Три роки тому ми придбали заміський будинок з великою ділянкою. На літо ми завжди перебираємось туди. Чоловік, діти, батьки та я. Ми поволі облаштовували все: поставили теплицю, збудували лазню, обладнали дитячий майданчик, самостійно, своїми руками. Коли закінчили всі роботи, то просто не могли натішитися. То була дача нашої мрії. Спочатку ми постійно приймали у себе гостей, ну новосілля і таке інше. До нас приїжджали друзі, родичі, знайомі. Веселилися, засмагали, робили шашлики, ходили в ліс по гриби, купалися в ставку.
Усі були у захваті. Але через якийсь час люди перестали так часто до нас ходити, вони розуміли, що відпочинок відпочинком, але й rрань переходити не треба. І приї жджають до нас тепер лише на заnрошення. Але одна моя близька подруга виділилася серед ус іх. У неї ніби геть-чисто відсутнє nочуття міри. Щоразу, як вона дізнається, що я їду з сім’єю на дачу чи вже там, вона на віть не nитає, чи можна чи ні, збирає свою дитину і nриїжджає до нас на всі вихідні. Я її дуже люблю і боюся образити. Але мені вже перед рідними соромно. Її поведінка межує з нахабством.
Я вже й так і так намагалася натяkнути їй, що не варто приїжджати цього разу, але все марно. Це літо вона провела з нами. Я вже й брехати пробувала. Говорила їй, мовляв, гості до нас приїжджають, місця не буде. Але її це не зуnиняло. Вона була готова спати на підлозі, я серйозно. На моєму м’ якому матраці! А мені доводиться на твердому спати, щоб постелити їй.
Вже зима. Незабаром новий рік, який ми теж збираємось відзначати там. І ось сьогодні вранці вона забігла до мене на каву і запитує: «А які плани на новорічні канікули? Я думаю чудово буде на дачі відсвяткувати. Як тобі ідея?» Я мало не похлинулась цією кавою. Не хочу з нею лаятись, але думаю вже прямо їй сказати про все, бо довго я так не протягну.
Джерело: Смерека.
