УВАГА — ПИТАННЯ!
За даними ВООЗ, на цю хворобу у 2017 році занедужало 219 000 000 осіб. Зараз від неї помирає до мільйона людей на рік. Можливо, саме вона стала причиною смерті Колумба, Данте, Караваджо, Байрона та багатьох інших знаменитостей. Який охолоджуючий напій породила боротьба з цією хворобою?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Тонік — основою перших тоніків є хінін, головний засіб проти малярії.
Джерело: huxley.media.
ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ РЕЦЕПТИ
Слава будь-якої національної кухні — її унікальні рецепти. Зазвичай вони не є непогрішними і незаперечними інструкціями — італійці мають рацію в тому, що кількість правильних рецептів мінестроне приблизно дорівнює кількості гарних господинь, які його готують. Але будь-який хороший рецепт може навчити, як готувати саме цю страву.
Узбецький плов, український борщ, грузинське сациві, іспанська олья підрида, польський бігос, угорський гуляш, японський рамен, індійський бір’яні та ще безліч по-справжньому смачних речей вимагають для приготування знання непростих технологій та використання найчастіше двозначного числа різних продуктів. Хто це придумав?
Є страви, що звуться іменами людей, проте не завжди тих, хто їх винайшов. Гур’євську кашу і бефстроганов придумали не графи Гур’єв і Строганов, а їхні кухарі. Персик Мельба винайшла не відома співачка, а її шанувальник, великий кулінар Огюст Ескоф’є. Трапляються, звісно, винятки, на зразок салату цезар, створеного кухарем Цезарем Кардіні, але їх небагато…
А ще існують страви (частіше це чомусь напої), створені не з кулінарними, а з медичними цілями. Утім, китайські кухарі завжди стверджували, що страва, приготована гарним кухарем, неодмінно буде й ліками — але як змусити здорових людей харчуватися ліками? Це завдання до снаги хіба що армії…
ЙО-ХО-ХО ТА ПЛЯШКА РОМУ
Якщо армія включає продукт або страву до свого раціону, його, хай там як, а будуть їсти, нікуди не подінуться. Часто це навіть цілком розумно й обґрунтовано. Скажімо, раціон римського легіонера був доволі різноманітним, дуже залежав від того, що можна відшукати в реальності, але два продукти — цибулю й часник — нічим замінювати було не можна, хоч з коліна вилупи, а дай!
Підтримали армійські раціони і новий напій з островів Карибського басейну, який з’явився там удосталь, коли євреї, які втекли з Голландії від святої інквізиції, застосували відомі їм секрети перегонки спирту до меляси, відходу виробництва цукру із завезеної туди з Індії цукрової тростини. Саме так і виник ром.
Британському флоту, основі могутності володарки морів, здався цілком придатним для матросів напій, який, на відміну від води або пива, витримував тривале зберігання, веселив і тішив військовослужбовців та робив їх досить агресивними. Кожному моряку стали видавати півпінти рому на день — 284 грами, геть немало, можна спитися без зусиль.
Є, звісно, дані, що помірні кількості алкоголю навіть корисні для здоров’я (так званий J-подібний графік залежності шкоди алкоголю від кількості випитого свідчить, що це приблизно 20 грамів чистого спирту на день — склянка вина, кухоль пива чи чарка горілки) — але це ж мінімум у 5 разів більше, порушення поведінки, мабуть, важко приховати!
СТАРЕ ПАЛЬТО
1745 року адмірал Його Величності сер Едвард Вернон замислився: а чи потрібні йому матроси, які ніколи не просихають? І ухвалив сміливе рішення обмежити спиртову порцію матроса прийнятою в наші тверезі часи чарочкою. А щоб нарікань було менше, адмірал наказав видавати таку саму ємність, але доповнити мізерну дозу гарячим солодким чаєм.
Матроси погомоніли та заспокоїлися, відвівши душу тим, що назвали новий пайковий напій на честь адмірала, який його впровадив. Не «вернон», звісно, — капосного начальника матросики давним-давно прозвали Старим Грогом через пальтечко із непромокаючої тканини (французькою «гро-грем»), у якому він вічно стирчав на містку. Ось і напій став називатися грогом.
Гарячий чай із ромом був непоганою допомогою проти типового для умов плавання переохолодження. Чи найкращою — не знаю, для вирішення будь-якої проблеми є три методи: правильний, неправильний і армійський. Але, напевно, не таким поганим, бо з флоту грог перебрався на суходоли та надто припав до душі на Півночі (його навіть прозвали «норвезький суп»).
Досвідчені кухарі швидко облагородили грубий матроський напій, приправляючи його прянощами, лимоном та іншими смаколиками. Зараз відомі щонайменше кілька десятків його популярних різновидів. А британських моряків перестали примусово напувати грогом тільки 31 липня 1970 року — цей день отримав назву Black Tot Day (День чорного ковтка).
ПОГАНЕ ПОВІТРЯ
Грог став шанованим напоєм дорогих вечірок і вишуканих барів, і навряд чи зараз хтось узагалі замислюється над тим, що це творіння флотської інтендантської служби, яке виникло за наказом служаки-адмірала, підкріпленим рекомендаціями військових медиків. Мабуть, і не згадаєш більше напою, що став популярним із такими «батьками»?
Знаєте, можна спробувати. Англійська армія була важлива для могутності імперії не менше, ніж флот. Добиратися до головної перлини британської корони, Індії, все одно доводилося кораблями, але щоб вдягнути хомут на численних, казково багатих і нестримно войовничих індійських раджів, все одно були потрібні сухопутні війська.
Правильна європейська тактика, якісна вогнепальна зброя та армійська дисципліна забезпечували британцям переваги, але був у військ королеви і ворог, проти якого всі ці переваги виявлялися безсилі, — тропічні хвороби, й насамперед жахлива переміжна гарячка, що виводила солдатів із ладу масами.
Ніхто не знав, звідки вона береться, — тільки 1898 року британець Росс та італієць Грассі з’ясували, що її переносить певний вид комара. Хвороба була типовою не лише для Індії — гинули від неї і в Америці, і в Південній Європі. Раніше думали, що вона спричиняється поганим повітрям боліт, тому її й називали «погане повітря» — латиною «малярія».
ГІРКА ВОДА
На щастя, від цієї небезпечної хвороби були ліки. Їх знали ще нащадки інків, які й допомогли вилікувати від малярії дружину віце-короля Перу, графиню де Чінчон. На її честь те дерево, з кори якого ці ліки готували, і назвали «цинхоною», або «хінним деревом». Виготовлений з його кори «єзуїтський порошок» і виліковував, і допомагав у профілактиці.
Солдати Британської Ост-Індської компанії (начебто приватна армія, але чи багато держав були сильнішими?), побоюючись лихоманки, стали регулярно пити «єзуїтський порошок», розчинений у воді. Хтось із них, намагаючись пом’якшити нестерпну гіркоту хініну, став розбавляти цей розчин джином. Смак такого спиртного був не тільки прийнятним, але багатьом навіть сподобався.
Армійські інтенданти і медики помітили, що від примусового вживання розчину хіни (для реклами його називали тоніком) солдати ухиляються і часом його виливають, а з джином, навпаки, п’ють із задоволенням. Ось вони і ввели в армійські раціони новий вид забезпечення — джин-тонік. Незабаром він став популярним і серед цивільних випивох.
У тоніки, крім хінної кірки, стали додавати кукурудзяний сироп, цукор і ароматизатори, і багато з них (наприклад, швепс) стали популярними охолоджуючими напоями. А вже без джина з тоніком пристойного бару зараз і не знайдеш. Бачите, не тільки грог зумів акуратно демобілізуватися і зробити кар’єру на громадянці — у тоніка також це вийшло…
До речі, щонайменше одні гіркі ліки зуміли зробити кулінарну кар’єру і без військового минулого. 1807 року аптекар із Карлових Вар Йозеф Вітус Бехер винайшов гірку настоянку на карловарській воді для апетиту. Після війни німців Бехерів депортували, виробництво націоналізували, а напій, замість «Йозеф Бехер», дістав назву «Бехерівка».
Тепер його із задоволенням п’ють без жодного рецепта лікаря. До речі, є й коктейль із неїстівною назвою «бетон» — це Бехерівка з тоніком. У Карлових Варах 12 гірких джерел, а тепер є й 13-те — так жартома називають завод, що випускає Бехерівку, не менш прибутковий, ніж інші. Ось і ще один кулінарний рецепт, написаний медиками!
Автор: Борис Бурда
