Останнім часом, за словами юристів, кількість позовів від батьків до дітей із вимогою аліментів, зросла. Доволі несподівана тенденція. І тут трапляються геть неочікувані випадки, пише газета “Експрес“.
Нещодавно проти доньки, що програла такий суд, було порушено кримінальне провадження за злісне ухилення від сплати аліментів. Вирок за позовом про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька винесли у листопаді 2016 року в районному суді Львова.
А почалася ця судова тяганина ще в 2015-му. Тоді громадянин 1957 року народження звернувся до суду з позовом, аби на його користь стягнули аліменти з 30-літньої доньки. Мовляв, він — інвалід 3 групи, непрацездатний, отримує лише пенсію, значну частину якої змушений витрачати на ліки.
У рішенні суду зазначено: “Пенсія, яку позивач отримує, не забезпечує йому необхідного мінімуму проживання, половина пенсії відраховується на сплату аліментів сестрі відповідачки, значна частина витрачається на сплату комунальних послуг. Сума, яка залишається, менша, ніж прожитковий мінімум, і її не вистачає на проживання та харчування. Крім того, позивачеві для підтримання здоров’я потрібні дорогі ліки”.
Також вказано, що “батько надавав матеріальну допомогу доньці, коли вона була неповнолітньою, а тепер, коли позивач потребує такої допомоги, його повнолітня працездатна донька не надає жодної підтримки”.
Суд задовільнив позов, зіславшись на ст. 202 ч. 1 СК України, за якою повнолітні дочка чи син зобов’язані утримувати батьків, що є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Тому з жінки постановили стягувати 1000 гривень щомісячно, починаючи з дати подання позову та пожиттєво.
Минуло півтора року. У липні 2018-го було порушено кримінальну справу через те, що жінка жодного разу не сплачувала батькові аліменти. Чому ж? Як вдалося з’ясувати, тоді, коли батько звернувся з позовною заявою про аліменти, його донька була вагітна. Вона чекала третю дитину.
“Я була на шостому місяці вагітності й виховувала двох дітей, — розповідає Мар’яна Бредис. — На перше засідання суду принесла довідки про те, що перебуваю у декреті. На наступні засідання не приходила, бо не отримувала про це повідомлень (із поштового ящика нерідко листи зникають). Лише завдяки замовному листу дізналась про чергове засідання.
Мене спитали, чи згодна я платити аліменти батькові. Я відповіла, що, може, й була би згодна, якби мала таку можливість. Через нервове напруження у мене стались передчасні пологи, дитинка народилась семимісячною. Тоді мало відбутись ще одне засідання, та ми передали довідку про те, що я перебуваю в пологовому будинку. Коли малюкові було 2 місяці, я прийшла до суду, надала довідку, що отримую допомогу на дитину — 860 гривень, а загалом виховую трьох дітей.
На час чергового засідання мої діти захворіли, я передала про це довідку від лікаря. Заключне засідання відбулось без мене. Я й не знала, коли це сталось, бо, знову ж таки, не отримала повідомлення”.
Лише через сім місяців після того, як суд виніс рішення, жінка довідалась, що має заборгованість із виплати батькові аліментів. Про це йшлося в листі з виконавчої служби. Вона зібрала довідки: про те, що перебуває у декреті, про склад сім’ї, доходи, і написала заяву, аби припинили нараховувати їй борг.
“Та до мене додому стали приходити працівники виконавчої служби, — провадить пані Марія. — Я пояснила, що віддати гроші батькові, які отримую на дитину, не можу”. У цієї родини є ще одне джерело прибутків — зарплата чоловіка, але він за законом не має відповідати за зобов’язаннями своєї дружини.
“У цій справі цікавий нюанс: у позивача є дорослий син від другого шлюбу, а також дружина, з якою він проживає, але цього суд чомусь не врахував, — коментує захисниця Єлизавета Плат. — Моя підзахисна вчасно не звернулася за правовою допомогою, аби оскаржити рішення суду, і при тому не платила аліменти. Через це її батько звернувся до суду з проханням притягнути її до кримінальної відповідальності.
Але коли його спитали, чи знає він, скількох дітей виховує його донька, іншими словами, скільки в нього внуків і якого вони віку, той не мав що сказати. Ще б пак, з донькою він не бачився вже приблизно 20 років!”
“Батько пішов зі сім’ї, коли мама була вагітна вдруге. Коли молодшій сестрі виповнився рік, вони розлучились, — згадує пані Мар’яна. — Батько відразу одружився, у нього народився син. Він пішов у декрет на шість років. Лише після того, як мама подала на аліменти, виплачував мінімальну суму, — і то тільки відтоді, як закінчилась його декретна відпустка.
Аліменти він платив для моєї молодшої сестри, я від нього нічого не отримувала. А відколи він пішов, ми бачились лише раз. І все. Уперше після 20 років ми побачились у суді, я привіталась, а він мовчки відвернувся й відійшов. Тепер він хоче, аби я, перебуваючи в декреті, виховуючи трьох дітей, віддавала йому гроші. Наразі, згідно з нарахованим боргом, йдеться про 27 тисяч гривень”.
“Що цікаво, батько на той час, коли подав позовну заяву, був працездатний, адже особи з третьою групою інвалідності можуть працювати, якщо це не важка фізична робота. Чимало українців після перенесеного інфаркту повертаються до роботи, — зауважує Єлизавета Плат. — Наразі ми подали касаційну скаргу”.
