Еротичні книги українських письменників, які значно перевершують популярну серію “50 відтінків”. Читайте рідну літературу, вона вас здивує!
В літературі лише доба української класики – від Котляревського до Пачовського – була тією благодатною “еротичною” нивою, яка вродила гідних нащадків. Утім, відверта еротика якось не прижилася у творах сучасних авторів, які все більше замінюють її на відвертий секс.
Ось чому варто згадати найкращі зразки еротичного жанру, який увійде в історію української літератури.
“Житіє гаремноє”, Юрій Винничук
З цього скандального твору, який на початку 90-х друкувався в легендарній газеті “Post-Поступ”, розпочалася новітня історія української еротики. І не дивно, що реакція на “плюндрування національної цноти” була відповідною і в самій Україні, і за її межами. Місцевий Союз українок погрожував судом, діаспорні читачі масово зрікалися передплати на журнал “Сучасність”, де публікувалися не менш скандальні “Рекреації” Андруховича, а дехто навіть збирався вкоротити собі віку через таку ганьбу.
“Пане Винничук, – писали до автора “Житія гаремного”, – прочитавши в газеті “Post-Поступ” в рубриці “Школа кохання” Вашу публікацію “Житіє гаремноє”, ми були до болю вражені цим блюзнірством”. Річ у тому, що цей твір про українську полонянку, Настю Лісовську з Рогатина, що звалася Роксолана, був рясно ілюстрований сценами “розгнузданого”, як на цнотливого пострадянського українця сексу в усіх можливих (і неможливих) ракурсах, позах і позиціях. Який, додамо, безсоромно прозирав навіть крізь кучерявий стиль початку ХVІІІ століття.
З часом цей хрестоматійний текст посів місце “українського Декамерону”, а його автор здобув славу неперевершеного містифікатора свого часу.
“Заборонені ігри”, Юрій Покальчук
Свого часу цей автор вважався найкращим “еротичним” письменником України. А починалося все з його заяви автора в газеті “Молода Галичина” про те, що “секс у нас вже є, але небагато”. Далі Покальчук вразив читачів, які ще не отямилися від радянської сплячки, відвертою еротикою своїх збірок “Те, що на споді”, “Заборонені ігри”, “Паморочливий запах джунглів” і “Хулігани” , які остаточно закріпили за Покальчуком славу “першого порнографа”.
Не в останню чергу через те, що про статеве життя він писав у всіх родових, жанрових та стилістичних різновидах, а також в умовах, наближених до екстремальних: вулиця, тюрма, знову вулиця. Хай там як, але тексти Покальчука вкотре переконують нас у тому, що, пишучи, чоловік дивиться на Бога, а жінка, відповідно, – на чоловіка. Оскільки до жіночої літератури завжди ставилися неуважно, прислухаючись до голосу чоловіків. Втім, з часом цей голос неабияк погрубшав.
“Тибет”, Володимир Єшкілєв
З одного боку, збірка цього культового автора, ідеолога Станіславського феномена і “сірого кардинала” сучасної літератури видана в рамках “миротворчої” серії “Схід / Захід”. І нібито покликана об’єднувати цілі регіони – на основі того самого “п’ятого елемента”. Утім, саме кохання, чи пак, його прозаїчний замінник у вигляді сексу, не дає спокою одразу кільком верствам наших читачів. Тож, з другого боку, не сакральна географія дорожньої прози “Тибету”, а зовсім другий твір з цієї збірки розбурхав пристрасті довкола особи івано-франківського автора.
І саме “тантрична повість” назвою “П’ять тіл богині”, яка входить до цієї збірки, свого часу викликала бурю протестів в Київській міськраді. Адже еротика в ній затьмарює славу навіть вищезгаданого “порнографа” Юрка Винничука. Під ту пору повість друкувалася в столичній періодиці, а нині вперше надрукована повністю. П’ять різних жінок – п’ять розділів з описами щоразу “бурхливішого” кохання: з позами, сценами, ситуаціями.
Ну, а решта – далеко не доважок для дратування депутатів, а дорожні щоденники, привезені автором з Тибету, сповнені екзотичних таїнств і філософських міркувань – саме з таких записів народжується його літературно-містична проза. Що ж до “Нумерології”, “Князя Жаху” і “Масонського проекту “Україна”, то це відомі есе івано-франківського екзегета, що надають збірці “ритуального” присмаку таємниці.
“У затінку Венери”, Любомир Т. Винник
Еротичні новели у цій збірці – родом з рідної Івано-Франківщини її автора, який зараз мешкає в Швейцарії. Тож мова у нього – цілком “народна”, з “мештами” і висловами на зразок “ґратулюю”, оскільки ідеться здебільшого про щире кохання. Коли ж доходить до еротики, то високий національно-патріотичний градус не дає сфальшивити обивательську ноту. Словом, маємо щось на зразок чергової фальсифікації Юрка Винничука, але цілком серйозно.
Тобто у такій непідробній стилістиці, яку довго вважаєш за черговий злий жарт автора “Житія гаремного”. Мабуть, тому що на початку “хлопець цупко присмоктався в тремтячі губи дівчини, однією рукою охопив її тонку талію, другу поклав на випуклі півкулі сідниць, і Оксана стрепенулась від цього зближення, відчуваючи, як тепло його долоні помандрувало аж між її стегна”, а по тому все сходить на “низову” культуру в стилі “Пригод бравого вояка Швейка” Ярослава Гашека.
“Нахилився, хвацько відірвав дівчину від землі. – Ой, а ти є в-в-вагоміша, як на то виглядаєш… Зачекай, мушу тебе ще краще обхопити… Зараз-з-ззз…. Вдалося! Він двигнув її, зробив крок до перелазу і… з його заду вирвався потужний постріл, який вібруючою луною рознісся на весь сад. Оксані здалося, що на мить навіть вщух солов’їний спів”.
“Пор’ядна львівська пані”, Люба Клименко
У цьому романі, а також у скандалі довкола нього, вистачає як еротики, так і небуденної інтриги. З його виходом преса ще довго гадала, хто ж ховається за псевдонімом авторки. В одній газеті навіть провели власне розслідування, а друга закликала голосувати за кандидатку на спокусливу посаду “літературної хуліганки”. Вибирати пропонувалося між Забужко, Роздобудко, Карпою, Гримич та Денисенко.
Хоч в самій історії, описаній у романі, у мовному сенсі все нібито більш-менш пристойно, адже героїня зі Львова, працює в культурній установі, натомість її бажання… Словом, навіть мова виказує їх “непристойність”. Серед еротичних евфемізмів, які вона використовує – “маленька безвольна ганчірочка”, “стійкий олов’яний солдатик”, “поліцейська палиця”, “світоч”, “факел”, а також “печера” та “маленька беззахисна черепашка”. Тож авторку, крім еротичного “тероризму”, за який був сприйнятий роман, що витримав вже п’ять перевидань, можна запідозрити ще й в сатиричному висвітленні “порядної” львівської культури.
Джерело: Максимум
