Сьогодні люди, не зареєстровані в соціальних мережах, є рідкістю. Мало хто не має акаунта у Facebook чи Instagram, ще менше людей не користуються месенджерами Viber і Telegram. Соцмережі вже давно стали невіддільною частиною життя сучасної людини, проте, на жаль, іноді їх стає забагато.
Як не стати залежним від соцмереж і що робити батькам, чиї діти проводять в інтернеті забагато часу – про це та інше “Еспресо.Захід” розпитав у львівської лікарки-психіатра, психотерапевтки Софії Влох.
Чи визнали залежність від інтернету хворобою?
У ДСМ5 (п’яте видання Діагностичного і статистичного мануала з психічних розладів) ще немає такої хвороби. Хоча вчені й лікарі дискутують, чи можна називати інтернет-залежність розладом і захворюванням. Ба більше, йдеться про суперечки, чи можна називати це явище залежністю.
Адже залежність – це набута гостра потреба здійснювати якісь дії або вживати певні речовини, і ця поведінка зберігається, попри серйозні наслідки для соціальної, особистої чи професійної сфер. До слова, коли залежний припиняє вживати певні речовини, в нього спостерігається абстинентний синдром, тобто йому і на фізичному, і на ментальному рівнях стає погано. Оскільки в “залежних” від інтернету такої симптоматики немає, ми не можемо стверджувати, що вони захворіли.
Як визначити, чи в людини є проблеми із “залежністю” від інтернет-мережі?
Умовна залежність від соціальних мереж має свої критерії визначення. Так, коли в людини з’являється непереборне бажання, не пов’язане з професійною діяльністю, “сидіти” в соцмережах, коли вона не здатна контролювати час, проведений в інтернеті, й цей час постійно збільшується, то очевидно, що наявна така проблема. До критеріїв також можна додати розумове, фізичне виснаження через перебування в мережі, а ще порушення сну, концентрації уваги, часті відчуття дратівливості та занепокоєння, якщо немає змоги під’єднатися до інтернету.
Хто найбільш вразливий до такої “залежності”?
За останніми дослідженнями визначено, що найчастіше “залежності” від соцмереж піддаються підлітки чи дорослі, що мають депресивні, обсесивно-компульсивні, тривожні розлади й інші емоційні труднощі. Інтернет-залежність також може бути проявом гіперактивного розладу дефіциту уваги.
Часто люди, що не мають жодних розладів, “тікають” у соцмережі через нудьгу, прокрастинацію, бажання отримати позитивні емоції, яких не вистачає в реальному житті. Бо ж, коли людина гортає стрічку, в кров потрапляє дофамін, який відповідає за відчуття задоволення.
Що робити, якщо критеріїв “залежності” немає, проте є звичка часто заходити в соцмережі?
Якщо людина виявила в себе цю звичку, вважає її шкідливою і хоче позбутися, спочатку дуже важливо зрозуміти причинно-наслідковий зв’язок, чому цій людині так подобається проводити час у соцмережах.
Потрібно відстежити, в який момент користувач відкриває додаток соціальної мережі, після яких або перед якими справами він це робить. Необхідно простежити, чи є певний тригер, після якого одразу хочеться погортати стрічку. Коли дія виконана й людина вже провела певний час у мережі, яке відчуття в неї з’являється? Чи це задоволення потреби відволіктися від монотонної роботи, чи прихована прокрастинація тощо.
Коли людина проведе таку діагностику і знайде свій тригер (наприклад, місце чи певні почуття), дію (оновити стрічку в соціальній мережі чи погортати красиві фото) та наслідок дії (відчуття задоволення й полегшення), тоді не так важко буде позбутися звички.
Другим кроком після дослідження ситуації є заміна звички. Наприклад, якщо заходите в соцмережі через нудьгу чи щоб відірватися від рутини, треба знайти іншу цікаву для вас справу. Так, кожного разу, коли відчуваєте нудьгу, замість смартфона до рук можна взяти книжку.
Якщо йдеться про тривогу, то треба навчитися давати собі раду з цим відчуттям самостійно й без допоміжних засобів. Також причиною звички може бути прокрастинація перед виконанням певного завдання. Якщо це прокрастинація, раджу розбити громіздку справу на маленькі кроки та виконувати їх. І ще обов’язково запитатися у себе, чи ваша кінцева мета реалістична.
Часто люди заходять у соцмережі, тому що бояться пропустити якийсь тренд, новину або не хочуть упустити можливості, до прикладу, вигідніше купити товар. Ці страхи пов’язані з порівнянням себе з іншими користувачами. Коли люди бачать ідеальну картинку життя інших і порівнюють її зі своєю неідеальною реальністю, виникає невпевненість в собі й неможливість асоціації себе зі своєю особистістю. А в такому випадку ми втрачаємо себе і час, аби бути щасливими.
Звичку можна й побороти, а не просто замінити. Перестати здійснювати автоматизовані дії можна за допомогою самодисципліни. Аби замінити чи побороти звичку, потрібно поставити собі мету, але обов’язково з позитивним забарвленням. Наприклад, замість того, щоб змушувати себе менше проводити часу в соцмережах, пообіцяйте собі, проводити більше часу для себе чи рідних. Ціль по суті та сама, але емоційне забарвлення змінюється з негативного на позитивне і це впливає на успіх у боротьбі зі шкідливою звичкою.
Що робити батькам, чиї діти забагато часу проводять у соцмережах чи інтернет-мережі?
Усе залежить від віку дитини. Американська асоціація педіатрії дає рекомендації відмовитися від перегляду контенту в інтернеті дітям віком до 18 місяців. Дітки віком від 2 років до 6 років можуть користуватися ґаджетами до години в день. Школярам можна проводити біля екрана 30-60 хвилин у будні й не більш ніж 120 хвилин на вихідних.
До певного віку контролем дітей є батьки, тому саме вони мають встановити часові обмеження й інші домовленості з дітьми. Відповідальністю батьків також є і контент, яких споживає дитина. Адже діти віком 2-5 років не можуть свідомо обирати здоровий для їхньої психіки контент.
Звісно, найкраще, якщо дитина звикла до таких правил з пелюшок. Проте, якщо раніше для неї не було жодних обмежень, треба бути готовими, що вона на час адаптації до нових правил протестуватиме.
Найважливіше в такому випадку – це налаштована комунікація батьків з дітьми. Батьки мають доступно пояснити причини, знайти альтернативні й цікаві заняття. Наприклад, можна створити “меню боротьби з нудьгою”, де будуть представлені заняття, які можна виконувати замість часу в соцмережах. Також час в інтернеті можна зробити винагородою за якесь виконане завдання.
Навчання у школах онлайн та ще й дозвілля з ґаджетами – це подвійне навантаження для дітей, але правила батьківського контролю у таких ситуаціях залишаються тими самими: обмежений час, нагляд за контентом, винагорода.
Батькам потрібно бути дуже обережними, адже сьогодні соцмережі є способом соціалізації, навчання й ми не можемо повністю відмежуватися від них. Соцмережі мають бути в житті сучасної людини, але тільки за наявності балансу. Реальне життя, в якому дорослі взаємодіють з дітьми, обмінюються емоціями й думками, важливіше.
Які ваші прогнози щодо інтернет-залежності? Чи визнають її хворобою?
Поки що інтернет-залежність не вважають хворобою, оскільки її критерії не збігаються з симптомами інших залежностей. Але є ймовірність, що для залежності від соцмереж мають визначити окремі симптоми, адже не йдеться про вживання психоактивних речовин. Думаю, якщо критерії симптомів модифікують, з часом ця зараз умовна залежність увійде до переліку психічних проблем.
У майбутньому через поширення цієї проблеми для людей можуть бути непрості наслідки: депресії, тривожні розлади, зниження настрою. Ці наслідки можуть привести до конфліктів з рідними й друзями, порушення соціальної та професійної діяльності, безсоння, головного болю тощо.
