р. н.).

ЗАЄЦЬ Микола Мартинович (1902 р. н.). Церковний регент у Лубнах. Мандрував з Харківською капелою кобзарів, деякий час був її художнім керівником. Заарештований 1937 року. Пропав безвісти.

КОНОНЕНКО Пилип Петрович. З Великої Писарівки на Полтавщині (1904 р. н.). Засновник Полтавської капели. Грав у Харківській (1925-1928 рр.), згодом — Конотопській капелах. Виготовляв бандури.

КОНОПЛІЧ Кіндрат Михайлович. З Борисполя на Київщині (1900 р. н.). Грав у Київській (1927-1929 рр.), згодом — Бориспільській капелах.

КОНОН Григорій Якович (1887 р. н.). З Борисполя на Київщині. Один із засновників (завідувач художньої частини) Першої української художньої капели кобзарів. Загинув 1937 року.

ЛЯЩЕНКО (СТАРЧЕНКО) Іван Пимонович. З Підгороднього Дніпропетровської області.

МАТЮХА Максим Мусійович. З Конотопа (1896 р. н.). Один з організаторів кобзарського руху на Сумщині.

МИНЗАРЕНКО Дем’ян. З Полтавщини (1889 р. н.). У 1920-х роках мандрував з капелами. Репресований 1936 року.

Лірники

kobzar_i_lirnik

БЕРНАЦЬКИЙ І. К. Із Зінькова на Полтавщині (1901 р. н.). Від нього М. Гайдай записав думу «Про Коновченка» (1926 р.).

БОКЛАЧ Назар. З хутора Лихачівки Харківської області. 1930 року фольклористи записали від нього думу «Про трьох братів Озівських».

ВАХКО Гарасим. Від нього на ярмарку в Ічні С. Маслов записав псалом «Удова» (1902 р.).

ВЕСЕЛИЙ (ЦАР) Самсон. Народився у селі Литвинівці (тепер Валківського району) Харківської області. Від нього записано думу «Про Олексія Поповича» та псалми (1930 р.).

ГОНЧАР Варивон. Із села Ков’яги Харківської області. 1930 року був ще живий. Пропав безвісти.

ГРАБ Левко. У 1915-1920 роках лірникував у Менському районі на Чернігівщині.

ГРИШКО О. Л. Немає жодних біографічних даних.

ЗЕЛІНСЬКИЙ Семен. З Київщини.

ІВАНЕЦЬКИЙ Антон Максимович. Із села Соболівки.

ЙОСИП. Родом з Павлограда. Грав біля Самарського монастиря. Ходив разом з кобзарем Древченком.

КИСІЛЬ. У 1920-ті роки ще грав на київських базарах. Пропав безвісти.

КОВАЛЬВАХ Прокоп Петрович. З-під Полтави.

КОЛЕСНИК (КОЛІСНИК) Нестор Данилович. Із села Катричівки Валківського району Харківської області.

КІШКА Петро. З Чернігівщини.

ЛІСОВИЙ (ПАПУДА) Іван. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.

МАРТИНЕНКО (ДИМБЕРСЬКИЙ) Іван. Народився у с. Димберах (приблизно 1884 р.). 1920 року жив у Києві.

МЕРЕЖКО Іван Харламович. Із села Чаплинки Петриківського району на Дніпропетровщині.

МЕТЕЛЬСЬКИЙ. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.

МОСКАЛЕНКО Купріян. У 1920-х роках жив у Києві. Пропав безвісти.

ЛІМОЗ (БІЯШИЙ) Василь. Із села Білоуса на Чернігівщині. Приятелював з лірником-земляком ОВЧАРЕНКОМ (ШАПОВАЛОМ) Григорієм. Обидва пропали безвісти.

ПОЛУНЕЦЬ Григорій. Зі слободи Зіньківщина Полтавського району. 1902 року П. Мартинович записав від нього псалми.

ТЕРТІЙ Степан Костянтинович. Із Старої Басані Новобасанського району Чернігівської області.

Джерело na-skryzhalyah.blogspot.com


Підтримайте проект на Patreon

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.