Велика війна Росії в Україні призвела до економічних, гуманітарних та екологічних проблем: зруйновані виробництва, люди втратили домівки і здоров’я, сільськогосподарські поля заміновані тощо. За понад рік бойових дій і постійних втрат українці навчилися перетворювати виклики на можливості і розвиватися попри нові удари.
Велике переселення людей із зони бойових дій у більш безпечні тилові міста, зокрема Львів, не стало винятком. Наше місто не лише приймає нових мешканців, а й забезпечує їх сучасною медичною допомогою, дає можливість працювати і вчитися, лікує їхні психологічні рани. Ми фокусуємось на всьому тому позитиві, що може нам принести вимушена міграція: економічний розвиток, інтеграційні процеси, розуміння одне одного і укріплення української культури без кордонів всередині.
Утім, є низка викликів, про які не прийнято, не зручно або не на часі говорити. Та визнання проблеми – це збільшення шансів на її вирішення. Тому ZAXID.NET розповідає про те, як добрі гуманітарні наміри можуть призводити до збільшення проблем з відходами в умовах браку ресурсів у країні, що воює, та як швидкі, хоча й необхідні рішення, впливають на зростання викидів вуглецю в Україні (без урахування викидів безпосередньо від бойових дій). Пропонуємо разом шукати рішення для нашого майбутнього після перемоги.
«Ми з усім справляємось»
У перші місяці після повномасштабного вторгнення кількість відходів у Львові зменшилася на 15-20% від звичного рівня, розповідає заступник керівника компанії «ГрінЕра» Тарас Колодій. Його підтримує і представник управління з питань поводження з відходами ЛМР Тарас Яцикович. Це пов’язано з тим, що люди не лише приїжджали до Львова, але й виїжджали з міста.
Зараз, говорить Тарас Колодій, кількість відходів, що продукуються у Львові, приблизно на 30% більша, аніж в аналогічні періоди попередніх років. Перевізники сміття доставляють додаткові контейнери на майданчиках та за потреби коригують графік заборів.
Переселенці на львівському вокзалі (фото Збруча)
Окрім того, і міська влада, і перевізники кажуть, що упродовж минулого року покращилась структура сміття – змішаних відходів не надто більше, тому що люди добре сортують скло, папір, пластик і органіку. А контейнерів для органічних відходів у Львові стало майже удвічі більше.
«За 2022 рік ми зібрали 212 тис. тонн змішаних відходів – це понад 1 млн кубометрів. Різниця із попереднім роком – у кілька тисяч тонн (якщо говорити про масу, про об’єми – невідомо, – ред.). Таке незначне зростання пов’язано із сортуванням», – говорить Роман Яцикович.
І в управлінні з питань поводження з відходами, і в управлінні охорони здоров’я, і в ЛКП «Львівводоканал» чиновники кажуть, що Львів впорався з усіма викликами і зараз у нас все добре.
А що за лаштунками?
Ініціатива Zero Waste Lviv на початку повномасштабного вторгнення, коли місто тонуло в пакувальних матеріалах і одноразовому посуді, забезпечувало багаторазовим посудом рестораторів та волонтерів, які годували переселенців, проводило збір термосів і багаторазових пляшок для води, організовувало роздачу багаторазових засобів жіночої і дитячої гігієни та домовилось із ЛМР про спеціальний розділ, присвячений поводженню з відходами, у чат-боті для допомоги переселенцям.
Зараз Zero Waste Lviv проводить глибинне дослідження так званих гуманітарних відходів. Керівниця ініціативи Ірина Миронова розповіла ZAXID.NET про деякі кейси, що можна назвати «зворотним боком добрих намірів».
Наголошуємо, що Україна і Львів отримали багато справді потрібної допомоги, що рятувала людей у найбільш критичні моменти. Але маємо говорити і про проблеми.
Під час дослідження відходів гуманітарної допомоги були проведені глибинні інтерв’ю з благодійними фондами, організаціями, волонтерами, які займаються допомогою.
«Найбільшу проблему становила гуманітарна допомога у вигляді одягу. Від 15% до 40% того, що приходило, було непридатне до жодного використання. Другий великий блок непотрібного, про який згадували опитані, це ковідні товари: маски, щитки, халати – те, що тут не було потрібне. А ще – протерміновані засоби дезінфекції. Їх перевіряли і якщо вони були горючі, віддавали військовим, якщо ні – віддавали у прифронтові громади для миття і дезінфекції евакуаційних машин, пунктів сортування, куди привозять поранених. А маски і щитки подекуди досі лежать на складах», – розповідає Ірина Миронова.
Ще однією проблемою, з якою стикався певно кожен, хто сортував гуманітарну допомогу, був так званий «насип», це коли в одній коробці – усе на купу: ліки, часом відкриті або протерміновані, їжа, часом не дуже тривалого зберігання, одяг.
«Були такі випадки, говорять волонтери, що з коробки так смерділо, що її навіть не відкривали», – говорить Ірина Миронова.
Окрім сортування, проблема була і в тому, що невідомо, як ліки зберігалися і що з ними було дорогою. Велика небезпечна категорія – ліки з коротким терміном придатності. Серед них, розповідає Ірина Миронова, були і специфічні медикаменти, наприклад, що використовуються в онкології. Але жодна лікарня не могла взяти на себе відповідальність за їхню безпечність. Так само траплялося, що деякі ліки приїжджали в надлишку і термін їхньої придатності виходив.
«Відповідно до законів України, утилізовувати пошкоджені або протерміновані ліки зобов’язані дистриб’ютори, імпортери або медичні заклади. В Україні немає інфраструктури для збору протермінованих ліків. Ми робили такий пілотний проект у Львові, але війна завадила продовженню. В Україні є підприємства, які утилізують ліки, але за це треба заплатити, а благодійні фонди і волонтери, які це все сортують, зберігають, не мають змоги ще додатково платити. Деякі зізнавалися, що просто видавлювали ліки з блістерів, щоб їх ніхто не вжив, замотували у пакет і викидали. Інші кажуть, що просто викидали», – розповідає Ірина Миронова.
На жаль, ще однією категорією гуманітарних відходів було і медичне обладнання, як показали опитування. Часом в Україну передавали неробочу техніку чи транспорт, можливості відремонтувати які тут – немає.
Координаторка проектів ГО «Плато» і волонтерка Діана Попфалуші також говорить про «гуманітарне сміття»: непридатний для використання одяг, зіпсовані продукти і протерміновані ліки. Проблема, на її думку, виникла на початках через погану координацію, неузгодженість дій і логістики, коли люди не знали, що нам буде потрібно, і збирали все і скрізь.
Водночас керівниця управління охорони здоров’я ЛМР Марта Матюшко у коментарі ZAXID.NET розповіла, що жодних звернень в управління щодо утилізації медичних препаратів не було і саме управління з такою проблемою не стикалося.
Шантаж допомогою
Ірина Миронова під час розмови кілька разів наголошує, що в жодному разі не хоче звинувачувати донорів, яким вдячна, як і всі українці. Але дослідження стосується саме негативних моментів і приховувати їх не можна, адже кризи в світі, на жаль, триватимуть, і нам потрібні чіткі міжнародні правила поводження з гуманітарною допомогою. Не виключено, що зараз від подібних проблем потерпають Туреччина і Сирія, які стали жертвами руйнівних землетрусів.
У ще одному інтерв’ю для дослідження волонтери зі складу в Польщі розповіли, що їм могли привозити з інших європейських країн фури мороженої піци чи інших специфічних продуктів. Тоді їх доводилися давати «в нагрузку» бусам, що перевозили допомогу в Україну.
Лише великі фонди, що мають досвід і свою специфіку, каже Ірина Миронова, могли наважитися на фідбек, сказати, що їм це не потрібно. Але чим менші ініціативи, тим менше вони мали внутрішньої сили сказати «ні, не присилайте нам сміття».
«Деколи ті, хто передавали гуманітарку, самі попереджали, що є дві фури, але в одній – протерміноване. Або ви берете дві, або не берете. І люди брали. З одного боку – це біль, адже стільки праці і часу закладено в сортування, з іншого – про це незручно говорити, адже «ну нам же все одно допомагають». Навіть якщо хтось позбувається своїх відходів за наш рахунок», – говорить Ірина Миронова.
Вона розповідає про ще один випадок, коли замість засобів гігієни – мила, шампунів – в Україну відправили тональні креми, у яких скоро закінчувався термін придатності, до того ж, для шкіри тонів, непритаманних українкам.
«Ідеться про обсяги морського контейнера», – додає Ірина Миронова.
Згідно з українським законодавством, продавати гуманітарну допомогу не можна. Тож волонтерські центри поставали перед дилемою, коли приїжджала ціла палета карнавальних костюмів, взуття на підборах чи суконь з блискітками.
«Звісно, міста живуть, є люди, яким цей одяг потрібен, хоч це і не одяг першої необхідності. Теоретично, його можна було б продати на благодійному заході і закупити за ці кошти те, що справді потрібно військовим чи переселенцям. Але це заборонено», – каже Ірина Миронова.
Зараз благодійні фонди ретельно перевіряють. Якщо хтось невчасно розподілив допомогу і вона зіпсувалася, це вважається порушенням, але, говорить Ірина Миронова, перевіряючі не зважають на те, що ці нерозподілені речі могли не мати жодної користі і, відповідно, кінцевого бенефіціара, або мали короткий термін придатності чи надійшли в надлишку.
«Питання гуманітарної допомоги важливо досліджувати, обговорювати і випрацьовувати на міжнародному рівні правила її надання, щоб вона не створювала додаткових проблем в громадах, що і так уражені», – говорить Ірина Миронова.
Вуглецевий слід і відбудова
Ще одна проблема війни і спричиненого нею переселення людей – це вуглецевий слід, про який майже не говорять і, тим паче, не обраховують, говорить Діана Попфалуші з ГО «Плато».
За сім місяців війни викиди вуглецю в Україні збільшилися на 100 млн тонн – практично на третину (за іншими даними – на 23%). Для порівняння – такий же обсяг викидів Нідерланди продукують за рік.
Найбільше у структурі вуглецевих викидів займають пожежі (23,8 млн тонн), бойові дії (8,9 млн тонн) і рух внутрішньо-переміщених осіб – 1,5 млн тонн.
«Та найбільша кількість викидів, все ж, від відбудови – зараз і в перспективі. Викиди від реконструкції цивільної інфраструктури – це 50% від усіх викидів. Ідеться про тимчасове житло, модульні містечка, будівництво постійних об’єктів. Міграція сильно впливає і потребує багатьох ресурсів і в майбутньому, і вже зараз. Ресурсів, яких у нас часто немає – це матеріали, промисловість», – говорить Діана Попфалуші.
Звісно, ми не будемо обирати – лишати людей на вулиці чи зводити модульні містечка. Людям потрібне житло. Та, каже Діана Попфалуші, сумно і цікаво водночас те, що ці викиди вуглецю не обліковуються.
«Викиди від ведення бойових дій не обов’язково включати у звіт, та і не ясно, кому їх включати. Так само з викидами від переміщення людей та інших чинників війни. Україна виступає за те, щоб розробити методику, як це все рахувати і щоб визначитися, хто за це має відповідати. Вочевидь, відповідати має Росія, але наразі це складно», – говорить членкиня ГО «Плато».
Якщо проблему обліку поки не вдається вирішити на міжнародному рівні, то що вже говорити про окремі міста.
«Впливи в містах фіксуються мало де, бо нам головне – розв’язати нагальну проблему. А потім може порахуємо, а може і ні, бо немає методології і про неї ніколи раніше не задумувалися. Переміщення людей, викиди, втрати екосистеми… Як ми можемо порахувати втрати екосистеми, якщо ми не маємо даних про те, що вона давала нам раніше? Немає з чим порівняти», – пояснює Діана Попфалуші.
На її думку, про методологію обрахунку впливу на довкілля потрібно подбати на державному рівні – розробити стратегічні напрацювання. А міста можуть брати участь в пілотних проектах.
Також у підрахунках може допомогти «План дій сталого розвитку і протидії змінам клімату», розроблений у Львові торік «Асоціацією енергоефективних міст України». У цьому плані є вимоги до вимірювань, до базових показників.
«Це інструмент, що зобов’язує місто щось робити і за яким можна відстежувати зміни. Місто можна питати, хто відповідальний, хто виконує, як ви моніторите і чи ви актуалізували план відповідно до викликів війни? А які у вас є інструменти в межах цього механізму?», – радить Діана Попфалуші.
Гроші не рахуються теж
У містах немає обліку не лише шкоди довкіллю, але й ресурсів, зокрема грошей, говорить Ірина Миронова. Наприклад, ніхто не рахував, хто – місто, підприємці чи громадяни – і скільки витрачали на вивезення відходів, які ресурси були витрачені на їхню утилізацію чи зберігання.
«Так, в умовах кризи кожен робив, що міг, але нам потрібна ця інформація. Щоб це все порахувати, має бути запит міста і дуже кропітка аналітична робота, для якої потрібно багато даних від перевізників. На це, як завжди, не вистачає рук, часу, ресурсів. А головне, мені здається, – бажання. Та чим краще ведеться збір інформації про відходи, тим краще потім рахувати збитки», – пояснює Ірина Миронова.
Як приклад нераціонального використання і без того обмежених ресурсів вона також наводить питання з питною водою. Якщо у багатьох містах України вода з крану не придатна для пиття, то Львову пощастило – водопровідну воду тут можна пити. Єдина її відмінність – вона тверда, тому здається дивною для тих, хто звик до супер очищеної води без мінералів.
«Багато тих, хто приїжджає, купує воду. У центрах для переселенців часто є бутильована вода. Ці витрати є надмірними, особливо для людей, які і так у фінансовій скруті, але ж вода – це базова потреба. Окрім додаткових витрат – це ще й додаткові відходи. Про це треба говорити, потрібна інформаційна кампанія від міста для переселенців», – говорить Ірина Миронова.
Спеціалістка ЛКП «Львівводоканал» зі зв’язків з громадськістю Тетяна Гембач-Копач розповіла ZAXID.NET, що підприємство періодично інформує споживачів про безпечність води з львівських кранів у своїх соцмережах, але цілеспрямованої кампанії для нових мешканців справді не проводило.
«Це хороша підказка для нас», – говорить Тетяна Гембач-Копач.
***
Тож який висновок можемо зробити? Що допоможе нам просуватися у напрямку вирішення проблем? Перш за все, комунікувати про проблеми, навіть про ті, про які хочеться промовчати. Міська влада і громадські організації мають об’єднатися: дослідження одних можуть стати основою для напрацювання документів і ухвалення рішень іншими. Також місто може комунікувати з владою на центральному рівні – адже багато міст мають схожі проблеми. Держава ж, у свою чергу, має мислити стратегічно і подбати не лише про методологію підрахунку наших збитків у цій війні, а й про стосунки з волонтерами та гуманітарними фондами.
Що стосується проблеми гуманітарних відходів, то тут має ітися про широку комунікацію – на рівні малих і великих організацій та їхніх партнерів за кордоном. Чіткі правила зможуть позбавити багатьох проблем у майбутньому. А українцям не звикати змінювати світ.
А ще – маємо бути дорослими і не ховатися від проблем, брати відповідальність за майбутнє і не боятись незручних запитань.
Підтримайте проект на Patreon
