Майстерня розбитих сердець
Далеко в незнаній країні,
Десь там, де у світу кінець
Відкрилась в маленькій хатині
Майстерня розбитих сердець…
В ній майстер із срібним волоссям,
Забувши про сон, працював…
Весь час з вікон світло лилося,
Здавалось, ніколи не спав…
Приймав він серця тяжко хворі
В яких ледь жевріло життя…
Серця напівмертві і кволі,
Серця після чвар й побиття…
Він жодного разу нікому
Відмову від серця не дав…
Забувши про старість і втому,
Дбайливо серця лікував…
Та часом в майстерні траплялись
Вже згаслі, померлі серця…
Вони на шматки розривались
В жахливому танці мерця…
Та майстер в молитві до Бога
Серденько з грудей діставав,
Відламував скельця від нього
І в мертві серденька вкладав…
Ось так він себе по частинах
Вкладав у розбиті серця…
Вогонь на холодних вуглинах
Розпалював з волі Творця…
Та якось настала та днина,
Коли він серденько дістав
Й побачив – лишилась краплина,
Піщинка від того що мав…
А поряд серденько лежало,
Яке так хотів врятувать…
Воно ще ледь видно палало
І так не хотіло згасать…
І майстер, ледь чутно зітхнувши,
Останню піщинку з грудей,
Про страх перед смертю забувши,
Віддав на рятунок людей…
І ліг вже до смерті готовий
Та раптом відчув, що живий…
А в грудях тріпоче щось нове,
Солодке, мов присмак надій…
Він спершу не міг зрозуміти
Та потім душею відчув…
У ньому продовжують жити
Всі ті, в кого серце вдихнув…
Він думав, що зможе роздати
Себе в якусь мить до кінця…
Та зараз відчув, як багато
Лишили у ньому серця…
***
Далеко в незнаній країні,
Десь там, де у світу кінець..
Палали житям у людині
Врятованих сотні сердець…
© Огнєва Інелла Джерело
