Наскільки людина відрізняється від тварини? Суперечки про це тривають протягом усієї осяжної історії людства. Карл Густав Юнг, наприклад, вважав, що людина — це тварина, яка збожеволіла. Видатна американська антропологиня Сара Грді запевняє, що навіть якщо людину й можна вважати представником тваринного світу, то все ж таки доволі нетиповим. Зокрема, людські самці разюче відрізняються від самців людиноподібних мавп — вони біологічно запрограмовані бути гарними батьками.
НАУКОВИЙ ІНТЕРЕС ДО ЗЯТЯ ТА ОНУКА
Сару Блаффер Грді вважають однією з найкращих у світі антропологів і теоретиків еволюції. Свою наукову кар’єру вона розпочала ще 1975 року в Гарварді, захистивши дисертацію про дітовбивство у приматів. Сьогодні вона доктор філософії, професорка кількох провідних університетів, членкиня Національної академії наук США та лауреатка кількох престижних премій у галузі науки.
Її перу належить 5 фундаментальних праць, перекладених десятками мов. Найбільш значущою книгою є «Мати-природа», видана 1999 року. Але у свої 77 років Грді не збирається зупинятися на досягнутому. Цього року видавництво Принстонського університету випустило її книжку «Час батька: природна історія чоловіків і немовлят».
Звісно, наукова спільнота та широка читацька аудиторія не могли пройти повз цю роботу. Грді — мати трьох дітей і щаслива бабуся. Хай як дивно, але саме ця жіноча іпостась надихнула її написати «Час батька».
Грді ніколи не ставила під сумнів ідею про те, що догляд за дітьми — це здебільшого жіноча робота. Доти, доки не народився її перший онук… Спостерігаючи за тим, як її зять дбає про дитину, антропологиня почала перейматися питанням: чи є така турбота культурним феноменом, або в неї є біологічні, еволюційні причини?
МАВПИ — ДІТОВБИВЦІ
Грді простежила всю еволюційну історію хребетних, аби з’ясувати, коли і як чоловіки почали піклуватися про своїх дитинчат. Бо така поведінка є нехарактерною для інших людиноподібних мавп чоловічої статі — так чинять тільки людські самці.
Чоловіки можуть бути нітрохи не менш турботливими й уважними, ніж найвідданіша мати, — це відкриття неймовірно здивувало Грді. Річ у тім, що півстолітнє вивчення репродуктивних стратегій приматів сформувало в антропологині упереджене уявлення про виховання дітей.
Протягом усього цього часу вона дотримувалася дарвінівської логіки, яка стверджувала, що чоловіча поведінка зумовлена необхідністю перемагати суперників у боротьбі за статевого партнера. А такий спосіб життя практично не вимагає прямого контакту з немовлятами.
Ця точка зору була суто науковою, підтвердженою польовими дослідження в Індії на мавпах лангурах хануман. Грді спостерігала, як осілі самці лангурів майже не звертають уваги на молодняк у своїй групі.
А новоприбулі в групу самці навмисно вбивали дитинчат інших самців, аби прискорити спарювання з осілими самками. Грді помітила, що самці мавп зазвичай уникають немовлят і з більшою ймовірністю вб’ють новонародженого, ніж вигодують його.
Потрібно сказати, що ці схильності мавпячих самців виглядають моторошними не лише на тлі людського суспільства. Ми знаємо купу прикладів, коли батьківську турботу серед риб і земноводних з однаковою ретельністю здійснюють як самки, так і самці. Але тільки у 5% видів ссавців самці піклуються про своїх дитинчат!
Виходить, що наша батьківська поведінка набагато ближча до риб, ніж до мавп? Незважаючи на відмінності в поведінці риб і ссавців, гормональні та неврологічні механізми, що сприяють батьківській турботі, у цих двох групах схожі. У ссавців вагітність і годування дитинчат викликають викид гормонів, як-от пролактин і окситоцин, у мозок матері.
У людей ці процеси заохочують турботливу поведінку й викликають почуття прихильності до немовляти. Грді вважає парадоксальним, що весь науковий інтерес був зосереджений на материнстві, а батьків у цьому сенсі начебто не помічали! Вченим просто не спадало на думку якісно вивчати те, як турбота про немовлят може вплинути на чоловічу біологію. І це при тому, що чоловіки, які доглядають за немовлятами, дійсно зазнають глибоких біологічних змін, які можна порівняти з материнськими.
За кілька тижнів до народження дитини у чоловіків спостерігається сплеск пролактину. Через кілька місяців після народження рівень тестостерону в них падає, а рівень зв’язувального гормону окситоцину підвищується. Турбота також може викликати зміни в мозку.
Знімки чоловіків, які доглядають за немовлятами, показують, що їхній мозок активується у відповідь на плач дитини, майже так само, як мозок матерів, які здебільшого піклуються про неї.
ДІЛИСЯ, ЩОБ НЕ ВИМЕРТИ!
У книжці «Час батька» Грді досліджує еволюційні події, які призвели до «відокремлення» людини від інших людиноподібних мавп. Останній наш спільний предок із шимпанзе та бонобо жив приблизно 5–6 мільйонів років тому. До цього часу більшість інших видів мавп вимерла через глобальне похолодання та сменшення лісів.
Але наші предки-гомініди вижили. Чому? Адже шансів у них було небагато. Їхнє потомство хоча й мало більший мозок, але відлучалося від материнського молока раніше, ніж у інших людиноподібних мавп. І воно вимагало набагато більше їжі, ніж могла добути самотужки його мати.
Таким чином, аби вид не вимер, чоловіки-мисливці повинні були навчитися ділитися ресурсами з дітьми. Деякі еволюційні антропологи стверджують, що в такої поведінки є одна важлива умова — чоловік брав відповідальність за тих дітей, про яких точно знав, що вони від нього.
Однак Грді з цією ідеєю не згодна. Вона вважає, що у гомінідів здобиччю наділялися всі члени групи, а не тільки діти мисливця. Тобто наші предки спільно забезпечували догляд за всіма дітьми.
На думку Сари Грді, соціальний відбір — частина природного добору, що перебуває під впливом поведінки інших людей. І в рамках цього відбору перевагу надавали тим чоловікам, які були схильні співпрацювати з іншими й ділитися своєю їжею. Це робило їх привабливішими і як сексуальних партнерів, і як членів групи.
НЕОЛІТ: ЇЖІ БІЛЬШЕ, ТУРБОТИ МЕНШЕ
Однак стосунки чоловіків із дітьми за останні кілька тисячоліть зазнали деяких змін, що залежать від культурного контексту. До неолітичної революції, яка призвела до появи сільського господарства, чоловіки були більш залучені до догляду за дітьми. Землеробський устрій породив необхідність захищати такі ресурси, як земля, господарство, домашня худоба.
У цій новій культурній реальності чоловіки, укладаючи шлюб, зазвичай, залишалися жити зі своїми родичами, а жінки, ставши заміжніми, йшли зі своїх сімей. Це призвело до виникнення патріархальних систем, посилення сегрегації чоловіків і жінок у домашній та соціальній сферах.
У результаті батьки стали набагато менше часу проводити зі своїми дітьми. Протягом наступних епох ця тенденція тільки посилилася. У країнах з ринковою економікою більшість чоловіків, які є годувальниками родини, працюють поза домом.
Звісно, сьогодні ми спостерігаємо деяке розмивання гендерних бар’єрів, і трапляються чоловіки, які активно перебирають на себе обов’язки з догляду за дітьми. Проте поки що це радше виняток із правил. Більшість віддає перевагу традиційним ролям матері та батька.
