– Що мені робити, мамо? Віктор мене не любить. Але каже, що з сім’ї йти не збирається, – стала я просити поради у своєї мами.
Все почалося з зошита, який я знайшла у чоловіка в тумбочці, коли прибирала в його кімнаті. Цей зошит я ніколи раніше не бачила, та й мало хто зараз щось записує в паперовому варіанті, здебільшого всі ведуть електронні записи.
Тому зошит привернув мою увагу. І хоч я не маю звички ритися в чужих речах, та я дозволила собі заглянути в цей зошит, і тепер дуже шкодую про це.
Записи в зошиті були з двох сторін. З однієї – це щоденник, в якому чоловік записує свої думки. Записи він робить не щодня, а приблизно 2-3 рази в тиждень. І всі вони про одне – як він любить якусь Наталку, і як йому боляче від того, що вони не разом.
Про мене нічого поганого, але і нічого хорошого. “З Тетяною я одружився, коли зрозумів, що Наталку я назавжди втратив”, – пише чоловік. Як вам таке?
Не знаю, що мене більше засмутило, бо з іншої сторони був такий собі фінансовий звіт, де чоловік записував всі витрати, які йшли на мене, відколи я осіла вдома в декреті.
Нашій донечці зараз півтора року, і весь цей час крім невеликих декретних, інших грошових надходжень у мене не було. А до декрету я заробляла, і навіть дуже непогано. Проте, нічого не встигла відкласти, бо молода, хотілося і гарно одягнутися, і кудись поїхати, і в кафе посидіти.
Пропозиція вийти заміж мені поступила теж якось не дуже вчасно. Ми з Русланом зналися недовго. Він запросив мене кілька разів в кіно, подарував квіти, і так якось закрутилося.
Я вийшла за нього заміж, бо закохалася, думала, що це у нас взаємно, але виявилося, що я для нього була зручним варіантом для того, щоб забути про своє колишнє кохання.
Не уявляю, як так можна? Я ж була переконана, що люди одружуються через те, що люблять одне одного. А тут взагалі для мене незрозуміла ситуація.
Терпіти я не стала, і коли чоловік повернувся з роботи, я вже чекала його з зошитом у руках. Він все зрозумів, і від несподіванки навіть не став на мене кричати за те, що я рилася в його речах.
– Що це? – питаю.
– Хіба сама не бачиш? Зошит, – спокійно відповідає чоловік.
– Бачу, що зошит. Тільки поясни, що це за записи? – кажу.
– Тетяно, не починай. Якщо ти тримаєш цей зошит в руках, значить, ти його уже прочитала. Тож сама все зрозуміла.
– Не все я зрозуміла, тому поясни. Навіщо ти одружився і живеш зі мною, якщо любиш ту Наталку?
– Живу з тобою, бо з нею жити не можу. Вона заміж вийшла, за іншого, а мені що, довіку холостякувати через це? З почуттями своїми нічого зробити не можу, тому і виклав все на папері. Чого ти починаєш? Я ж живу з тобою, значить – все гаразд, – заспокоює мене чоловік.
– Все гаразд? А ті записи про витрати? Ти рахуєш кожну гривню, яку ти витратив на мене! Це не нормально! Ми ж сім’я.
– Якщо ти була уважною, то я не вносив туди загальні витрати, типу продукти і товари для дому. Там записано тільки те, що я конкретно на тебе витратив. І в разі розлучення, думаю, що буде справедливо, якщо ти мені ці кошти повернеш, – ошелешив мене мій чоловік.
– Тоді ти теж мені винен чимало, ти ж живеш у моїй квартирі, і маєш сплатити мені за оренду. Так виходить? – кажу.
– Думай як знаєш. Ні в чому переконувати тебе не збираюся. Я живу з тобою, і це багато означає, – пояснив чоловік і пішов.
Я поїхала до мами, питати у неї поради, що мені робити, бо ситуація і справді неоднозначна, таке нікому чужому і не розкажеш.
Вона здивована не менше за мене, та поради мені не дала, каже, що я маю сама прийняти рішення, адже мова йде про моє життя і життя моєї дитини.
– Скажу тобі, щоб ти з ним розходилася, а якщо у тебе потім ні з ким не складеться – я буду винна. І винна буду, якщо скажу, щоб ти його пробачила, в разі, якщо далі буде ще гірше, – каже мама.
Винною вона бути не хоче, тому переклала всю відповідальність за прийняте рішення на мене.
Мені всього 26 років, я була не готова до такого виклику, і не знаю, що мені робити. Дайте мені пораду, прошу, бо ж життя у мене лише починається, і не хочеться його прожити неправильно.
Джерело: Українці сьогодні.
Підтримайте проект на Patreon
