6 листопада Львів прощатиметься із двома воїнами, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії, — Ігорем Пашком та Анатолієм Буренковим.
## Програма прощальної церемонії, пише ЛМР.
Панахида за загиблими розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Приблизно о 11:30 містяни зможуть попрощатися з воїнами під час загальноміської церемонії на площі Ринок.
Останній притулок захисники знайдуть на Личаківському цвинтарі, де їх поховають на полі почесних поховань №87, розташованому на вулиці Пасічній.
## Ігор Пашко: від Стрия до фронту
Ігор Пашко народився 19 жовтня 1992 року у Стрию на Львівщині. Після закінчення середньої загальноосвітньої школи здобув фах електрика у Стрийському фаховому коледжі, що є структурним підрозділом Львівського національного університету природокористування. Певний час працював за кордоном.
Близькі згадують Ігоря як людину доброзичливу, спокійну і надзвичайно працьовиту, завжди готову допомогти іншим. Він захоплювався читанням та садівництвом, із задоволенням доглядав подвір’я біля будинку і дбайливо ставився до тварин.
У 2023 році Ігор долучився до захисту України від російського вторгнення. Він обороняв територіальну цілісність держави на Донецькому напрямку, служачи у 77-й окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ. Загинув 27 жовтня 2023 року.
За мужність і відвагу воїна посмертно нагороджено орденом “За мужність” III ступеня — державною відзнакою Президента України. У Ігоря залишився син.
## Анатолій Буренков: львів’янин, який любив родину
Анатолій Буренков народився 4 лютого 1993 року у Львові. Навчався в ліцеї імені Василя Симоненка Львівської міської ради, після чого здобув вищу освіту за спеціальністю “Менеджмент туризму і готельного господарства” у Львівському інституті економіки і туризму. Працював у компанії “Розетка.UA”.
За спогадами рідних, Анатолій був життєрадісною та щирою людиною з тонким почуттям гумору, яка вміла дарувати близьким радість і влаштовувати приємні сюрпризи. Він відрізнявся наполегливістю характеру та вмінням відстоювати власні переконання, завжди підтримуючи родину в складних ситуаціях. Чоловік захоплювався технікою та електронікою — самотужки ремонтував телефони й налаштовував комп’ютери. Родинні зв’язки для нього мали особливу цінність, а своїх племінників він оточував великою турботою та любов’ю.
Анатолій приєднався до лав захисників України у 2026 році. Він боронив Донецький напрямок у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Загинув 27 жовтня 2026 року.
У загиблого воїна залишилися дружина, мати, брат, сестра, а також численні друзі та родичі.
