Відьмак із Львова: шлях від духовної семінарії до фронту та психологічної служби ЗСУ
Олег Кльофа з Львова мріяв стати капеланом — навчався у духовній семінарії та готувався до духовного служіння. Проте життя розпорядилося інакше: у 2022 році він став бойовим медиком 103-ї бригади територіальної оборони, пройшов крізь найгарячіші точки війни, наступив на протитанкову міну і пережив те, що сам називає своїм другим днем народження. Сьогодні ветеран служить офіцером-психологом зенітного ракетного полку імені Українських Січових Стрільців, пише Суспільне.
Свою підготовку до можливої війни Олег розпочав ще з 2014 року. Навчаючись у семінарії, він бачив себе капеланом і під час канікул брав участь у військових вишколах. Поштовхом до переосмислення ролі стало навчання за кордоном — там капелани є повноцінними офіцерами зі зброєю. В Україні ж лише у 2021 році ухвалили Закон про Службу військового капеланства, який забороняє капеланам ЗСУ носити вогнепальну зброю. Це стало одним із чинників, що змінив його вибір.
Позивний Відьмак з’явився невипадково. Олег проводив паралель між собою і персонажем польського письменника: герой книжок навчався у закритій школі — семінарія теж є закритим навчальним закладом. До того ж на початку служби чоловік носив бороду й довге волосся, що лише підсилювало схожість із легендарним образом.
Паралельно з богословською освітою в Австрії Олег здобував практичні навички: підпрацьовував у волонтерській пожежній частині, де навчився надавати домедичну допомогу. Саме ці знання відкрили йому двері до бойового підрозділу як медику.
Ранок 24 лютого 2022 року почався для нього зі звичної прогулянки з собакою Феєю. Вже за кілька годин він разом із дружиною скуповував у магазині консерви, сірники та батарейки, а тоді телефонував знайомим, шукаючи, куди можна записатися на службу. Черга у військкоматі тягнулася від воріт до кінця вулиці — але там відмовили, бо брали лише резервістів першої черги. Бюрократичні вимоги — довідки від психіатра й нарколога, фотографії, друкована та рукописна біографія — у день повномасштабного вторгнення виглядали абсурдно. Врятував дзвінок знайомому з позивним Малий, резервісту 103-ї бригади. За три хвилини питання було вирішено: Олег разом із другом Бартом приїхали в частину й були оформлені на місці.
Після Великодня 2022 року підрозділ вирушив у зону бойових дій. Перший поранений, якому довелося надавати допомогу, мав вогнепальне осколкове поранення ноги. Найважчі випадки трапилися наприкінці 2023 року на Харківщині: мінометний розрахунок наїхав на фугас із приблизно 15 кілограмами тротилу — пікап розірвало навпіл, четверо бійців отримали тяжкі політравми. Медична група вивезла їх за три-чотири хвилини — поспішали, бо вибух почули всі навколо.
Окремою сторінкою у спогадах Відьмака залишається операція, яку бійці між собою охрестили “Дельтафарс”. Підрозділ закріпився біля населеного пункту, перед яким простягалася так звана сіра зона. Туди загадковим чином потрапила машина українських військових, яка підірвалася на замінованій дорозі. Олег разом із побратимами Бобом і Графом вирушили на допомогу. Орієнтуючись у темряві через тепловізор, він помітив рух — виявилося, що то бійці з іншого підрозділу. Обмінявшись умовними знаками та паролями, дві групи об’єдналися.
Під час евакуації Олег відчув щось незвичне під ногою. Лише відійшовши, зрозумів: він наступив на протитанкову міну ТМ із семи кілограмами тротилу — і вона не спрацювала. Розповів про це пізніше, щоб не нервувати побратимів у критичний момент. Тієї ночі група евакуювала 12 поранених замість чотирьох, за якими спочатку вирушила — решту виявили у темряві завдяки тепловізору.
9 січня 2023 року між другою і третьою годиною ночі Олег отримав контузію, яку вважає найтяжчою. Після того, як вхід до підвалу завалило, вдалося вибратися лише через невеликий отвір. Три наступних дні він не міг виходити на світло через нудоту, а місяць не міг нахилитися, щоб зашнурувати черевики — падав, як злякане козеня. Цю дату він тепер відзначає як другий день народження.
Усвідомивши, що став тягарем для побратимів і не може повноцінно виконувати завдання, Олег добровільно поїхав до шпиталю. Згодом перевівся до зенітного ракетного полку — спочатку бойовим медиком, але після відповідного навчання став офіцером-психологом.
Сьогодні головне завдання Олега — допомагати бійцям, які повертаються з бойових позицій. Він пояснює, що після передової у людини формуються специфічні реакції на подразники, які рятують життя в бою, але ускладнюють звичайне існування. Наприклад, звук дверей у мікроавтобусі міг тригерувати його самого — такий самий звук видавали “Гради” на великій відстані, і тіло автоматично реагувало: падай.
Особлива перевага Олега як психолога — власний бойовий досвід. Коли хтось із бійців натякає, що тиловий не розуміє фронтовика, він вживає специфічну лексику — “лєпєсток”, “озеемка”, “лєс чудєс”. Одразу стає зрозуміло: перед ними — свій. Люди починають довіряти й розповідають те, чого ніколи не скажуть цивільному психологу чи вдома.
Крім індивідуальної роботи, офіцер проводить групові заняття та так звані психологічні смуги перешкод: стрілянина, крики, дрони, димові шашки — все це дозволяє бійцю у відносно безпечних умовах відчути стрес, навчитися його розпізнавати й застосувати методи саморегуляції. Головна мета — щоб у реальному бою людина пригадала: я це вже переживав, я знаю, що робити.
