Різні політичні погляди розділили мешканців Бахмута – міста на лінії фронту на сході України.
Джерело: ВВС. Україна.
Світлана Кравченко каже, що карма наздожене кожного, хто в Бахмуті підтримував наступ росіян
Іноді про це говорять пошепки. Частіше – ховають за евфемізмами та ретельно підібраними амбівалентними відповідями. Але час від часу тут, на зелених пагорбах Донбасу, просто вистрілюють проросійські настрої.
“Це російська територія. Україна тут окупант”, – сказав чоловік у спецодязі, стоячи з групою муніципальних працівників. Вони прибирають Бахмут – українське місто, у якому зараз добре чутно російську артилерію.
І цей чоловік не самотній у явній зневазі до територіальної цілісності України. Поруч із ним 65-річна Олена висловила схожі погляди – лише більш неоднозначними словами.
“Я не знаю Путіна особисто, тому не можу сказати, що я про нього думаю. Але я не вважаю Росію ворогом. Ми всі разом жили в Радянському Союзі. Тож подивимося, що буде [якщо Росія окупує місто]”, – каже вона.
Твердження про те, що Україна рішуче об’єдналася проти вторгнення Росії, справедливе для країни загалом. Але тут, на Донбасі, є велика етнічна російська меншина, а також болюча історія восьми років конфлікту з підтримуваними Росією сепаратистами і – особливо для старшого покоління – потужна ностальгія за СРСР.
“Я продукт Радянського Союзу. Ми всі жили разом у ті часи, і в мене всюди є родичі. Я не буду говорити вам, що я думаю про Путіна”, – каже інша літня етнічна росіянка, яка разом з іншими робітниками готується висадити ряди молодих дерев на в’їзді до Бахмута.
Деякі українці тут відмахуються від таких проросійських коментарів, вважаючи їх просто бурчанням старшого покоління – купки літніх пенсіонерів, які не бажають залишати свої домівки, і чия думка навряд чи матиме суттєвий вплив на хід цієї війни.
Але в інших частинах України, нещодавно звільнених від російської окупації, є докази того, що колаборанти активно допомагали військам Кремля. І сьогодні в таких прифронтових містах, як Бахмут, є побоювання, що проросійські настрої можуть становити реальний ризик, особливо якщо їх поділяють чиновники місцевих адміністрацій.
“Ці люди намагаються всидіти на двох стільцях – пан або пропав”, – каже місцевий підприємець Дмитро Кононець, описуючи, за його словами, ставлення деяких діячів у міській раді.
Він протиставляє відносно стримані публічні коментарі міського голови Олексія Реви гучному зухвалому тону багатьох молодших губернаторів та державних службовців України, а також ставить питання, чому міськрада залучає людей до прибирання бур’янів, коли вони можуть натомість рити траншеї.
“Очевидно, вони не дуже хочуть перешкоджати [Росії захопити місто]. Вони ніби це просто удають. Це просто смішно”, – каже Кононець і додає, що знає багатьох місцевих жителів, які отримували всі новини з російського телебачення та повірили в “ті нісенітниці”.
Але прихильники міськради кажуть, що такі підозри є безпідставними. Вони захищають зусилля із благоустрою, які проводять на вулицях міста задля демонстрації того, що життя триває навіть перед обличчям російської агресії.
“Це наша форма опору”, – сказав нам один із залучених працівників ради.
“Міський голова, безсумнівно, твердо проукраїнський”, – сказав член міськради, який, однак, попросив не називати його прізвище.
Сам мер відмовився давати інтерв’ю. Він обіймає цю посаду понад 30 років. Його заступник Максим Сутковий рішуче відкинув припущення про те, що міський голова може бути нелояльним до України.
“Бахмут є частиною України. Наше завдання – захищати тут повсякденне життя, продовжувати виконувати свою роботу і не впадати в істерику. Безсумнівно, тут є [колаборанти], але викорінити їх мають служби безпеки”, – каже він.
Хоча більшість сімей у Бахмуті вже покинули місто, дотримуючись офіційних порад, є багато місцевих добровольців у формі, які залишилися боротися з будь-яким російським нападом.
“Ми будемо захищати це місце до смерті”, – сказав один фермер, Слава, який приєднався до тероборони й завантажував припаси у свою машину, щоб відвезти їх колегам, які риють траншеї на околиці міста.
“Карма швидко їх наздожене”, – каже 57-річна Світлана Кравченко про тих, хто підтримував наступ росіян у Бахмуті.
Вона допомагає керувати невеликою благодійною організацією, яка збирає їжу та інші припаси для роздачі солдатам міста та літнім мирним жителям навколишніх сіл. У їхньому підвалі також розташована церква ПЦУ, де вона та інші моляться щодня. Більшість традиційних церков у Бахмуті досі офіційно пов’язані з Російською православною церквою, керівництво якої публічно схвалило вторгнення Путіна.
“Кожен робить свій вибір. І за це доведеться відповідати. Можливо, хтось тут захоче здатися [росіянам]. Але коли цей конфлікт закінчиться, коли припиняться обстріли і стрілянина, тоді зрадники будуть покарані. Чи на цьому світі, чи на тому”, – каже Світлана.