Ветеран 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Василь Жданов пережив важке поранення, місяць пробув у комі, а прийшовши до тями, спершу не впізнав власну дружину — жінка навіть змушена була показати йому паспорт, щоб довести, хто вона. Про свій бойовий шлях та повернення до життя чоловік розповів Суспільному.
## Початок війни та окупація рідного міста, пише Суспільне.
Василь родом з Мелітополя. Контракт зі Збройними силами він підписав ще у 2018 році, служив в одній з інженерних частин. За його словами, до останнього не вірив, що Росія наважиться на повномасштабну війну.
Коли почалося вторгнення, військовий перебував у Покровському районі. За його спогадами, підрозділ підняли по тривозі й перекинули на межу Дніпропетровської та Донецької областей без пояснень.
Тим часом дружина із трирічним сином залишилися у Мелітополі. Жінка надсилала чоловікові фотографії колон окупантів, які заходили в місто, проте Василь спершу не повірив, що це росіяни — вирішив, що це українські військові в подібній формі. Правду про окупацію міста він дізнався вже з новин.
Родина ховалася у підвалі будинку. Окупанти, які проводили обшуки за списками учасників бойових дій, до їхньої оселі не зайшли — прізвища Василя в переліку не було. Втім небезпека залишалася постійною: за словами дружини, від вибухів здригалася навіть кришка підвалу, а зв’язок поступово зникав.
## Втеча з окупованої території
Вибратися родині вдалося завдяки дружині одного з побратимів Василя, яка виїжджала власним автомобілем і погодилася забрати із собою дружину військового із сином. Домовленість про проїзд через блокпости забезпечив провідник, якому заплатили по сто доларів з особи. Він знав графік змін на постах і порадив покласти зверху на речі дитячі горщики — це відлякувало бойовиків від ретельного огляду багажу.
20 квітня 2022 року Василь отримав звістку, що його родина успішно виїхала з окупації. Оскільки все майно залишилося на захопленій території, сім’ї безкоштовно надали житло для тимчасового проживання.
## Бойовий шлях у 80-й бригаді
У 2023 році військового перевели до новоствореного батальйону, а після навчання скерували до 80-ї десантно-штурмової бригади. 11 жовтня 2023 року він вже брав участь у боях у напрямку села Кліщіївка поблизу Бахмуту.
Перший штурмовий вихід виявився важким — під час відходу з позицій підрозділ потрапив під мінометний обстріл, кілька побратимів отримали поранення ніг, самому Василю осколком пробило штанину.
Згодом чоловік пересів на квадроцикл і займався постачанням боєприпасів та продовольства, а також евакуацією поранених і загиблих бійців. За його словами, точний рахунок врятованих він втратив, але йдеться про кілька десятків людей. Одна з найскладніших евакуацій — порятунок побратима Івана Суримка, який понад 12 годин чекав на допомогу після поранення дроном-скидачем під обстрілом з “Градів”.
## Важке поранення та кома
31 березня 2024 року, доставляючи боєприпаси на позиції під Кліщіївкою, Василь потрапив під атаку FPV-дрона. Вибухова хвиля накрила його за два метри від багі — уламки влучили в голову, і чоловік одразу знепритомнів.
До тями він прийшов лише через місяць, пройшовши через реанімації у Дніпрі, Києві та Львові. Дружина дізналася про поранення від побратимів наступного дня, знайшла чоловіка в дніпровській лікарні, винайняла квартиру поруч і щодня відвідувала його, тримаючи за руку та розмовляючи, попри те, що він перебував у комі. За її спостереженнями, чоловік реагував на її слова — стискав руку у відповідь на прохання.
Проте коли Василь нарешті прийшов до тями у Львові, він не впізнав жінку біля свого ліжка й попросив показати документи. Лише в Ужгороді, вже в іншій лікарні, пам’ять почала повертатися майже повністю.
## Реабілітація та нове життя
В Ужгороді чоловік поступово вчився сидіти, а потім і ходити — спершу з інвалідного візка, з допомогою дружини, а згодом почав робити перші самостійні кроки.
Медична комісія визнала десантника непридатним до військової служби, і його зняли з військового обліку. Сьогодні родина мешкає у місті Буськ на Львівщині — житло придбали завдяки державній програмі підтримки захисників, які захищали незалежність та територіальну цілісність України, а також як внутрішньо переміщені особи.
Василь, який виріс у сільській місцевості, тепер із задоволенням працює на власному городі — цьогоріч родина вже зібрала урожай огірків, помідорів, перцю, редиски, капусти, базиліка та салату. Надалі планують завести курей і качок.
Син ветерана пішов у перший клас, захоплюється школою та карате. Сам Василь продовжує реабілітацію та відновлення, а також долучився до Ветеранського простору при Карітас Львів.
