**У ніч на 26 квітня 1986 року** трапився вибух на Чорнобильській атомній електростанції. 74-річний львів’янин Микола Бондар – військовий, пожежник і один із ліквідаторів цієї катастрофи – провів у зоні відчуження 35 днів. Після аварії він присвятив своє життя службі та збереженню історії, очоливши Львівський музей пожежної справи.
У момент аварії Микола Бондар працював заступником начальника пожежної частини у Львові. В ніч трагедії їхній начальник, капітан Михайло Криницький, першим виїхав до Київщини, збираючи необхідне обладнання для гасіння. Спеціалісти терміново підготували пожежне оснащення, яке було завантажено в чотири автомобілі ГАЗ-52 та вивезено до Прип’яті, пише Суспільне.
“Ця катастрофа була безпрецедентною, і ми не знали, як її гасити. Обрали порошок, сподіваючись на його ефективність”, – говорить Микола Бондар.
Хоча сам ліквідатор долучився до ліквідації наслідків через кілька місяців, він згадує, що порошок для гасіння переносили вертольотами і скидали прямо в жерло четвертого енергоблока. Тоді жоден не усвідомлював, що це призводило до ще більшого вивільнення радіації.
По поверненні їхнього керівника, журналісти дізналися про масштаб хаосу і небезпеку високих рівнів радіації. Бондар розповідає, як у ході вимірювань дозиметри показували значення, що в кілька разів перевищували норму. Навіть після спалювання краватки, попіл від неї залишався небезпечним.
З жовтня 1986 року у Радянському Союзі почали організовувати рятувальні загони, які чергували на території Чорнобиля. З Львівщини туди направили понад 300 пожежників; перший загін виїхав у листопаді. Микола Бондар був серед них.
“Ніхто не пояснював причини та обставини нашої місії, але військовий наказ – це наказ”, – стверджує він.
Після прибуття, львівський загін відразу ж розпочав чергування, охороняючи 30-кілометрову зону. Під час виконання завдань ліквідатори допомагали зводити конструкції для закриття реактора та ліквідовували наслідки пожеж.
“Усі постійно вимірювали рівень радіації, й дозиметри пищали так, що боялися навіть ходити”, – пригадує ліквідатор.
Зведений загін мешкав у приміщенні пожежного депо, без спеціального захисту, лише у звичайному одязі. Харчуванням забезпечували у великій їдальні, де кількість їжі була достатньою.
Після 35 днів роботи львівський загін був замінений рятувальниками з Криму, а сам Микола Бондар більше не повертався на місце катастрофи.
Після завершення будівництва саркофага, з 1987 року пожежна охорона далі виконувала свої обов’язки вахтовим методом. Микола Бондар отримав посвідчення ліквідатора та статус інваліда війни II групи через проблеми зі здоров’ям, пов’язані з наслідками аварії.
“Лікарі стверджують, що мої хвороби можуть бути наслідком Чорнобиля. Так, робота вплинула на моє здоров’я”, – говорить він.
Незважаючи на серйозні проблеми зі здоров’ям, ліквідатор активно бере участь у заходах пам’яті. У День пам’яті Чорнобильської трагедії він планує вшанувати ліквідаторів, поклавши квіти до пам’ятника. Микола Бондар також має ряд пільг та пенсію, які отримав від держави.
