Міжнародний жіночий день (англ. International Women’s Day) — щорічне феміністське свято, що відзначається 8 березня як символ боротьби жінок за права людини та антисексизму.
Уперше відзначався 28 лютого 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки як «Національний день жінки». Наступного року, натхненні американським прикладом, учасниці Другої міжнародної соціалістичної конференції в Копенгагені вирішили щороку за зразком Міжнародного дня праці відзначати «День жінок», присвячений у першу чергу боротьбі за здобуття жінками виборчих прав. 19 березня 1911 року в Австро-Угорщині, Данії, Німеччині й Швейцарії уперше відбувся Міжнародний жіночий день, який протягом наступних кількох років відзначався в різні дні наприкінці лютого чи на початку березня. З початку 1920-х років у Радянському Союзі затвердилась дата 8 березня, оскільки саме в цей день 1917 року з демонстрації робітниць почалась Лютнева революція. Відтоді цей день відзначався переважно в країнах колишнього «радянського блоку» доки його у 1967 році не взяли на озброєння феміністки другої хвилі. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала відзначати 8 березня «Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир».
У деяких країнах, у яких відзначається день, жінкам дарують квіти та подарунки. Цей жест феміністки знаходять недоречним, оскільки вважають, що день повинен привернути увагу до гендерної нерівності. У деяких країнах відзначається подібно до західноєвропейських свят — Дня матері й Дня Валентина. Окремі діячі православної церкви і деяких інших релігійних спільнот світу не визнають Міжнародний жіночий день з огляду на його «політичне походження».
Історія
Передумови та датування
Імовірно, дата 8 березня приурочена до однієї або декількох подій:
- Страйк американських текстильниць у 1857–58 роках за рівну оплату праці. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці виступили з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («марш порожніх каструль»). Дослідники(-ці) часто вказують на той факт, що у 1857 році 8 березня припало на вихідний, неділю, коли текстильниці не працювали.
- Демонстрація «соціалістичних жінок» 8 березня 1908 року в Нью-Йорку, пов’язана з текстильними страйками у 1857–58 роках. Тисячі жінок вимагали виборчого права, виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. У 1909–1910 рр. у США в останні тижні лютого відбулися марші та страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки
- Жіноча демонстрація «за хліб і мир» 8 березня 1917 р. в Російській імперії (на думку декого, як прелюдія до російської революції). Після загибелі двох мільйонів солдат на війні жінки в останню неділю лютого вийшли з гаслом «хліб і мир». Ця історична неділя припадає на 23 лютого за юліанським календарем, або 8 березня за григоріанським. Через чотири дні імператор зрікся престолу, і Тимчасовий уряд Росії надав жінкам право голосу. Таким чином, уперше в Росії, і лише в єдиному місті — Петрограді — вперше був відзначений жіночий день у 1913 році.
Надання офіційного статусу
Ідея Міжнародного жіночого дня запропонована Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права. Точну дату дня на конференції визначено не було.
Перший Міжнародний жіночий день був проведений 19 березня 1911 року з вимогами жінок права голосу та займати державі посади, права на працю і припинення дискримінації на роботі. Вдзначався в Німецькій імперії, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Німкені обрали 19 березня, бо саме 19 березня 1848 року король Пруссії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи — включно з узаконенням виборчого права для жінок.
У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами, що й попереднього року, і знову в різні дні.
1912 року день відзначили 12 травня.
У 1913 та 1914 роках, у рамках руху за мир напередодні Першої світової, у Європі жінки організовують у кінці лютого або на початку березня антивоєнні мітинги.
Лише 1914 року день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австро-Угорській імперії, Данії, Німецькій імперії, Нідерландах, Російській імперії та Швейцарії.
«Свято весни і краси»
У 1927 році робітниці зустрічали цей день як своє свято, виконували прибирання в будинку, готували святкові обіди, одягались у найкраще вбрання. Сімейні риси у святкуванні 8 Березня продовжували розвиватись і в наступні роки. Крім зборів, мітингів, демонстрацій, на підприємствах влаштовувались сімейні вечори з іграми, піснями, танцями, частуванням.
Так нова традиція, яка не мала аналогів раніше, ввійшла в побут робочих мас.
Станом на 1937 рік у Радянському Союзі на підприємствах і в організаціях уже працювали більш ніж 9 мільйонів жінок, що становило 35 % загальної кількості робітничого і службового складу.
Особливо важкою була робота з мусульманським Сходом. У 20-х роках для мусульманського світу стояло питання про зняття жінками покривала, яке закривало обличчя і яке шаріат (мусульманське право) підняв до закону, до принципу життя. Покривало мало різні форми, способи закривання обличчя жінками в різних народів Сходу теж відрізнялись, тому називалось по-різному: чадра, яшмак, паранджа, чадур, рубана, ферідже та ін.). Тобто боротьба проти чадри і паранджі була нерозривно пов’язана з боротьбою за соціальну рівність і права людини. При боротьбі з патріархально-байськими звичаями в 1924 році Туркестанським ЦИКом був затверджений до 8 Березня декрет про відміну калиму; крім того, було встановлено шлюбний вік для дівчат — 16 років (за шаріатом шлюбний вік — 9 років).
Після Другої світової війни
Британський постер «7 ВИМОГ» до Дня 1974 року: «Ми вимагаємо: * Звільнення від цілодобової опіки над дітьми; * Рівної оплати праці зараз; * Анулювання законодавчого визначення жінкик як залежної від чоловіка; * Рівних освітніх та робочих можливостей; * Покласти край дискримінації лесбійок; * Вільних абортів і контрацепції; * Свободи для всіх жінок від залякування прогрозами чи застосуванням насильства та сексуального примусу, незалежно від шлюбного статусу; руйнування всіх правил, тверджень та інституцій, що підтримують чоловіче домінування та агресію щодо жінок»
Після Другої світової війни послідовники поводились тихо, оскільки день не відзначався, і лише в 1974 році відновлюється рух жінок і традиція жіночого руху. 1975 року (в Міжнародний рік жінки) день був визнаний ООН як Міжнародний жіночий день.
1977 року Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-учасницям оголосити 8 березня Днем Організації Об’єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світі.
Інтернаціоналізація
16 грудня 1977 року Генеральна Асамблея ООН у резолюції 32/142 закликала всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку. Це рішення ухвалили після закінчення Міжнародного року жінки (1975) і Десятиріччя жінок ООН (1976–1985), які раніше були проголошені Генеральною Асамблеєю.
В Україні
Наприкінці існування СРСР Міжнародний день жінок втратив своє політичне забарвлення і перетворився на одне з неполітичних свят.
Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг» 1–17 лютого 2012 р., абсолютна більшість опитаних (91 %) не підтримували ідею скасувати свято (підтримали 5 %, 4 % не визначилися). 86 % опитаних відповіли, що будуть цього року відзначати, не будуть — 14 %.
5 березня 2013 року в місті Коломия (Івано-Франківська область) рішенням міської ради скасували свято з формулюванням: «Це свято, як і День захисника Вітчизни і День перемоги, не сприяє духовному збагаченню українців».
У лютому 2017 Український інститут національної пам’яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Замість вихідного дня 8 березня (Міжнародний жіночий день) було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня). У переліку від УІНП є свято, яке заплановано як альтернатива 8 березня. Йдеться про День матері (друга неділя травня). Однак це державне свято заплановано як робочий день. Також командою В’ятровича запропоновано зробити ще одне свято, яке може виступати як заміна 8 березня. У середині вересня може з’явитися День сім’ї, який заплановано зробити державним вихідним днем.
Критика
«Я вважаю, що нам, людям медійнім, потрібно перестати популяризувати совкові рудименти». — Сергій Притула.
Наталя Гоцій: «По-перше, я 10 років жила в Нью-Йорку, де не існує свята „8 Березня“. А, по-друге, я абсолютно сучасна жінка, без будь-яких гендерних забобонів. Вважаю, що у нас кожен день повинен бути святом. І не потрібно малювати на календарі червону вісімку, щоб з’явився привід купити собі квіти. Я мовчу про те, щоб чекати їх від когось. Якщо копнути глибше, то „8 Березня“ — це не просто жіночий день, це день жіночої солідарності, який був створений, щоб нагадати чоловікам про рівні права. А не для того щоб примусити їх купити тюльпани і торт. Я емансипована жінка, яка не дотримується радянських традицій. І двох своїх синів до них, до речі, теж не привчаю.»
Олена-Христина Лебідь: “Зізнаюся, у мене до свят специфічне ставлення. Я люблю тільки Новий рік — це для мене однозначно свято-свято. Ще день народження. Так склалося, що у мене з молодою людиною свято постійно. Іноді веселе, іноді химерне, іноді божевільне. Тому я не фокусуюсь: «Так-с, сьогодні „8 Березня“, ноги поголила, волосся уклала, манікюр зробила, сиджу, не рухаюсь, чекаю». Привітає з «8 Березня» — значить, привітає. Чи не привітає — то й добре. Я знаю, що ми все одно обіймемося, поцілуємося, наговоримо один одному приємностей, і більше нічого не треба! Я з тих людей, які більше люблять дарувати подарунки, ніж приймати. Для мене це окремий фетиш — вибирати, упаковувати, уявляти, як цей подарунок сприйметься. Щоб все ідеально-ідеально.”
Феміністичні протести
З кінця 2000-х років в Україні майже щороку 8 березня проходять феміністичні марші. Перший відбувся 2008 року в Києві з ініціативи анархо-феміністського колективу «Свободна». З міркувань безпеки учасниць і учасників маршу, про нього публічно не повідомляли напередодні. 2009 року різні за формою акції відбулися в Харкові, Львові та Чернівцях. 2011 року в Києві відбувся перший відкритий феміністичний марш, з ініціативи «Феміністичної Офензиви», ГО «Інсайт», Центру візуальної культури та інших організацій. З 2012 року марші, приурочені до 8 Березня, зазнають ризиків нападу з боку праворадикалів.
