Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році.
У купе першого класу швидкого поїзда Львів-Відень їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велись навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову.
Першим заговорив англієць:
– Англія – це країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона. Діккенса та інших великих літераторів та вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.
– Ні в якому разі. – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій Великонімеччини і Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Регеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
– Панове, ви обидва неправі. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи відродження, твори Дайте. Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер. Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною в світі.
Українець довго думав, нарешті промовив:
– Я не вірю в світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченкової поезії досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому числі захваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, вважав українську.
Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, як у вас всіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом я не піду. Ви ж нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, на своїх мовах написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової буки?
– Ні, ні. ні! Це неможливо, – відповіли англієць, німець, італієць.
– Ось на ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, звернувся він до німця.
– Хай буде буква “П”, сказав той.
– Добре. Оповідання буде називатись
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть Павле Петровичу, писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, – погостюєте, повеселитесь”.
Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів.. Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни.
Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пучіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку.
Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: Портвейну, Плиски. Пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки підпечеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки.
Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви.
Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли … Порослий папороттю придавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під пророслим плющем платаном.
Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.
В купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу. Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу.
– Ну. а коли б я назвав іншу букву? – заявив він – Ну. наприклад, букву “С”.
– Я на своїй мові можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С”, до того ж будуть передавати стан природи, наприклад, свист зимового, вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.
САМОТНІЙ САД
Сипле, стелить сад самотній.
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій спить.
Сонно сипляться сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки –
Спить самотній сад.
– Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць та італієць.
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.
