Четвер, 30 січня

«Раніше мріяв втекти з села, тепер плачу, щоб в нього повернутись»

Senior Project Manager Валерія Каткова підняла у LinkedIn цікаву тему — релокейт у село. Айтівці завзято стали ділитися власними історіями про стосунки із заміським побутом.

хутір село природа

Фото умовне.

Сама авторка топіку не в захваті від сільского життя. «Років 15 тому я тільки й мріяла про те, щоб „релокейтнутись“ з села. Хоча тоді я ще навіть слова такого „рееелокеееейт“ не знала.  Не знеціюю. Бажання втекти від всіх і вся і романтизація життя в селі для мене свідчить про перенасиченість, втому від темпу, від шуму (в усіх сенсах) тощо. І це окей. Мій максимум — це декілька днів в селі, щоб погуляти на природі, поспілкуватись з близькими, відпочити. До моменту, поки родичі не звикнуть і не згадають, що можна мені „делегувати“ роботу на городі або ще щось», поділилася Валерія.

На її переконання, «хіпстерське» життя в селі, коли в тебе маленький дворик, є можливість наймати спеціалістів для догляду за ним, ти собі робиш все плюс-мінус те саме, що й коли жив в квартирі, але ще й можеш піти на річку чи в ліс — супер. «Трушне життя в селі, коли всі вихідні ти закриваєш питання по дому, страшенно втомлюєшся від домашньої роботи, а замість спортзалу в тебе саджання, сапання, нагортання, вибирання всього на городі — ой, ну дякую. Колись і до цього дійду. Але ще не зараз», — зазначає фахівчиня.
 

Ось кілька думок та історій від інших айтівців. 

«З даними реаліями що на дорогу перед світлофором падає КАБ в центрі міста, то і в селі непогано, і нічого не треба…», — зазначає Frontend Developer Данило Кулак.

На початку квітня Android Developer з друзями Євгеній Маслак їздив з друзями відпочивати в екопоселення за місто. «Жили в хаті 1914 го року, топили плиту дровами. Ретурн ту село, так сказати. Я ще жартував, що раніше мріяв втекти з села, тепер плачу, щоб в нього повернутись. Але ніяких релокейтів. Плавали, знаємо. Я народився і виріс в селі. Але народжений для міста», — зазначив він.

Human Resources Manager Єлизавета Гнеда розповідає, що в селі, на природі дійсно виходить трішки відпочити. «Але, потім знов хочеться бігти. А може чим скоріше біжиш, тим більше хочеться у село?», — риторично запитала вона. 

А от Frontend Developer Віктор Бірук переїздом до села задоволений. «Інфраструктура розвинена, з транспортом проблем немає. Ліс — 2 км, озера — приблизно так само, місто — 35 км.  Білки по парканах, їжаки в траві, птахи — заслухаєшся. Після 30 років життя в великому місті (~800 000) наступні вісім років в селищі (~8 000) — рай», — розповідає він. 

пасовище корова літо село

«Я релокейтнулась у село з початку війни, незвично спочатку, але ок тепер. Працюю і не займаюсь сапанням, прополюванням чи ще чимось. Займаюсь садом та квітами. Є плюси і є мінуси. Але основне — тривог не чути, і відносно безпечніше почуваюсь», — розповіла Світлана Сенишин, Middle Manual QA Engineer.

Є різні села і різні причини релокейту, вважає Марічка Федків, HR generalist. «Мені дістався будинок в селі від тата. Там вже давно ніхто не живе і колись було заплановано, що кошти від продажу цього будинку — це буде мій перший внесок за квартиру в Києві. Але так було до 2022 року, коли я подумала що мати будинок на Прикарпатті — не так вже й погано, і в цілому, це гарне місце, щоб приїхати і просто відпочити, сходити в ліс, на озеро, велосипедом поїхати в сусідні села, де вже починаються гори…», — розповідає свою історію фахівчиня. 

Без городів правда, додає Марічка, — тільки газони і дерева. «Ну може грядка з цибулею і петрушкою, максимум. Тепер ми всією сімєю зайняті тим, що потрохи повертаємося будинку стан, придатний до комфортного перебування, і щиро віримо, що русня туди ну точно вже не попреться, а у мене буде чудове місце на трохи втікати від київської суєти», — каже вона.

«Як казав один чувачок, до рівня села не можна опуститись, можна тільки піднятись. Релокейчусь регулярно, там батьки і спогади. Не проблема бути і тижнями, головне не встрачати тонус професійний та мозковий. Тільки розслабився, наче відстав від всього і всіх», — говорить Олександр Шевченко, COO in IT.

HRD Оксано Оприско зазначає, що любить тікати в село: «Воно прекрасне — пахне сонцем і квітами, можна слухати пташок або милуватися, як біжить річка. Рівно через три дні втікаю в місто та відчуваю захват від всіх благ цивілізації. Найкраще в цих історіях — мати вибір та/або вміти бути щасливою в кожній з локацій».

портрети тварин

А Любов Рубель, Python, SQL та QA-інженерка,любить пожити в селі влітку. «Тут прохолодніше, свіжіше, просторіше, природніше і веселіше, бо навколо багато цікавого. Взимку, на жаль, в селі багато незручностей, зокрема через холод. Ну, а загалом є різні підходи до життя в селі. Класно, коли ти сама собі господиня, і вирішуєш, що посадити і де, а також чи обробляти посаджений город, чи виполювати бур’яни, чи може краще полежати, позагоряти, книжку почитати, або піти в ліс погуляти чи на ровері кататись, – ділиться вона думками.

Розробник Олексій Іванков розповів про власний досвід релокейту у село в Німеччині. «У мене батьки ніколи не жили в селі, мої дідусі бабусі ніколи не жили в селі. У мене відомі мені пращури ніколи не жили в селі. Моя бабуся щонайменше народилась в Києві, моя мама народилась в Києві, я народився в Києві. Мої діти народились в Києві. Тому поїхати до бабусі в село — це для мене щось абсолютно незрозуміле», — зазначає айтівець.

У 2022 році він релокейтнувся у село. «У німецьке село. Німецьке село — то не українське село, і не хіпстерське… 500 жителів, але при тому частина будинків малоквартирні — 3-5 квартир в домі. Ніякої інфраструктури взагалі. Ніякого адекватного громадського транспорту, крім шкільних автобусів — школа, садочок — то святе. Ніякої адекватної можливості використовувати велосипед (бо до магазину 12+ км, спочатку потрібно їхати 200-300 м вниз (перепад висот), потім 200-300 м вверх. Ну і в зворотньому напрямку. Звісно це все без велодоріжок, по дуже вузькій (4 м від краю до краю) дуже хвилястій дорозі з дуже обмеженим оглядом (з однієї сторони дороги скеля, з іншої — відбійник і струмок). Найсмішніше, що в нас не було ні одного клаптика землі, щоб щось садити. Добре, що потім зробили ще один релокейт у „велике“ місто — 4000 жителів. Бо в тому селі жити без хоча б двох автомобілів нереально», — розповів Олексій.

підвода фіра кінь село

А от Олександра Клід, Lead Verification Team Lead, жила майже все життя в місті, а зараз вже четвертий рік — в селі. «Життя прекрасне. Є нюанси, але зараз, коли на носі переїзд знову у місто, я відчуваю, що буду сильно сумувати за цією тишею, спокоєм, красою. Звісно, всюди своя краса, але… Хоча тут напевно не про село, а про зміни загалом. Знаю про людей, які виїхали з села у велике місто і живуть щасливо, але, напевно, ті люди ще дуже молоді і драйвові душею, бо я мрію про тишу і спокій, а вони про двіж-паріж. Може, в цьому різниця», — каже вона. 

Джерело: dev.ua.


Підтримайте проект на Patreon

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.