Часто здається, що діти спеціально виводять нас із себе. Кидаються на підлогу в магазині і кричать до хрипоти, бо ми відмовляємося купити черговий Кіндер. Протестують, коли пора йти з майданчика додому. Ридають, коли не виходить натягнути шкарпетки. У таких ситуаціях буває складно реагувати спокійно і самим не зриватися на крик. Особливо коли ви втомилися, кудись сильно спізнюєтеся або це вже сота за рахунком істерика за день.
У цій статті разом із психологом розберемо помилки, які заважають батькам справлятися з істериками дітей віком 2-6 років. А ще розповімо, як правильно поводитися, щоб криків, сліз і протестів стало менше.
Істерика – це норма чи патологія?
Багато хто думає, що якщо дитина плаче – такого бути не повинно, вважають себе поганими батьками. Насправді сльози – це нормально: дитина росте і стикається з протиріччям «я хочу – а не можна» або «я не хочу – а треба». Не можна облизувати смітник – навіть якщо дуже хочеться. А вночі треба спати – навіть якщо дуже не хочеться.
Діти висловлюють невдоволення і розчарування криками і сльозами, бо по-іншому поки що не вміють. Нервова система ще не до кінця дозріла.
Засмутитися або розлютитися – нормальна реакція дитини на те, що її бажання не виконуються
Але це не означає, що батькам залишається тільки терпіти і чекати, коли «переросте».
Три ключові помилки батьків
Легко бути розуміючими батьками, коли дитина поводиться добре. А під час дитячої істерики, коли вона голосно кричить, звивається і нічого не чує – зазвичай хочеться лише одного: щоб це скоріше припинилося.
Іноді наша поведінка, навпаки, тільки погіршує ситуацію або провокує нові істерики. Ось чого робити не варто:
Помилка №1. Забороняти дитині переживати емоції
Часто батьків лякають сильні емоції дитини. Нам стає не по собі від дитячих криків і сліз. Щоб швидше зупинити істерику, ми намагаємося присоромити дитину або показати їй, що плакати – нерозумно. Говоримо щось із серії «хіба можна злитися на маму», «не засмучуйся, це нісенітниця» або «виховані діти так себе не поводять».
До чого це призводить. Якщо сприймати сльози і злість як щось непристойне або неправильне – дитина думатиме, що в ці моменти вона погана і її не люблять. Почне приховувати свої емоції, аби залишатися хорошою в очах мами і не засмучувати її. Усе це може перерости в комплекси і невпевненість у собі в майбутньому. Таким дітям потім складно заводити друзів, проявляти себе і досягати успіху.
Якщо ми дорікаємо дитині за її почуття – вона відчуває себе покинутою і самотньою. У такому стані заспокоїтися і змиритися з неминучим ще складніше.
Замість того щоб відкидати – підтримайте. Ось як це можна зробити:
- Покажіть, що розумієте, що дитина зараз відчуває – назвіть її емоцію. «Ти засмучений, бо час закінчувати гру».
- Твердо, але доброзичливо поясніть свою вимогу чи відмову. «Я розумію, грати дуже цікаво. Але прийшов час лягати спати».
- Обійміть, якщо дитина дозволяє. Або просто залишайтеся поруч.
- Не читайте нотацій – це марно. Говоріть просто і коротко. «Зараз ми будемо прибирати іграшки».
Помилка 2. Здаватися на піку істерики
Часто батьки йдуть назустріч дитині, аби тільки вона перестала плакати або кричати. Особливо, якщо «концерт» відбувається в жвавому місці, де на вас із осудом дивляться перехожі.
До чого це призводить. Така схема швидко вкорінюється, і дитина починає всього домагатися через сльози. Поплачу – і мені все дадуть або дозволять.
У будь-якої істерики є 3 етапи:
- Вимога – «хочу ще одну шоколадку».
- Глухий кут – усвідомлення, що мама не дасть шоколадку.
- Горе – смуток, бо шоколадки не буде, і прийняття ситуації.
Якщо поступитися на першому – дитина буде раз по раз використовувати крики, щоб отримати бажане. Якщо допомогти їй послідовно пройти через усі три етапи – поступово навчимо дитину справлятися зі своїми емоціями.
Помилка 3. Ставити зайві заборони
А ще може бути навпаки: дитина істерить, бо кругом самі заборони. Тоді для неї це єдиний варіант висловити протест і домогтися свого.
До чого це призводить. Занадто багато «не можна» – теж погано. Дитина або буде прагнути порушувати все. Або змириться з тим, що все вирішує мама, і звикне завжди підлаштовуватися під вас. У підсумку виросте суперслухняною, але не готовою до життя і несамостійною людиною.
Забороняйте тільки те, що дійсно небезпечно або неприйнятно. Забирати чужі іграшки – не можна. А не ділитися своїми, якщо не хочеш – можна.
Перевірте заборони на адекватність. Не можна чи все-таки можна? Наприклад, стрибати по брудних калюжах. Для дитини це можливість вивчити світ, та й просто весело! А щоб батьки не переживали через плями, які не відіпратимуться, або через мокрі ноги – є гумові чоботи і спеціальний спецодяг. Можна відпускати дитину в калюжі тільки в цій екіпіровці.
Бонус: як легше впоратися з істериками в дитини і не збожеволіти
Якщо батьки не дбають про себе – то не можуть адекватно реагувати на дитячу істерику, бо самі потребують розради та підтримки. Щоб допомагати дитині справлятися з природними емоціями, бережіть себе:
- Щодня намагайтеся робити хоча б одну річ, яка приносить радість або допомагає розслабитися. Наприклад, встати на 15 хвилин раніше і попити кави в тиші, помалювати або поговорити з подругою 20 хвилин по відеозв’язку. Навіть такі дрібниці можуть зарядити вас енергією.
- Не намагайтеся все тягнути на собі. Якщо можливо, розділяйте обов’язки з другими батьками. Не соромтеся просити та приймати допомогу від рідних і друзів.
- Ігноруйте думки, які тягнуть із вас енергію. Наприклад, коли відчуваєте провину, що сьогодні мало пограли з дитиною або щось не встигли. Бути щасливою і при цьому ідеальною – неможливо. Згадайте, що хорошого ви вже зробили.
Ну ось, тепер ви знаєте, що дитячі істерики – це не так страшно, якщо розуміти, чому вони відбуваються.
Джерело: Затишок.
