Уявіть собі сусіда, який прийшов вибачатися за те, що спалив щось у себе в дворі.
Або селище, в якому систематично штрафують паліїв сухого листя.
Правда, важко?
У селищі Новопокровка, що на Харківщині, це – реальність.
Ще 5 років тому тут в приватному секторі не вивозили сміття. Люди або спалювали відходи, або викидали. Та тепер все по-іншому.
***
– Біля мене живе бабуся. Якось вона прийшла вибачатися, бо в дворі спалила речі свого нещодавно померлого чоловіка.
Ніхто не бачив, але вона прийшла вибачитися. Каже: “Якщо треба якийсь штраф заплатити, я заплачу. Але отак ми звикли робити в родині, на смітник я ці речі не понесу”, – розповідає Світлана Альошина, працівниця селищної ради.
В Новопокровській селищній раді створена адміністративна комісія, і Світлана Альошина – це та людина, яка має право складати протокол на паліїв листя, і після розгляду комісії накласти штраф.
Зараз у селищі це поширена практика.
Раніше тут палили не тільки листя та бадилля, а й тепличну плівку та побутові відходи, бо майже на кожному городі в селищі є великі теплиці, де масово вирощують помідори, огірки та іншу городину.
Відходи з приватного сектору не вивозили взагалі.
– Часто можна було побачити таку картину, що просто зелене бадилля горіло, тліло, був жахливий сморід, – розповідає активістка, а тепер депутатка Новопокровської селищної ради Анна Смоловик.
Активісти почали виходити і прибирати звалища.
Також збирали підписи, щоб місцева влада організувала майданчики для відходів і вивезення сміття.
– Тоді ще навіть не стояло питання про органіку, хотілося хоча би припинити спалювання побутових відходів, – згадує Анна.
Спершу місцева влада ігнорувала це питання. Голова на вимогу впровадити вивіз відходів говорив, що люди платити не будуть, а контейнери вкрадуть, розповідає активістка.
Та через 4 місяці селищна рада закупила і встановила контейнери.
– Спершу люди взагалі не хотіли чути, щоб щось там сплачувати за сміття. Всім було зручно або спалити або вивезти кудись в ярок, – розповідає Світлана Альошина.
Проте з часом принаймні побутове сміття перестали палити.
Контейнери, зокрема, поставили там, де раніше були звалища.
– Наприклад, на моїй вулиці сміття було на кожному розі. Одного дня я іду, дивлюся, техніка це все прибирає, розрівнює.
Пів дня знадобилося місцевій владі, щоб прибрати ці два найбільші звалища, – розповідає Анна Смоловик.
У селищі почали сортувати сміття і спершу своїми силами здавали відходи на переробку.
– Спочатку десь до 25% коштів у нас залишалося – різниця між тим, що ми здали і витратили на роботу.
Фарбували дитячі майданчики, робили просвітницьку роботу, витрати на прибирання, рукавиці, – розповідає активістка.
Але згодом ціна на вторсировину дуже знизилася, і ця справа стала збитковою.
Тому зараз цим займаються підприємці, які обслуговують декілька громад.
Але проблема зі спалюванням органічних відходів залишилась.
Штрафи для паліїв
– Люди лаяли паліїв в соціальних чатах селища, а ті в свою чергу казали, що все життя палили і палити будуть.
Мало хто з незадоволених готовий був підійти до сусіда і попросити загасити вогонь. А тим більше викликати поліцію, – зазначає Анна.
Жінка була однією з тих, які підходили і робили зауваження паліям.
Та спершу люди не хотіли гасити полум’я, й Анні доводилося викликати поліцію.
– Вони говорили, що це їхній двір, а я не маю права робити зауваження.
Я викликала поліцію, говорила, що я записую розмову, і вони після декількох нагадувань робили зауваження. І це на людей справляло враження. Потім вони про це всім розповідали.
І так про це дізналися. Потім, коли ми ще місцеву владу залучили, то також був ефект дуже гарний. Всі про це говорили, – розповідає активістка.
Анна дає лайфхак, як говорити з паліями так, щоб вони послухали:
– Треба з ними спокійно розмовляти, хоч вони, звісно, часто кричать, нервуються.
Треба цитувати статтю 152 Кодексу України про адміністративні порушення, 50 статтю Конституції України.
Тоді вони бачать, що в тебе є знання, що ти спокійний, впевнений в собі. Спочатку це може й не подіє. Але вода камінь точить.
Головне це робити систематично та інформувати про це.
Якщо вони можуть труїти наше повітря і не соромляться цього, то чому ми не можемо підійти і сказати про це?
Вони порушують наші права і закон.
Анна каже, що нині спокійно спілкується з усіма сусідами, хоча спочатку мала конфлікт з деякими.
– Більшість все одно зрозуміла. Є такі, що, мабуть, ніколи не зрозуміють, але до більшості ця інформація доходить, – каже дівчина.
Згодом активісти почали їздити по селищу і просили людей гасити багаття, пояснювали, чому це шкідливо, і що є закон, який забороняє спалювати.
– Спершу ми протоколів не складали, але попереджали, роздавали листівки про це, – додає Анна.
Наприкінці літа по кілька разів на тиждень активісти робили рейди, але оскільки це займало багато часу, вони вирішили полегшити собі роботу.
Вайбер-чат з фото і відеодоказами
Анна запропонувала зробити спеціальний чат, де можна публікувати фото і відео порушників.
– В основному ми, активісти, скидаємо туди інформацію. Але і є люди, які також скидають. Не так давно навіть зняли відео.
Також там ми викладаємо інформацію про те, які в жителів є компостери або навіть теплі грядки є. І заборонено там сперечатися про те, чи можна спалювати, – розповідає активістка.
Додатково, в громаді проводять моніторинг пожеж з використанням можливості ретроспективного аналізу за останні 5 років. Там можна ідентифікувати місце та час пожежі, завдяки оперативним даним з супутників NASA та ESA(Європейське космічне агентство). Крім того, користувач може самостійно позначити місце і час горіння.
Можливість проводити моніторинг пожеж на ГІС-карті зараз є для двох сотень громад – учасників проєкту “Не пали – компостуй!”. Проте вже в грудні буде презентована карта пожеж за останні 5 років, яка охопить територію всієї України.
А ще в сусідньому селі є агропідприємство, яке оглядає поля за допомогою квадрокоптера.
– Вони дізналися про цей чат і наскидали нам ці відео пожеж і багать на ділянках, – додає Анна.
На підприємстві розповідають, що влітку запускають квадрокоптер щодня.
Зараз “літають” 2-3 рази в тиждень.
– Ми рахували, що в 2019 році біля 30 пожеж попередили.
Це не в людей, а безпосередньо на місцевості. Ми тільки цього року почали співпрацювати з Анною, фіксуємо ці підпали.
Цього року хтось підпалив очерет, і з них вогонь ледь не перейшов на ближні будинки людей, – розповідає підприємець Богдан Романюк.
На основі цих фото і відеодоказів у селищній раді складають протокол, потім передають його людям і запрошують на адміністративну комісію.
– Не всі приходять, правда. Частина приходить.
Ми ведемо з ними розмову про те, що не можна спалювати, що робити з цією органікою, і потім адміністративна комісія виносить рішення, що робити з порушником, – розповідає Анна Смоловик.
Штрафи виписують мінімальні – 360 грн. Але інформація про це поширюється, і люди менше палять.
– Зараз майже завжди виписуємо штраф, тому що вже майже всі знають, що палити не можна.
І коли людина вже палить, то хай хоч мінімальний, але штраф повинна отримати, – додає Анна.
Проте, за словами Світлани Альошиної, деякі люди намагаються ігнорувати і попередження, і штрафи.
– Це люди, які офіційно не працюють. Вони сидять вдома, займаються своїми городами, вирощують щось, продають.
І виконавча служба не може з них стягнути щось до того часу, поки вони не почнуть щось продавати – чи хату, чи автомобіль чи ще щось таке. Їм це не заважає.
Ну висить штраф – і хай собі висить. Вони продовжують робити те, що робили і кажуть: нам все одно, – пояснює Альошина.
За сезон в селищі виписали приблизно 15 постанов.
– Мабуть, треба працювати ефективніше, але це перша осінь, коли ми проводили роботу на такому рівні, – каже Анна Смоловик.
То куди дівати листя?
У місцевих мешканців поки що є два варіанти.
Теплі грядки.
Принцип їх організації такий: викопується траншея, її заповнюють гілками, листям, бадиллям тощо і додають компост. Тоді присипають землею.
– Утворюється таке поживне середовище для рослин за рахунок того, що органічні відходи з часом перетворюються в компост.
Там багато повітря, поживна мікрофлора, рослини почуваються добре і дають гарний врожай, – пояснює Анна Смоловик.
Також, за її словами, це спосіб утилізації рослинних решток.
– Своєї органіки навіть не вистачає при такому способі господарювання. Можна навіть у сусідів забирати, – додає активістка.
Компостери.
В селищі поки що не так багато компостерів, і всі вони – приватні.
– Багато хто не хоче на своїй земельній ділянці виділяти шматочок для цієї компостної ями.
Хтось каже, що там запах неприємний. Багато люди називають причин, чому вони не хочуть.
Тому треба надати їм таку опцію, щоб можна було кудись вивозити цю органіку, – розповідає Анна Смоловик.
Тому в громаді хочуть зробити доступною третю опцію – переробне підприємство органічних відходів.
Вже подали заявку на фінансування такого проєкту.
Для його реалізації потрібно більше 14 мільйонів гривень.
– Ми вирішили для цього пристосувати корівники, які залишилися після колгоспу.
І на основі одного з корівників робити таке підприємство в додаток до нашого комунального підприємства, яке вже є і вивозить сміття, – розповідає Світлана Альошина, авторка цього проєкту.
– Там є силосні ями, забетоновані ділянки, куди можна було б складати цю органіку і робити компост.
Поступово придбати дробилку для гілок, якусь техніку, щоб подрібнювати, щоб воно швидше перегнивало. Хочеться вже з наступного року почати, – додає Анна Смоловик.
До цього часу в громаді було лише 2 населених пункти. Відтепер буде 10.
Проєкт розрахований на всі 10 населених пунктів.
У громаді мріють, що таке підприємство вийде хоча би в нуль, а не мінус, тому що зазвичай комунальні підприємства збиткові.
– В нас населення вирощує овочі в теплицях. Майже кожна хата має теплицю. Кожного року закуповуються добрива для городу.
Цей біогумус міг би бути альтернативою покупним добривам. Люди б здавали свої органічні відходи і натомість отримували б біогумус для городу, – додає Альошина.
За словами Анни, в деяких нещодавно приєднаних селах вже менше спалюють траву. В інших навіть не чули, що цього робити не можна.
Тому практику із сортуванням відходів, штрафами за паління листя та компостуванням активісти, а тепер депутати планують розширити на всю громаду.
– Треба організувати можливості для компостування на рівні громади. Дати вибір, а не просто забороняти. Спершу для тих, у кого є можливість вивезти.
А потім треба і вивозити у тих людей, у кого немає можливості. Ще багато питань, які треба вирішити. Роботи ще дуже багато, – додає Анна.
І можливостей для цього в активістів, а тепер – депутатів, буде більше.
– Депутат має право голосу, насамперед, може вносити проєкти на сесію, має більше повноважень, ніж звичайний активіст.
Активіст може просто привертати увагу до проблеми, а депутат вже виносити на розгляд ради і більше впливати на впровадження цих рішень, – каже Смоловик.
Матеріал створено за підтримки Програми розвитку Організації Об‘єднаних Націй (ПРООН) в Україні. Думки, зауваження, висновки чи рекомендації, викладені в репортажі, належать авторам і не обов’язково відображають погляди ПРООН.
Катерина Хорощак, УП.Життя
Підтримайте проект на Patreon
