Середа, 29 листопада

Винаходи Першої світової війни

Війни часто стають стимулом для розвитку різноманітних технологій. І не лише у військовій сфері, а й у медицині, побуті, промисловості тощо. Перша світова стала справжнім трампліном для винаходів і входження в ужиток багатьох речей, які тепер нам звичні. Маємо п’ять прикладів. Лише один із них пов’язаний зі зброєю. Решта здаються “мирними” і не стосуються війни. Принаймні на перший погляд.

Наручний годинник

Створити наручний годинник неодноразово намагалися ще до Першої світової війни. Одну з найдавніших відомих історій датують 1809 роком. На замовлення Жозефіни, дружини Наполеона I, паризький ювелір виготовив два браслети із золота й коштовного каміння. На одному з них був часомір, на другому — календар.

Наручные часы офицера времен Первой мировой войны, 1916 год Getty ImagesОфіцерський годинник, 1916 рік

На початку XIX століття ідея наручного годинника не набула популярности. Технології не давали змоги виготовити його водночас компактним і надійним. До того ж не було практичної потреби. Зате така прикраса виглядала красиво. Тож не дивно, що жіночі хронометри сприймали краще, ніж чоловічі. А надійність і точність могли поступатися естетиці.

Чоловічі наручні годинники з’явилися пізніше. Відомо, що такими дзиґарами послуговувались британські військові під час англо-бірманської війни у 1880-х роках.

Дуже популярними ці хронометри стали під час Першої світової війни. У ході масштабних операцій вояки мусили координувати свої дії на полі бою, а для цього їм належало звірятися з годинником. Це значно легше робити тоді, коли пристрій закріплений на руці й за ним не потрібно щоразу  тягнутися до штанів чи шинелі, як було з кишеньковим.

Після закінчення війни вояки повернулися до мирного життя і зберегли звичку носити годинники на руці. Це стало прикладом для наслідування. Британське спеціалізоване видання Horological Journal писало: “Наручний годинник сильна стать рідко використовувала до війни, але тепер його можна побачити на зап’ясті майже кожного чоловіка у формі та багатьох чоловіків у цивільному”. Траплялися випадки, коли чоловікові, який не бував на фронті, дорікали за цей атрибут.

Після війни наручні годинники набули різних звичних для нас характеристик і можливостей — автоматичне підзаведення, водонепроникність, ударостійкість тощо. Невдовзі вони витіснили з ринку кишенькові моделі.

Бойові отруйні речовини

Перша світова війна стала нагодою для створення нової зброї і технологічного вдосконалення вже відомих озброєнь. Найчастіше в цьому контексті згадують про танки, кулемети, дирижаблі, літаки. Але найбільше — про отруйні гази.

І хоч отруйні речовини винайшли раніше, саме під час Першої світової їх почали застосовувати на полі бою. Вже на початку війни, влітку 1914-го, французькі військовики використовували на фронті гранати зі сльозогінним газом.

Найвідоміший випадок використання хімічної зброї у Першій світовій датовано 12 липня 1917 року. Німецькі війська спрямували проти британських та канадських вояків газ, що пахнув гірчицею. Бій відбувся неподалік бельгійського міста Іпр, тож французи назвали отруйну речовину іпритом. Газ був відомий від кінця XIX століття, втім до Іпра його не використовували як зброю.8k4klpfУ німецькій армії протигаз надягали на мула, фото 1916 року

Медсестра Вера Мері Бріттан згадувала про стан поранених: “Я б хотіла, щоб люди, які розпочали цю війну, незважаючи на ціну, яку доводиться платити, побачили солдатів, які потерпають від гірчичного газу. Із великими пухирями гірчичного кольору, осліпленими очима, усі липкі й заціпенілі, у постійній боротьбі за кожен подих, із хриплими голосами, вони кажуть, що їхні горлянки стискаються і що вони задихаються”.

Перша світова стала першою і останньою війною, коли отруйний газ застосовували масово. Виявилося, що така зброя має недоліки і є складною у використанні. Зокрема, дієвість газів залежить від погоди — їхня ефективність зникає при морозах і під дощем. А зміна напрямку вітру може обернути цю отруту проти того, хто її використав.

Після Першої світової війни винайшли численні нові види хімічної зброї. Вони були смертоноснішими порівняно з речовинами, що застосовували століття тому. У Парижі 1993 року підписано Конвенцію про хімічну зброю, учасниками якої стали 193 країни. У документі йдеться про зобов’язання не розробляти, не виробляти, не купувати, не накопичувати й не зберігати хімічної зброї.

Попри це, навіть останніми роками було кілька випадків застосування отруйних речовин. Вважають, що майже 2000 людей загинуло через хімічні атаки під час війни у Сирії, яка триває з 2011 року. Особливо резонансними прикладами точкового застосування хімзброї стали отруєння колишнього російського розвідника Скрипаля та його доньки в Солсбері, а також політика Навального.

Вегетаріанські сосиски

Під час Першої світової війни був дефіцит продуктів харчування. Щоб краще годувати військо, цивільному населенню доводилося змінювати раціон і обмежувати споживання звичних продуктів. Зокрема м’яса. До речі, так у США виникла традиція “пісного понеділка”. Міністерство харчової промисловости закликало американців один день на тиждень утримуватися від вживання м’ясних страв, щоб заощадити його для виготовлення консервів.

Бургомістр німецького Кельна вигадав один із перших варіантів вегетаріанської сосиски. Головним мотивом була, щоправда, не турбота про тварин, а прагнення компенсувати дефіцит продуктів. Основну масу ковбаски становило соєве борошно. М’ясо в ній теж було — але небагато. Соя містить білок, утім він відрізняється від тваринного й повністю замінити його не може. Продукт назвали friedenswurst, або ж “мирна ковбаса”.

Кельнським міським головою, до речі, був Конрад Аденауер. Після Другої світової війни він став канцлером Західної Німеччини й закарбувався в історії як один із найвидатніших політиків повоєнної доби. А різні варіанти сосисок, де замість м’яса використовують рослинні компоненти, набули великої популярности.

Переливання крови

У війні 1914–1918 років було дуже багато поранених. Воєнна медицина постала перед викликом: як урятувати солдатів, які втратили багато крови.

Перші спроби переливати кров від однієї людини до іншої сягають ще XIX століття. Але вони не були успішними. Зокрема через те, що медицина не знала про існування різних груп крови. Їх відкрили на початку XX століття. Відтак з’явилася можливість правильно добирати донорів.1 (19)Мобільний апарат для переливання крові, який сконструював британський хірург Джеффрі Кейнс, 1914—1918 роки

Спочатку переливали безпосередньо від реципієнта до донора — у людини брали кров і відразу ж вливали її тому, хто потребував. У 1914 році з’ясували, що живильну сировину можна зберігати при низькій температурі принаймні кілька днів, якщо додати спеціальні речовини, які перешкоджають згортанню. Це дало змогу створити банки крови.

Року 1915 канадський хірург Лоуренс Брюс Робертсон за допомогою шприца перелив кров пацієнтові, який отримав поранення шрапнеллю. У наступні кілька місяців Робертсону вдалися ще чотири такі процедури. Він надрукував статтю про свої успіхи у British Medical Journal, про його досягнення дізнався широкий науковий загал.

Відтоді процедура стала рутинною. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 169 країнах світу сьогодні працюють понад 13 тисяч центрів донорства. У середньому за рік донори здають майже 120 мільйонів порцій крови.

Тренч

Уинстон Черчилль (справа) в роли 1-го полковника, командующего Королевскими шотландскими стрелками, в плаще, 1916 год.Вїнстон Черчилль (праворуч) в плащі 1916 рік

Тренчкот, або просто тренч, — це плащ, який захищає від опадів. Його типова модель — двобортний, із відкладним коміром і поясом. Цей одяг став популярним у наші дні, і багато людей, певно, не здогадуються, що понад 100 років тому його вигадали для військових.

Trench coat дослівно перекладають як “траншейне пальто”. Історію його виникнення пов’язують із двома британськими виробниками одягу — Burberry та Aquascutum. Вони винайшли фасон, а також габардин — щільну вовняну тканину, з якої шили перші зразки.

Ці плащі з’явилися у британській армії на початку XX століття. Спочатку їх дозволяли носити лише офіцерам. Під час Першої світової війни до тренчкотів додали нові елементи — погони та металеві D-подібні кільця. Ці кільця давали воїнам змогу кріпити планшети чи холодну зброю. Багато моделей передбачали великі кишені для карт, а також спеціальні системи вентиляції. Тренчі захищали від води, але не були теплими, тому їх одягати на верхній теплий одяг.

Після війни багато ветеранів і далі носити його у мирному житті. Мода на тренчкоти ширилася не лише серед чоловіків, а й серед жінок. Плащі стали особливо популярними завдяки промоції таких поціновувачів, як американський актор-кінозірка Гамфрі Боґарт.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.