ТОП-5 українських еротичних книжок, кращих за “50 відтінків”

817
книги книга кава

Еротичні книги українських письменників, які значно перевершують популярну серію “50 відтінків”. Читайте рідну літературу, вона вас здивує!

В літературі лише доба української класики – від Котляревського до Пачовського – була тією благодатною “еротичною” нивою, яка вродила гідних нащадків. Утім, відверта еротика якось не прижилася у творах сучасних авторів, які все більше замінюють її на відвертий секс.

Ось чому варто згадати найкращі зразки еротичного жанру, який увійде в історію української літератури.

“Житіє гаремноє”, Юрій Винничук

"Житіє гаремноє", Юрій Винничук

З цього скандального твору, який на початку 90-х друкувався в легендарній газеті “Post-Поступ”, розпочалася новітня історія української еротики. І не дивно, що реакція на “плюндрування національної цноти” була відповідною і в самій Україні, і за її межами. Місцевий Союз українок погрожував судом, діаспорні читачі масово зрікалися передплати на журнал “Сучасність”, де публікувалися не менш скандальні “Рекреації” Андруховича, а дехто навіть збирався вкоротити собі віку через таку ганьбу.

“Пане Винничук, – писали до автора “Житія гаремного”, – прочитавши в газеті “Post-Поступ” в рубриці “Школа кохання” Вашу публікацію “Житіє гаремноє”, ми були до болю вражені цим блюзнірством”. Річ у тому, що цей твір про українську полонянку, Настю Лісовську з Рогатина, що звалася Роксолана, був рясно ілюстрований сценами “розгнузданого”, як на цнотливого пострадянського українця сексу в усіх можливих (і неможливих) ракурсах, позах і позиціях. Який, додамо, безсоромно прозирав навіть крізь кучерявий стиль початку ХVІІІ століття.

З часом цей хрестоматійний текст посів місце “українського Декамерону”, а його автор здобув славу неперевершеного містифікатора свого часу.

“Заборонені ігри”, Юрій Покальчук

"Заборонені ігри", Юрій Покальчук

Свого часу цей автор вважався найкращим “еротичним” письменником України. А починалося все з його заяви автора в газеті “Молода Галичина” про те, що “секс у нас вже є, але небагато”. Далі Покальчук вразив читачів, які ще не отямилися від радянської сплячки, відвертою еротикою своїх збірок “Те, що на споді”, “Заборонені ігри”, “Паморочливий запах джунглів” і “Хулігани” , які остаточно закріпили за Покальчуком славу “першого порнографа”.

Не в останню чергу через те, що про статеве життя він писав у всіх родових, жанрових та стилістичних різновидах, а також в умовах, наближених до екстремальних: вулиця, тюрма, знову вулиця. Хай там як, але тексти Покальчука вкотре переконують нас у тому, що, пишучи, чоловік дивиться на Бога, а жінка, відповідно, – на чоловіка. Оскільки до жіночої літератури завжди ставилися неуважно, прислухаючись до голосу чоловіків. Втім, з часом цей голос неабияк погрубшав.

“Тибет”, Володимир Єшкілєв

"Тибет", Володимир Єшкілєв

З одного боку, збірка цього культового автора, ідеолога Станіславського феномена і “сірого кардинала” сучасної літератури видана в рамках “миротворчої” серії “Схід / Захід”. І нібито покликана об’єднувати цілі регіони – на основі того самого “п’ятого елемента”. Утім, саме кохання, чи пак, його прозаїчний замінник у вигляді сексу, не дає спокою одразу кільком верствам наших читачів. Тож, з другого боку, не сакральна географія дорожньої прози “Тибету”, а зовсім другий твір з цієї збірки розбурхав пристрасті довкола особи івано-франківського автора.

І саме “тантрична повість” назвою “П’ять тіл богині”, яка входить до цієї збірки, свого часу викликала бурю протестів в Київській міськраді. Адже еротика в ній затьмарює славу навіть вищезгаданого “порнографа” Юрка Винничука. Під ту пору повість друкувалася в столичній періодиці, а нині вперше надрукована повністю. П’ять різних жінок – п’ять розділів з описами щоразу “бурхливішого” кохання: з позами, сценами, ситуаціями.

Ну, а решта – далеко не доважок для дратування депутатів, а дорожні щоденники, привезені автором з Тибету, сповнені екзотичних таїнств і філософських міркувань – саме з таких записів народжується його літературно-містична проза. Що ж до “Нумерології”, “Князя Жаху” і “Масонського проекту “Україна”, то це відомі есе івано-франківського екзегета, що надають збірці “ритуального” присмаку таємниці.

“У затінку Венери”, Любомир Т. Винник

"У затінку Венери", Любомир Т. Винник

Еротичні новели у цій збірці – родом з рідної Івано-Франківщини її автора, який зараз мешкає в Швейцарії. Тож мова у нього – цілком “народна”, з “мештами” і висловами на зразок “ґратулюю”, оскільки ідеться здебільшого про щире кохання. Коли ж доходить до еротики, то високий національно-патріотичний градус не дає сфальшивити обивательську ноту. Словом, маємо щось на зразок чергової фальсифікації Юрка Винничука, але цілком серйозно.

Тобто у такій непідробній стилістиці, яку довго вважаєш за черговий злий жарт автора “Житія гаремного”. Мабуть, тому що на початку “хлопець цупко присмоктався в тремтячі губи дівчини, однією рукою охопив її тонку талію, другу поклав на випуклі півкулі сідниць, і Оксана стрепенулась від цього зближення, відчуваючи, як тепло його долоні помандрувало аж між її стегна”, а по тому все сходить на “низову” культуру в стилі “Пригод бравого вояка Швейка” Ярослава Гашека.

“Нахилився, хвацько відірвав дівчину від землі. – Ой, а ти є в-в-вагоміша, як на то виглядаєш… Зачекай, мушу тебе ще краще обхопити… Зараз-з-ззз…. Вдалося! Він двигнув її, зробив крок до перелазу і… з його заду вирвався потужний постріл, який вібруючою луною рознісся на весь сад. Оксані здалося, що на мить навіть вщух солов’їний спів”.

“Пор’ядна львівська пані”, Люба Клименко

"Пор'ядна львівська пані", Люба Клименко

У цьому романі, а також у скандалі довкола нього, вистачає як еротики, так і небуденної інтриги. З його виходом преса ще довго гадала, хто ж ховається за псевдонімом авторки. В одній газеті навіть провели власне розслідування, а друга закликала голосувати за кандидатку на спокусливу посаду “літературної хуліганки”. Вибирати пропонувалося між Забужко, Роздобудко, Карпою, Гримич та Денисенко.

Хоч в самій історії, описаній у романі, у мовному сенсі все нібито більш-менш пристойно, адже героїня зі Львова, працює в культурній установі, натомість її бажання… Словом, навіть мова виказує їх “непристойність”. Серед еротичних евфемізмів, які вона використовує – “маленька безвольна ганчірочка”, “стійкий олов’яний солдатик”, “поліцейська палиця”, “світоч”, “факел”, а також “печера” та “маленька беззахисна черепашка”. Тож авторку, крім еротичного “тероризму”, за який був сприйнятий роман, що витримав вже п’ять перевидань, можна запідозрити ще й в сатиричному висвітленні “порядної” львівської культури.

Джерело: Максимум

Стежте за нами!