У невеликому селі Демня на Львівщині каменярство здавна є не просто промислом, а справжнім покликанням місцевих майстрів. Про це свідчить і місцевий цвинтар, де зберігаються десятки вручну вирізьблених скульптур із демнянського вапняку. Саме тут живе і працює скульптор-реставратор Іван Одноріг — спадкоємець родинного ремесла вже у третьому поколінні.
Іван навчався у відомого фахівця Кріса Кліра та доклав руку до відновлення чисельних архітектурних пам’яток Львова. Зокрема, реставрував кам’яні елементи готелю «Цитадель Інн», а вже в умовах повномасштабної війни працював на так званій Квадратній цитаделі. Серед його робіт — відновлення скульптур у самому серці Львова. За словами майстра, одного разу він реставрував навіть руку Нептуна на площі Ринок, яку хтось відламав, пише Суспільне.
Перші уроки роботи з каменем Іван отримав від батька ще у 9–10 років. Починав із найпростішого і водночас найскладнішого — навчався робити ідеально рівну площину на кам’яному блоці. Першу повноцінну копію скульптури він створив уже на першому-другому курсі коледжу, витративши на неї понад два місяці вечірньої праці після занять. При цьому саме він став першим у родині з офіційною фаховою освітою: дід і батько освоїли ремесло самостійно, без дипломів.
Серед власних робіт скульптор особливо виділяє Хресну дорогу, встановлену в селі Добряни поблизу Стрия. На його переконання, кожна скульптура є унікальною і має свій неповторний дух. Крім того, кілька місяців Іван безоплатно реставрував костел у рідному селі Демня, де тепер діє культурний простір. Пройти повз занедбану пам’ятку він просто не міг.
Мати скульптора Надія розповідає, що колись її родина мала частку в місцевому кар’єрі. Демнянський вапняк здавна цінувався за виняткову твердість — так звана порода «дзік», або дика. Попри труднощі в обробці, саме з неї місцеві майстри виготовляли складні архітектурні деталі, зокрема віконні прорізи та оздоблення костелу святих Ольги та Єлизавети у Львові.
За радянських часів кар’єр націоналізували й передали колгоспу, після чого він занепав. Відновив його батько Івана — Степан, котрий, не будучи родом із Демні, самостійно опанував технологію обробки каменю й почав виготовляти пам’ятники та хрести. Серед його робіт — кам’яна книга біля місцевої школи та верстові круги, один із яких встановлено в Моринцях на батьківщині Тараса Шевченка, другий — у Києві, ще три — у Львові, Трускавці та в самій Демні. У центрі кожного такого пам’ятника — бронзовий медальйон із відстанню до місця народження поета.
Майстерня Івана розміщена безпосередньо біля кар’єру. Головний матеріал — місцевий вапняк, довговічність якого підтверджує надгробок на сільському цвинтарі, датований приблизно 1680 роком. Сучасні технології дозволяють не лише зберігати, а й повністю відновлювати потемнілий від часу та вологи камінь.
Технологія виготовлення скульптур залишається традиційною: спочатку беруть гіпсову модель і знімають точні розміри, потім замовляють кам’яну брилу потрібних габаритів. Перед роботою камінь обов’язково перевіряють на наявність так званого льосу — мікротріщин або м’яких прошарків, які можуть спричинити руйнування скульптури під час морозів. Сьогодні для цього майстер робить надрізи болгаркою і поливає камінь водою — прихований дефект одразу себе виявляє.
Окрім скульптур, у майстерні виготовляють каміни, фонтани та індивідуальні архітектурні елементи. Замовлень завжди вистачає, а серед клієнтів трапляються й відомі люди.
Поруч із майстром часто крутиться його шестирічний син — теж Іван. Хлопець із цікавістю спостерігає за роботою батька та намагається її повторювати. Він уже має перший практичний досвід — допомагав під час реставрації сільського костелу. Втім, сам скульптор не певен, що хотів би для сина такої ж долі, попри всю любов до свого ремесла.
Наразі Іван Одноріг мріє про відновлення скульптур на старому місцевому цвинтарі, який місцеві жителі називають «малим Личаковом». Частина кам’яних пам’яток давніх майстрів перебуває там у критичному стані. Реставратор готовий долучитися до цієї роботи — хоча б законсервувати те, що вже не можна повністю відновити, аби зберегти спадщину для прийдешніх поколінь.
