Президент України Володимир Зеленський вважає, що Україні не потрібні письменники, кінорежисери, художники та композитори. Натомість він переконаний, що Україна потребує співаків-попсовиків, кінопродюсерів та журналістів телеканалу 1+1. І щоб підкреслити таке своє ставлення до культурної сфери Зеленський використав найбільш красномовний брєжнєвський жест, який він тільки собі може дозволити – вручення державних нагород.
Джерело: Еспресо.tv.
Якщо проігнорувати совковий контекст, інституція державних нагород, по ідеї, покликана мотивувати українців до високих звершень, зокрема – у сфері культури. Але Зеленський вважає, що нічого видатнішого у воєнний час, ніж творчість Наталії Могилевської, Віталіка Козловського чи Лисого з 95-го кварталу не існує. Яких іще випадкових людей нагородив президент та хто “покусав” Зеленського – нумо розбиратися, поки не пізно.
28 серпня було оприлюднено список із понад трьохсот цивільних осіб, яким президент вручив державні нагороди з нагоди Дня незалежності України. У списку – десятки журналістів, волонтерів, музикантів, спортсменів, чиновників і навіть кілька міністрів. Але там немає жодного письменника, художника, кінорежисера, класичного композитора, словом – жодного справжнього митця.
Одразу скажу, що цей перелік має кілька пунктів, які особисто я гаряче підтримую. Заслужені відзнаки отримали волонтери Сергій Притула (орден “За заслуги” ІІ ступеня) і Тарас Чмут (медаль “Захисник Вітчизни”) – вони фантастично продуктивні й цілком заслуговують на ці високі відзнаки.
Не викликають заперечень і відзнаки для вокаліста “Бумбоксу” Андрія Хливнюка (він захищає Україну з перших днів повномасштабного вторгнення) або Олега “Фагота” Михайлюти чи навіть Андрія Данилка, який сказав Раші “гудбай” іще багато років тому просто на Євробаченні.
Справді, є у списку цілком заслужені діячі шоу-бізнесу, є навіть рок-виконавці та потужні волонтери. Я навіть можу зрозуміти, що там робить нехай і “перевзутий” шароварник Усик, адже після перемоги над Джошуа не дати йому орден Зеленський, мабуть, не міг… І все б нічого, якби не декілька цілком одіозних імен у списку й відсутність там десятків помітних діячів культури, досягнення яких цілковито проігноровані президентом.
Почну з того, що серед кількох десятків журналістів, нагороджених президентом, більшість представляє телеканал, якому він, схоже, таким чином подякував особисто. Звісно ж, я маю на увазі “1+1”. Зеленський не стримував себе і нагородив аж сімох його представників – а двоє з них отримали надзвичайно високу нагороду, орден “За заслуги” II ступеня.
І тут моя реакція цілком збігається з позицією історика Володимира В’ятровича: “Взагалі «заслужені» звання і практика нагородження орденами й медалями артистів, журналістів чи урядовців – глибокий совок, з яким давно пора покінчити. Але навіть на тлі цієї совкової традиції 7 орденів і медалей для працівників «1+1» Коломойського – явний перебір.”
Але ще більший перебір, на мою думку – це ставити на один рівень з Притулою або Чмутом відвертих блазнів, які видатні хіба тим, що грали з президентом на одному роялі. Мова йде про акторів 95-го кварталу Пікалова та Кошового, авторів численних українофобних скетчів, які старанно працювали над закріпленням образу українців як малоосвічених селюків. Це – яскравий приклад знецінення державних нагород, яким нас до Дня Незалежності “потішив” президент.
Але ще більшим знеціненням я вважаю те, що до списку пошанованих гендерно неврівноваженим орденом княгині Ольги потрапила співачка Наталя Могилевська. Зверніть увагу на те, як вона одразу запишалася новою відзнакою: не встигли висохнути чорнила на підписі Зеленського, як інфа про це прикрасила сторінку Могилевської у Вікіпедії.
Як і Кошовий з Пікаловим, Могилевська отримала свій орден “За значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, відстоювання національних інтересів нашої держави, сумлінне виконання професійного обов’язку”.
Про те, у чому саме Могилевська професіоналка, можуть свідчити назви її найвидатніших пісень останніх років, які укладаються в незлецьку “found poetry”: Завєлась – Я танцевала – Завєлась – Завєлась – Всьо Харашо – Я танцевала – Я покохала – Бєлий самальот – Відірватись від землі – До дна.
Нагадаю, Наталя Могилевська з гордістю підкреслювала свої симпатії до зека при владі Віктора Януковича, наголошуючи, що вона “не с*ка і не криса”, а агітувала за Фьодорича мало не від всієї душі. Тож за що не віддячив Могилевській Янукович – за те віддячив Зеленський.
Іще один “герой української культури”, відзначений президентом, – Віталій Козловський. Наведу тут лише один невеликий епізод, на який особисто мені відкрила очі Таня Микитенко з каналу Рагулівна, яка процитувала інтерв’ю співака: “Наше життя настільки коротке, Боже мій, і витрачати його на війни, негатив… Замість того, щоб любити, вирощувати покоління дітей, допомагати іншим, робити внесок у розвиток, люди займаються якоюсь пропагандою. Не важливо, український Крим чи російський, головне – люди живі й здорові…”
Ось таких достойників, поміж інших, вирішив нагородити найвищими державними відзнаками президент. Вершки української культури, нічого не скажеш!
Куди там до їхніх досягнень тому ж Сергію Жадану, який досі не має державних нагород і якого цьогоріч висунула на здобуття Нобелівської премії з літератури не українська інституція, а польська – Комітет літературознавчих наук Польської академії наук. Жадан тільки цього року отримав із півдесятка високих відзнак у Польщі, Німеччині та Швейцарії. Але ні, цей митець не вартий уваги Зеленського.
Як і його колега по гурту “Лінія Маннергейма”, потужний музикант Олег Каданов, який з початку війни активно волонтерить у Харкові. Як і екс-вокаліст гурту “Тартак” Сашко Положинський, який з 24 лютого активно волонтерив, а потім пішов до війська. Як і ще десятки письменників, художників, режисерів, які за час повномасштабного вторгнення показали себе справжніми героями. Але – не для президента Зеленського.
Експерт у сфері державних нагород Олександр Сопов свого часу влучно пояснив, навіщо взагалі вони потрібні: “Нагороди існують не тільки і не стільки для того, щоб відзначити того, хто здійснив героїчний вчинок чи видатне досягнення, скільки щоби надихнути інших, щоб вони теж до такого прагнули”. Тож на що нас хоче надихнути Зеленський? На те, щоб ми висміювали Україну, як Кошовий? Чи на те, щоб ми сумнівалися в тому, чий Крим, як Козловський?
А, може, це не рішення Зеленського і даремно його в цьому винуватити? Той же Олександр Сопов прояснює й це питання: “При президентові існує спеціальний дорадчий орган – Комісія державних нагород та геральдики. Вона розглядає пропозиції щодо нагородження, але остаточне рішення – за президентом.”
Загугливши назву цієї комісії, легко можна знайти її склад. Виявляється, відповідальність за державні нагороди в Україні президент ділить із… керівником свого офісу, Андрієм Єрмаком. Адже саме він очолює Комісію державних нагород та геральдики. Що ж, у цьому світлі будь-які питання щодо засилля журналістів Коломойського чи співаків із сумнівною репутацією у списку нагороджених відпадають.
Особливо обурюють ці рішення на тлі непростої воєнної ситуації, коли особливо яскраво видно, хто – свій, а хто – чужий. І те, що є очевидним для громадянського суспільства, чомусь зовсім не очевидно для президента: він воліє відзначати діячів шоу-бізнесу із сумнівною репутацією, а не композиторів, письменників чи художників, які на повну викладаються в складні для держави часи. Що ж – цей кейс, вочевидь, стане одним із найяскравіших маніфестів культурної політики нинішньої влади.
Підтримайте проект на Patreon
