Приїжджаю додому – а невістка ось такий “сюрприз” зробила. Тепер почуваюся зайвою у власній квартирі

Після весілля я дозволила молодятам пожити у мене. Адже сама знаю, як це важко роками збирати на власне гніздечко. Вони ще молоді, встигнуть напрацюватися. Тим паче, мені у трикімнатній квартирі самотньо. 

Однак, я не була застрахована від пенсії. Ну мій директор в будь-який день міг підійти та “попросити” написати заяву на звільнення.

– Мамо, не хвилюйся, ми будемо оплачувати комунальні послуги. Прорахували фінанси, може через рік-другий зможемо назбирати на перший внесок. Вже район собі обрали, неподалік від твого будинку. Тому ще встигнемо тобі набриднути, – жартував син.

Олежик був моєю опорою та підтримкою. Та і невісточка хороша, Мирослава. Скромна, привітна, мила. Знаю, що вони познайомилися ще в університеті та Олег довго “упадав” за нею. Повірте, це було дуже помітно. Ходив весь замріяний, немов у небесах літав. А ще так сумно та монотонно зітхав. 

Мирося з невеличкого села. Ось вона мені дуже подобається, а сваха… Ну не можу нічого поганого про неї сказати. І доброго також. Бачилися від сили декілька разів, вітали зі святами по телефону і все. Пані Анна працює секретаркою у сільраді, а її молодша донька, Галя, навчається заочно чи то на бухгалтера або ж менеджера. Не знаю. Я у їх справи носа не потикала. 

Сваха знала, що молодята поки що живуть у мене. Раз навіть приїздила у гості з ночівлею. Я розуміла, що у старенької жінки з села нема стільки статків, щоб купити Мирославі квартиру у місті. Та і думала, що сваха мені подякує за таку щирість – все-таки, я її дитину до себе пожити пустила. 

Декілька місяців тому до мене зателефонував дядько Павло – він паралельно був хрещеним батьком.

– Треба на обстеження, то буквально на декілька днів. Можна у тебе залишитися? Бо я міста майже не знаю, а та лікарня якраз через дорогу від твого будинку!

Я з радістю погодилася. Все-таки, ми не чужі люди, тим паче, Павло давно у мене не гостював. 

Однак, цю розмову підслухала невістка. І вже ввечері син покликав мене на серйозну розмову:

– Мені Мирося сказала, що до нас приїде Павло.

– Так, йому треба на обстеження. Ось навпроти, до тої лікарні.

– Мамо, а може краще не треба?

Знаєте, така заява мене шокувала. Аж на декілька секунд аж дар мови втратила.

– Що означає “не треба”? 

– Просто чужа людина буде у квартирі жити. Тим паче, Павло не дуже Миросі подобається. Ну ти чула, які у нього дурні жарти? А як він чвакає, немов та жаба, за столом? Я можу попросити, щоб Павло у когось з друзів переночував або ж у хостелі йому номер зняти, гроші мені потім віддаси. 

Ось це так хвацько Мирослава взяла Олега під каблук! 

– Сину, але це твій хрещений батько! Не можна родичам відмовляти.

– Ну якщо ти цього не зробиш, то я сам зателефоную!

І при мені набрав до дядька Павла та натякнув, що його тут не раді бачити. Я чула, як дядько голосно видихнув у слухавку та сказав тільки “спасибі”. 

– Ну от, спокійно домовилися. А ти вже почала кудахкати як та курка.

Але така поведінка сина мене дуже засмутила. Він прекрасно знав, що у дядька Павла проблеми з серцем. І з його села довго доїжджати до лікарні, треба годину товктися у маршрутці з пересадками. Мирося взагалі удала, що нічого не знала про візит родича. 

Та на цьому проблеми не закінчилися. Моя давня подруга запросила святкувати Новий рік у горах, вона там має невеличкий будиночок та баню. А я так хотіла відпочити, ми з нею декілька місяців точно не бачилися! Зібрала речі, купила квиток та поїхала на вокзал. Правда, коли я виходила з дому, то Мирося про щось перешіптувалася з Олегом та косо на мене глянула. Або ж просто мені здалося…

Відпочила я у подруги добре, гостювала тиждень. А за цей час син з невісткою приготували мені “сюрприз”. Заходжу у коридор та бачу чуже взуття, курточку та сумку. Роздяглися, поставила валізу на місце та пішла на кухню. А там Галя сидить у моєму халатику та п’є каву з моєї улюбленої чашки.

– О, вітаю, а ви так швидко приїхали?

А я не знала, що відповісти. Стою, очима кліпаю та потилицю чухаю. А тут якраз Мирося з Олегом з магазину прийшли.

– Я казала, що повертаюся 4 числа. А що це за такий подаруночок?!

– Галя поживе у нас місяць, може більше, – байдуже відповіла Мирослава. 

І поки я гостювала у подруги, невістка вигадала хитрий план – переселити свою сестру Галю у мою квартиру.

– Мамо, Галя вже останній курс, хоче тут роботу знайти. А ти знаєш, як тяжко студентові, ще й дорого орендувати квартиру. У гуртожитку вона не хоче.

А я не знала, що відповісти. Цікава ситуація виходить – хрещеного батька на поріг не пустили, але ось родичку невістки з радістю прийняли. Ще й без мого відома.

Колись я дуже раділа, що мій Олег обрав саме Мирославу. Вона ж така мила та спокійна. Але як кажуть у народі – у тихому болоті чорти водяться. Тепер переживаю, щоб вона мене за поріг не виставила. 

Що б ви зробили з такою невісткою? 

Джерело: Смерека.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.