Ти можеш сто разів називати себе супержінкою, але якщо ти не квасиш огірків, не маринуєш помідорів, не готуєш двох-трьох видів салату для зимової консервації і не вмієш сколотити цікавого смаку аджики чи томатної пасти – до справжньої галицької господині тобі далеко, як до неба рачки.
І не варто сперечатися, що кілька банок огірків чи вишуканий соус сацебелі легко можна знайти в мережі продуктових супермаркетів. Воно все не те, з тієї однієї причини, що не зроблене твоїми руками.
А якщо ти ще спроможна сама виростити ці продукти, О-О-О! – то заслужила б пам’ятника за життя. Але не будемо надто перебільшувати, бо любов до кулінарії та одночасна любов до городини, – таки рідко-рідесенько ходять парами.
Тож повернімося до консервації. Коли я була малою, дуже любила спостерігати за вправними руками мами, котрі мили огірки, запихали їх до банки, різали часник і накладали жмуття пахучого кропу. Я виросла швидко, швидко навіть якось для себе самої. І чомусь саме від тієї втрати дитинства зникла магія отого всього процесу маринування-квашення.
Ні, не подумайте, що я не люблю робити заготовки на зиму. Просто, коли пораєшся з усім цим сама, воно виглядає як монотонне та дещо нудне заняття.
Як доказ – учора мій чоловік привіз додому 100 літрів свіжовичавленого яблучного соку (ні, зайвого нулика немає), і я дала йому раду. Щоправда, мусила спершу спровадити з хати усіх трьох дітей разом із немовлям, аби не крутилися під руками. І налаштувавши режим “мама-невтомна, мама-герой”, простерилізувала й закрутила в банки все те добро.
До речі, яблука – з нашого сімейного саду, якому ще й 10 років немає. Просто цей рік видався врожайним на яблука. Ну, ще й на груші – гілля одного дерева просто таки доводиться зусібіч підпирати дошками від ваги.
Отож багато соку – це добре. Але чогось нудно і вже не так цікаво, як здавалося в дитинстві…
А вранці я провела ревізію на полицях у своєму погребі – ой, багато добра там у мене: огірки, помідори, гостра аджика, солодка аджика, яблучний сік, а що вже варення – до кольору до вибору. Загалом я найбільше люблю абрикосове та персикове. Воно до консервування ніколи не доходить. Його з’їдають ще в кухні, тихцем і похапцем, щоб ніхто не бачив – кладуть на окраєць свіжого хрумкого хліба, або просто з ложки та на язик.
Нарешті позносила те все цьогорічне добро до спорожнілих полиць. І мушу вам сказати: господиня я таки вправна. Без перебільшення. Порожніх банок немає, як і вільного місця серед закруток.
А що з консервування любите робити ви? Маєте улюблені рецепти, які з року в рік живуть у вашій кухні, а потім взимку повертаються до родинного столу?
Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Джерело: Еспресо.Захід.
