Хронологія заборон української мови – від 16 століття до сучасності. Історія та факти (відео)

Заборони української мови за останні 400 років є прямим наслідком тривалої відсутності української державності до кінця XX століття. 

Сильна мова за неіснуючої або слабкої української держави (Гетьманщина) становила загрозу сусідам, які поневолювали українців.

Такими були Річ Посполита (Польща) у XVI–XVIII ст., Габсбурзька імперія у кінці XVIII – на початку XX ст., та Московське князівство в наступних імперських формах із столицями у Москві або Санкт-Петербурзі у XVII–XX ст.

Хроніка заборон української мови московською та російською владою

XVII століття

• 1627 – наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького^[1].
• 1688 – за наказом московського патріарха Іоакима у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів – Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.^[2]
• 1690 – засудження й анафема Собору РПЦ на «Кіевскія Новыя Книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших.
• 1696 – ухвала Сейму Речі Посполитої про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

XVIII століття

• 1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг^[3][4].
• 1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження.
• 1731 – вимога імператриці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки запроваджувати на власній російській мові» (рос. науки вводить на собственном российском языке). У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
• 1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
• 1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
• 1775 – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
• 1789 – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл.

XIX століття

• 1804 – за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитої деградації українського населення.^[5]
• 1817 – запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
• 1832 – реорганізація освіти у Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
• 1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
• 1859 – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорської імперії в Королівстві Галичини та Володимирії і Герцогстві Буковина здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
• 1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
• 1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
• 1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
• 1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Королівства Галичини та Володимирії.
• 1870 – роз’яснення міністра освіти Російської імперії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
• 1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень^[6]. Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф., «Заборона українства», 1876 року.
• 1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
• 1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
• 1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
• 1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською.
• 1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття

• 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
• 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
• 1911 – постанова VII дворянського з’їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії.
• 1914 – заборона відзначати 100-річчя Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
• 1914, 1916 – кампанії помосковщення у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
• 1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування^[ru]» України.
• 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур – міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
• 1924 – закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
• 1924 – закон Королівства Румунія про зобов’язання всіх «румунів», котрі «загубили материнську мову», надавати освіту дітям лише в румунських школах.
• 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
• 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
• 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації».
• 1933 – скасування в Королівстві Румунія міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
• 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
• 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
• 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхнього ополячення.
• 1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
• 1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польській Народній Республіці та Соціалістичній Республіці Румунія.
• 1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою.
• 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.
• 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
• 1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти – радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
• 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
• 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення помосковщення.
• 1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
• 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
• 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
• 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
• 1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

За матеріалами: Вікіпедія – вільна енциклопедія