У Серебрянському лісі ветеран російсько-української війни Віталій Біляк підірвався на міні та втратив свідомість. Він прийшов до тями лише через три місяці у львівському шпиталі, де, побачивши своє відображення в дзеркалі, не зміг впізнати себе.
Віталій почав свою військову кар’єру у 18 років, підписавши контракт з Національною гвардією. Після закінчення правничого коледжу та переведення на заочну форму навчання в Інститут психології та права, його шлях привів на Схід України, пише Суспільне.
Спочатку батьки Віталія не знали, де він перебуває. Він запевняв їх, що проводить час на полігоні, поки насправді знаходився у Луганській області. Лише коли батьки зацікавились його тривалою відсутністю вдома, йому довелося зізнатися, що його справжня локація становить понад тисяча кілометрів.
Під час ротацій Віталій намагався підтягувати навчання, і хоч лекції пропускав, він успішно складав іспити, отримуючи хороші оцінки від викладачів. 24 лютого 2022 року, в день початку повномасштабної війни, він був зайнятий бізнесом, коли у нього виникли фінансові труднощі, пов’язані з відвантаженням товару.
Два дні потому Віталій опинився в Києві, де вступив до добровольчого підрозділу “Братство”. Мама дізналася про його участь у війні, коли він почав публікувати фотографії у соцмережах.
24 березня успішно відбулася деокупація села Лук’янівка, після чого Віталій став свідком жахів, які російські військові влаштували в окупованих селах. Молодь, що не втекла, практично не вижила, а старші люди залишилися зустрічати українських військових.
Першого серйозного поранення Віталій зазнав 13 вересня 2022 року, але все ще виконував завдання, незважаючи на небезпеку. У січні 2023 року, під час наступних бойових дій, вони звільнили шість населених пунктів.
Неподалік Серебрянського лісу, 22 квітня 2023 року, Віталій отримав своє друге поранення. “Я вже там був як у себе вдома, коли раптом підірвався на міні, повертаючись з позиції”, — розповідає він. Після вибуху він пам’ятає лише евакуацію, останні спогади якої йому перенесли друзі.
Тільки через два місяці Віталій прийшов до тями у львівському шпиталі. Коли він озирнувся в дзеркалі, на нього чекали неприємні сюрпризи: відсутня нога, серйозні травми та металеві імпланти. За пораненням послідувала тривала реабілітація і перший крок на протезі став можливим лише через рік і чотири місяці.
Незважаючи на виклики, Віталій відновив свій бізнес і продовжує займатися адвокатською діяльністю. Він допомагає ветеранам, які стикаються з бюрократичними труднощами, адже багато з них не отримують належних виплат. Віталій активно діє на користь тих, хто цього потребує, не беручи при цьому грошей за свою допомогу.
