Наступ України на Курськ пробив ще одну діру в міфі про непереможну та вічну росію. Немає жодного гуртування навколо прапора, жодного апокаліптичного контрудару, жодного переходу військової машини в посилений режим. На превеликий жаль, цей міф розвіюється ціною української крові, поту та сліз. Однак цих величезних жертв можна було б уникнути, якщо дивитися стосовно росії на факти й реагувати відповідним чином.
Джерело: Вокс Україна.
По-перше, наратив «війна путіна» є хибним. Ця війна була би неможливою без широкої народної підтримки. Як показують опитування, 75-80% «простих росіян» послідовно підтримують війну проти України. В Україні вже вбито або поранено понад 600 тисяч росіян. Понад 500 тисяч наразі перебувають у лавах російській армії на українській землі. Більшість цих людей добровільно приїхали в Україну, щоби вбивати українців і заробляти гроші. Ці люди мають сім’ї, які вочевидь схвалюють вбивства українців, інакше вони би не відпустили своїх чоловіків та синів в Україну. Ба більше, у численних телефонних розмовах, перехоплених СБУ та ГУР, родичі росіян навіть закликають солдатів до воєнних злочинів. Ще мільйони росіян працюють в оборонній промисловості, виробляючи зброю для вбивства українців, а десятки мільйонів платять податки, що фінансують російську військову машину. Як не було «війни Гітлера», так немає і «війни путіна». Це війна росії. Путін – це не відхилення від норми, а втілення бажань широких мас російського населення, якому впродовж поколінь вкладали в голову міф про його вищість.
По-друге, росія – це імперія з довгою історією агресії та гноблення. Лише за свою сучасну історію після 1991 року вона окупувала частину Молдови в 1992 році, знищила Чечню в 1994-1996 та 1999-2009 роках, напала на Грузію в 2008 році, Сирію в 2015 році і, звісно, на Україну з 2014 року. Росія здійснила вдалі або невдалі замовні вбивства на території ЄС, а також диверсії та акти енергетичного шантажу. Водночас росія стирає ідентичності власних народів. У 1914 році Ленін назвав росію «в’язницею народів». Через 100 років це все ще в’язниця. Не дивно, що російське суспільство є атомізованим та має низький рівень довіри.
По-третє, ця імперія не може прийняти існування суверенної України. Показовим є приклад Євгена Грицяка, лідера повстання в Норильському таборі, який згадував, що Владімір Заонєгін, лідер російського антибільшовицького гуртка в тому самому таборі, відмовився навіть обговорювати ідею незалежної України. В’язень хотів тримати у в’язниці цілу країну! У 1917 році Володимир Винниченко, лідер України в 1918-1920 роках, зауважив: «російський демократ закінчується там, де починається українське питання». Можемо додати, що російський демократ закінчується там, де починається будь-яке національне питання. Наприклад, Михаїл Ходорковскій після 10 років російського ув’язнення заявив, що піде на війну, якщо північнокавказькі країни (насамперед Чечня) захочуть відновити свою незалежність, тому що «ми завоювали цю землю, отже, це наша земля».
По-четверте, росія – це колос на глиняних ногах. Російське суспільство залякане та паралізоване до такого стану, коли навіть іноземні війська на їхній території не викликають жодної організованої відповіді. Російська економіка — це бензоколонка, вразлива до коливань доходів від продажу нафти. Населення росії скорочується. Капітал тікає з країни. Росія відстає технологічно. Подібно до як гігантської Османської імперії, яка була «хворою людиною Європи» в 19 столітті, росія підтримує свою життєдіяльність лише за рахунок коштів від продажу енергоносіїв. Так, у першому півріччі 2024 року вона отримала 65 мільярдів доларів від експорту нафти й газу. Хоча основними покупцями є Китай та Індія, Європа також збільшила обсяги закупівлі російського СПГ або трубного газу, «замаскованого» під азербайджанський. А іноземні компанії (переважно з ЄС чи США) платять російському уряду близько 20 мільярдів доларів на рік податків. Заберіть ці гроші, і росія збанкрутує.
Ці базові факти піднімають низку важливих запитань. Як росія може стати демократією, якщо вся її історія з 15 століття є лише тиранією та геноцидом? Як вона може стати «цивілізованою» державою, якщо навіть так звані «ліберали» підтримують війну росії проти України (наприклад, Ілля Яшин виконав мобілізаційний план в московському військкоматі) та фактично закликають до продовження війну (адже зняття санкцій забезпечить росію додатковими ресурсами для ведення війни)? Що може зупинити загарбницьку війну росії?
Відповіді на ці запитання можуть бути болючими.
По-перше, потрібно посилити антиросійські санкції. Лише виснаження ресурсів росії (або її військова поразка) може змусити путіна думати про припинення вогню. Згадаймо, що Російська імперія розвалювалася двічі (у 1917 та 1991 рр.), а в 1905-1907 рр. ледь не впала, оскільки економіка була виснаженою, а національні рухи зробили решту. Останнє означає, що світ має підтримати право на самовизначення окупованих росією націй. Це може призвести (але не обоʼязково приведе) до розпаду росії. Однак «нормалізація» російської держави неможлива, поки і російський народ, і держава вважають чеченців, бурятів, башкирів та інші корінні народи нижчими за росіян. Якщо історія містить уроки на майбутнє, то черговий крах росії звільнить мільйони людей від імперського ярма.
По-друге, щоб запобігти відродженню російської мафіозної держави, західні уряди мають виявити та конфіскувати активи російської держави й олігархів. Окрім фінансування потреб України у сфері обороні та відбудови, це зменшить корупцію на Заході. Крім того, уряди демократичних країн повинні або заборонити своїм громадянам їздити до росії та Білорусі, або попередити їх, що вони роблять це на свій страх і ризик. Постачання добровільних заручників до росії має припинитися.
По-третє, треба позбутися ілюзій, що російська опозиція, яка перебуває у вигнанні на Заході, зможе отримати контроль над країною після путіна. Вона має дуже мало впливу всередині країни (якщо взагалі його має). Ба більше, «опозиціонери» залишаються політиками, тож асоціюють себе з «простими росіянами», тобто тими, хто підтримує війну в Україні. Їхні заклики скасувати санкції проти «простих росіян» або російських олігархів свідчать про те, що вони прагнуть зберегти статус-кво, а не реформувати країну. Нагадаємо, що путін починав як реформатор, а закінчив як воєнний злочинець.
Нарешті, і це найголовніше, Україні потрібно надати військові й економічні засоби, необхідні для перемоги над російською агресію. Діалог та прийняття відмінностей не притаманні ДНК Російської імперії. Можна мріяти про переговори та «вигідні угоди» з путіним або його наступниками, але тільки жорстка сила може приборкати й змінити імперію. Це єдиний спосіб забезпечити тривалу глобальну безпеку та мир.
А тим, хто боїться розпаду росії, варто пригадати, що епоха імперій давно закінчилася. Росія багато в чому є динозавром. Оскільки війни прискорюють занепад «великих держав», варто було би підготуватися до давно назрілого похорону останньої імперії в Європі.
Підтримайте проект на Patreon
