Сьогодні хочемо познайомити читачів з історією побудови церкви святого Андрія на Клепарові, першу частину якої було опубліковано у газеті “Діло” (№ 246 від 15 вересня 1934 р.). Текст публікації залишаємо оригінальним.
Джерело: Фотографії старого Львова.
Повчаюча історія. Як львівське передмістя Клепарів збудувало в себе церкву.
Перед нами невеличка книжечка пера о. Володимира Яценкова п. н. „Сторінка з історії Клепарова”, в якій описані заходи міщанства й робітництва того передмістя для збудування рідної церкви. Історія заходів така цікава й повчаюча, що уважаємо за вказане познайомити з ними широкі круги українського громадянства.
Клепарів був донедавна самостійною підльвівською громадою, в якій український елемент творив завжди поважну силу. В 1910 р. австрійський перепис населення виказував у Клепарові 1.441 душ греко-католиків, що становили тоді 21 прц. загалу населення того передмістя. В 1933 році жило у Клепарові 2.198 греко-католиків. Перед двома роками Клепарів, як і інші львівські передмістя, прилучено до Львова.
Клепарівські українці, як і поляки, не мали цілі століття своєї церкви. Українці ходили до далекого св. Юра, або до церкви св. Пятниць, оо. Василіян, а навіть до княжої церкви св. о. Николая та до церкви св. Теодора, по якій залишилась нині лиш назва площі. Полякам було лекше, бо вони мали костели значно ближче Клепарова, от хоч би костел св. Анни і костел св. Мартина. Греко-кат. клепарівці належали до 27 липня ц. р. до міської парохії при церкві св. Пятниць.
Зі зростом греко-кат. громади стали наші люди у Клепарові відчувати чимраз дошкульніше потребу власної церкви. Та не довіряючи власним силам, клепарівські українці взялися в 1904 р. до будови Божого дому – спільно зі сусідами поляками. До комітету будови увійшли зпоміж українців: управитель місцевої школи п. Чиж, бл. п. Іван Романюк, бл. п. Сава Загородний і інші. За їх заходами все українське громадянство Клепарова щедро причинилось до будови. Бо було сказано, що кожної третьої неділі греко-католицький священик буде в тім спільнім храмі відправляти богослуження.
Одначе до греко-католицьких богослужінь у тім храмі не дійшло. На Йордан 1903. р. українці зібралися із запрошеним з міста священиком на Службу Божу. Та двері храму були замкнені для них. З болючим розчаруванням відійшли. Богослуження в той памятний день відправилося в домі п. Івана Вертипороха, звідки вийшла процесія над річку, за залізничим шляхом, і там відправилось Йорданське водосвяття.
Тогож дня всі визначніші громадяни зійшлись на нараду. Обговорюючи ранішню подію, всі дійшли до переконання, що лиш «у своїй хаті – своя правда». Тому однодушно рішили будувати в Клепарові свою церкву. На місці завязався комітет її будови. Війшли до нього в першу чергу ті, що будували спільний храм, а крім них: бл .п. Осип Ганкевич залізн. уряд., с пароха Вовча на Лемківщині, пп. Володимир Маєр, Іван Вертипорох, Осип Вертипорох, Мих. Чапран, бл. п. Ілля Цюприк, Іван Олійник, Клим Жмур, Дмитро Сорока, Методій Варцаба, бл. п. Осип Ґордон, бл. п. Іван Лабінський, Іван Мацелюх, Василь Паньків, бл. п. Микола Ломаґа, бл. п. Гунька, Павло Тимчишин. Рівночасно тогож дня рішено заложити читальню «Просвіти» і збудувати читальняну домівку, щоб клепарівці мали де сходитися і обговорювати свої громадські справи. Так день Йордану 1908 р. став днем пробудження реліґійної і національної свідомости української клепарівської громади.
Розпочалася щира й успішна праця. Заснована загальними зборами в дні 8 жовтня 1908 р. читальня «Просвіти» стала осередком всього громадянського життя. Поміщувалась вона спершу в домі п. Івана Вертипороха, опісля у бл. п. Сави Загородного, який збудував на цю ціль салю поверхні 90 м2. Читальня зорґанізувала при собі всіх тих українців, що досі гуртувались у місцевім польськім «Соколі» та працювали навіть у його старшині. Великі заслуги у цьому положив бл. п. Клим Жмур, уряд. «Дністра», Іван Олійник, залізничник, бл. п. Захар Маринець, тесля, бл. п. Микола Ломаґа, трамваяр, бл. п. Степан Ґурніцький, купець.
Одночасно піднято живу збіркову акцію на купно площі під церкву й читальню. Вже 5.12.1908 р. куплено за ціну 13.500 австр. корон гарно положену площу під церкву й читальню. Праця коло площі була величезна: тисячі фір землі навезено на неї, аби відповідно піднести її рівень.
З весною 1909 р. розпочалась будова читальняної домівки Велику поміч у цьому дістав Клепарів від бл. п. інж. Івана Левинського, професора львівської політехніки, який безплатно виконав пляни, вів будову та жертвував навіть частину будівельного матеріалу.
Дня 8 травня 1910 р. посвячено урочисто площу під церкву при великому здвизі народу і величезному ентузіазмі клепарівців. У тому ж році (1910) бл. п. інж. І. Левинський подарував клепарівській громаді прегарну деревляну капличку, яка, як модель церкви в гуцульськім стилі, стояла на краєвій виставі у 1894 р. Чину посвячення тої церковці довершив о. офіціял А. Білецький.
Таким робом клепарівці прийшли в посідання хоч і мініятурної, але власної, стилевої деревляної церковці. Їх вдоволення і щастя годі описати, тимбільше, що небавком, бо 15 грудня 1910 р., відвідав їх митр. А. Шептицький. Того саме дня святкували клепарівці перший свій празник св. Апостола Андрея Первозванного у своїй власній хаті.
Майже в тому самому часі (рр. 1909-1910) довершено будову величавого читальняного дому, вартости 80.000 австр. корон, безперечно найкращого з усіх львівських передмість. Вповні викінчено читальняний дім з великою салею аж по великій війні в 1922 р. і з вересня тогож року його посвячено.
(Далі буде)
Підтримайте проект на Patreon
