Борис Феодосійович Бабенко народився і виріс у Нікополі на Дніпропетровщині — краї, де нерозривно пов’язані між собою спадщина Запорозької Січі та козацькі традиції. Саме там його батько з дитинства прищепив синові любов до рідної землі. «Батько посвятив мене в козаки. Посадив на коня і сказав: “Ти народився на козацькій землі. Ти вже є козак”. Ці слова я пам’ятаю все життя», — розповідає чоловік.
Захоплення музикою виникло ще в шкільні роки. Першим інструментом став баян, проте згодом Борис самостійно освоїв чимало інших. Він співав у хорі, складав власні мелодії та постійно вдосконалював майстерність. «Музика мене цікавила змалку. Я ходив у хор, знайомився з різними інструментами, почав писати свої твори. Мені просто хотілося грати», — згадує він, пише ЛМР.
Після завершення армійської служби Бабенко працював із військовими оркестрами, викладав музику, організовував хори й ансамблі, навчав дітей та молодь. Центральне місце у його житті поступово зайняла бандура. «Я прийняв рішення, що буду захищати все українське. Саме тому обрав бандуру», — пояснює музикант.
Повномасштабне російське вторгнення змусило 85-річного кобзаря покинути рідний Нікополь. Нині він мешкає у Львові, в прихистку Центру соціальної підтримки, де не припиняє займатися улюбленою справою — грає на бандурі, виконує українські пісні та ділиться з оточуючими своїм багатим досвідом. «Все, що я вивчив за життя, я старався передати людям», — каже Борис Феодосійович.
За словами працівників Центру соціальної підтримки, його доля є яскравим свідченням того, як відданість рідній культурі здатна витримати випробування десятиліттями. Борис Бабенко і сьогодні продовжує зберігати українську пісню — щоб вона жила для прийдешніх поколінь.
