Львівський ветеран Павло Федюк, який пішов на війну у 2014 році, розповідає про свій бойовий шлях та труднощі, з якими йому доводилося зіштовхуватися. У той час йому було лише 19 років, він навчався в Львівському національному університеті імені Івана Франка. Його мама дала згоду на це рішення, оскільки після поранення на Майдані вони домовилися, що Павло більше не буде їхати на Майдан, але у випадку війни мама його відпустить.
За словами Павла, він вже відвідував Київ під час Майдану, але в бої не ліз. Коли почалася АТО, він зрозумів, що хоче долучитися до війни. “Я сказав: ‘Все, я складаю сесію та їду на війну’. Мама вже нічого не могла сказати, бо ми домовилися,” — згадує він, пише Суспільне.
Разом зі своїми побратимами з Майдану вони обрали підрозділ “Азов”. “Нас було 15 людей зі Львова. Ми сказали, що хочемо воювати, хоча нам казали, що немає місця та екіпірування,” — розповідає Павло. 18 серпня 2014 року він виїхав на навчальну базу батальйону “Азов” та брав участь у боях під Маріуполем, у Пісках та під Авдіївкою.
Навчаючись у університеті, він складав індивідуальний графік навчання: воював влітку та відвідував навчання восени. “Я міг два місяці повоювати, потім сказати, що мені треба до Львова, і мене відпускали,” — каже ветеран.
Після кількох років бойових дій, коли Павло навчався на четвертому курсі, з нього зателефонували з підрозділу “Да Вінчі” і попросили повернутися. Університет чекав на новини про його відвідування та перездачі. “Під час захисту диплома викладачі цікавились війною більше, ніж темою екзамену,” — згадує він.
З 2017 року і до 24 лютого 2022 року Павло працював інструктором, навчаючи тактичній медицині та поводженню зі зброєю. Не зважаючи на те, що не був певен у повномасштабному вторгненні, він готував людей до війни. 22 лютого 2022 року, зустрівшись із друзями, вони обговорювали можливість війни. А вже 23 лютого Павлу зателефонували з “Азову” і запросили в Маріуполь.
Повномасштабне вторгнення розпочалося 24 лютого. Павло прокинувся від попередження про війну. Щойно він влаштувався на цивільну роботу, як залишив її, щоб захищати Батьківщину. Він вирушив на Волинь, звідки очікували заходу російських військ, але спочатку запевнив маму, що залишиться у Львові, а потім передзвонив з Луцька.
Після кількох годин непростої подорожі Павло прибув до призначеного місця. Після того, як війська лягли спати в церкві, він здивовано прокинувся, не отримавши виклику на бойове завдання. 17 червня 2022 року, святкуючи день народження в районі Гуляйполя, його підрозділ отримав наказ на штурм.
Павло згадує про момент, коли під час операції українські бійці потрапили під обстріл. Він зазнав контузії, а його побратими отримали поранення. “Я евакуював їх та повернувся, але цілу ніч мені було зле,” — відзначає він. У 2023 році Павло поїхав на навчання до Європи, де військовослужбовців ЗСУ навчали працювати із новими тактиками та технікою.
На сьогоднішній день Павло повернувся до своїх обов’язків, тренуючи молодь тактичній медицині і поводженню зі зброєю. Його учні — це діти батьків, які воюють або загинули на фронті.
