З початком повномасштабного вторгнення Росії в українські реалії повернулися “похоронки” та автомобілі з написом “Вантаж 200”, якими транспортують тіла загиблих.
Кожен український військовий, який загинув на війні має бути похований своїми рідними. Але це не завжди можливо під час активних бойових дій.
Тіла військових, які брали участь в антитерористичній операції на Донбасі з 2014 року досі залишаються на окупованій території.
Пошуком зниклих безвісти та поверненням додому тіл займається як держава, так і волонтери.
ВВС News Україна розповідає про їхню роботу.
“У моргах дзвонять телефони…”
Тетяна Потоцька-Євчук раніше організовувала паломницькі поїздки за кордон. А навесні 2022 їй довелося перекваліфікуватися. Тепер вона повертає додому тіла загиблих українських військових.
“Заходиш в морг, а на підвіконні стоять файлики з номерами, – згадує Тетяна одне з найсильніших вражень на початку своєї роботи. – У них особисті речі загиблих. І в них дзвонять телефони… Я не могла стримати сліз від Дніпра до Луцька”.
Тетяна Потоцька-Євчук повертає додому тіла українських військових
Тетяна повернула додому вже понад 80 тіл загиблих. Це переважно військові з Волинської та сусідньої Рівненської областей.
У 2014 році Тетяна разом з родиною не могли поховати племінника, який брав участь в АТО. Його тіло залишилося на окупованій території. Їм це вдалося лише через кілька місяців.
Саме тому через місяць війни Тетяна своїм коштом придбала спеціальний автомобіль-рефрижератор і вирушила на Схід. Щоби хоча б трохи зменшити страждання родин загиблих і дати їм змогу поховати рідних захисників.
У Тетяни є офіційний дозвіл Волинської обласної військової адміністрації. З ним вона їздить моргами великих і маленьких міст, шукаючи загиблих земляків. Зазвичай у неї з собою купа фотографій для упізнання.
Тетяна співпрацює з військкоматами, але з родичами загиблих намагається не спілкуватися. “А що я можу їм сказати? Що можна сказати людині, яка втратила рідного? Як сказати матері “тримайтеся”, коли вона похоронила сина?” – каже волонтерка.
Але виходить навпаки – родичі знаходять її самі. У відчаї і без інформації вони просять знайти хоча б тіла їхніх синів та чоловіків, щоби поховати їх вдома.
У морзі разом з тілом віддають особисті речі загиблого. У когось залишилося найцінніше – дитячий малюнок
З початку антитерористичної операції на Донбасі у 2014 році діє гуманітарний проєкт “Евакуація 200”. Його завданням є пошук тіл зниклих безвісти військовослужбовців Збройних сил України та передача їх родичам.
Пошукові групи формують з військовослужбовців, які мають відповідний досвід з 2014 року і пройшли фахові курси Міжнародного комітету Червоного Хреста. Щороку їх знання оновлюються.
“Наша першочергова задача – повернути кожного загиблого солдата родичам”, – пояснює полковник Владислав Кравченко, який очолює цей проєкт Збройних сил України.
Пошуковці збирають інформацію з військових частин, від родичів, СБУ та Нацполіції.
“Роль родичів дуже важлива. У них ми уточнюємо важливі прикмети, за якими можна ідентифікувати військовослужбовця. Якщо візуально впізнати складно, тоді проводиться ДНК-експертиза”, – розповідає керівник проєкту.
Гуманітарний проєкт ЗСУ “Евакуація 200” діє з 2014 року
Полковник Кравченко наголошує, що система зараз налагоджена і працює. Є відповідні накази і закони, у яких розписано, хто за що відповідає у цьому процесі.
Групи, які транспортують та евакуюють тіла загиблих, мінімально стикаються з родичами, щоби уникнути емоційного вигорання.
А вже військкомат повідомляє рідним про смерть військовослужбовця, надає психологічну підтримку родичам і допомагає в організації похорону.
Кількість пошукових груп проєкту “Евакуація 200” формується за необхідності. Зараз працює близько 15 груп, які забирають тіла з моргів і доставляють до місця остаточного поховання.
А у Чернігівській та Сумській областях зараз працює група, яка має встановити місця можливих поховань українських військових.
Під час пошукових робіт часто знаходять і тіла російських військових. Їх перевозять до місць зберігання та готують на обмін.
Пріоритети
Пошуковики проєкту “Евакуація 200” не працюють у сірій зоні чи в районах, де є пряма небезпека їх життю і здоров’ю.
“Ми не можемо ризикувати життями людей, пошукової групи заради того, щоби витягнути тіло загиблого. Як би це цинічно не звучало, але життя людей важливіше, аніж тіло загиблого військового”, – розповідає полковник Кравченко.
Але вся інформація, яка поступає з різних джерел щодо ймовірних місць поховання зниклих безвісти і, ймовірно, загиблих військовослужбовців, збирається.
При першій можливості, при звільненні територій, українські військові виїжджають до місць поховання, забирають ці тіла і передають далі на ідентифікацію.
“У нас є багато локацій щодо ймовірного залишення і поховання військовослужбовці. Це Харківська, Запорізька, Миколаївська області. Ми напевно знаємо, що там залишилися тіла наших військовослужбовців”, – каже Владислав Кравченко.
Він нагадує, що з 2014-2015 років на тимчасово окупованих територіях Донбасу залишаються тіла військових, які досі не повернули рідним. Волонтерам просто не давали дозволу там попрацювати.
“Зараз загиблі військовослужбовці це пріоритет для всіх. Тому ми намагаємося якомога якісніше і швидше повернути їх тіла додому”, – запевняє полковник.
“Скидають локації і фото зниклих”
“Евакуація 200” співпрацює і з цивільними пошуковими організаціями.
Одним з партнерів є одеська громадська організація “Пам’ять і слава”, яка має досвід пошуку солдатів, які загинули під час Другої світової.
Вікторія Сімкіна має досвід пошукової роботи з 2014 року
Вікторія Сімкіна, яка займалася пошуком в цій місії, пригадує, що до “Чорного тюльпану”, який мав досвід пошуку загиблих з часів Першої та Другої світових воєн, тоді звернулося міністерство оборони України.
“За два з лишком роки нашої роботи ми вивезли з окупованої території до тисячі 1000 тіл і фрагментів”, – додає Вікторія.
Але умови роботи у 2014 і в 2022 роках не порівняти, каже волонтерка. “У 2014 році, в перший етап війни, на окупованих територіях ще було ще з ким говорити. Зараз нема з ким. Туди прийшли справжні нелюди”, – розповідає Вікторія.
“Наших хлопців і дівчат кілька разів обстрілювали. Хоча у нас машина з відповідним написом – “Вантаж 200″. Вони навіть своїх не забирають, навіть коли ми знайшли і просимо забрати”, – каже Вікторія Сімкіна.
Зараз існування “Чорного тюльпану” у колишньому вигляді неможливо, тому що багато членів команди опинилися на окупованих територіях. Тепер Вікторія і її колеги тепер намагаються допомагати ЗСУ як волонтери.
“Нас всі пам’ятають ще з часів “Чорного тюльпану”. Люди пишуть і телефонують. Скидають нам локації і фото зниклих військових. Працює сарафанне радіо, бо комусь колись ми повернули сина чи чоловіка”, – згадує волонтерка.
Волонтерів, які забирають тіла загиблих на спецтранспорті, неодноразово обстрілювали
Вікторія працює на межі Херсонської та Дніпропетровської областей. Вона добре знає увесь психологічний тиск пошукової роботи. Каже, що наздоганяє потім. В одного з її молодих колег уже двічі був інфаркт, а в іншого не витримало серце.
“Коли я сама вперше поїхала забирати наших військових з моргу, то дивилася, як в чорних мішках виносили тіла. На фоні щось далеко гупало. Я думала про те, що тут ці хлопці лежать в мішках, а у цей час там вбивають інших”, – згадує Вікторія Сімкіна.
“Після війни у нас ще багато роботи”
Оксана Козиренко очолює групу цивільно-військового співробітництва. Такий офіцер є у кожному батальйоні. Один з її обов’язків – координувати евакуацію тіл загиблих.
“Тіла загиблих з поля бою вивозять підрозділи, які там дислоковані. Якщо загинув військовослужбовець з їхньої роти, тіло евакуюють, перевозять в морг і потім доправляють додому”, – пояснює Козиренко.
Іноді встановлення особи загиблого військового можливе лише за ДНК-аналізом
“Є психологічний фактор, коли рідні, батьки, дружини, діти не хочуть визнавати смерть рідного. Тоді особу загиблого встановлюють через ДНК-аналіз”, – розповідає офіцер.
На сьогодні є чимало випадків поховання українських військових на окупованих територіях. “На початку війни в Олешках мирні мешканці поховали українських військових. Сховали в себе їхні речі, сконтактували з нами. І ми вже 100% знаємо, що ці військові не безвісти зниклі, а поховані”, – розповідає Оксана.
“Як звільнимо ті території, то буде багато роботи з ексгумації та перепоховання. Після війни у нас ще багато роботи. Швидко вона не закінчиться. Але закінчиться на нашу користь”, – додає вона.
Куди повідомляти про зникнення?
Наприкінці травня уряд призначив уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Ним став Олег Котенко.
Саме він у складі міністерства реінтеграції окупованих територій координує розшук зниклих безвісти як військових, так і цивільних на рівні держави.
ВВС Україна не вдалося поспілкуватися з Олегом Котенком. Але за повідомленнями мінреінтеграції, у червні Україні вдалося повернути тіла понад 300.
У відомстві вказують алгоритм дій у випадку, якщо рідна для вас людина перестала виходити на зв’язок. Для цього треба повідомити про неї на гарячу лінію кол-центру за номером 0 800 339 247.
Завдання України — повернути тіло кожного загиблого військового додому, кажуть в ЗСУ
“Наша війна закінчиться тоді, коли ми зможемо поховати кожного нашого хлопця. Коли вони лежатимуть не під деревом чи плитою на полі бою, а у своєму рідному місті чи селі”, – каже Тетяна Потоцька-Євчук.
Вона мріє змінити чорний напис “Вантаж 200” на своїй автівці і возити нею щось інше, а не тіла. Хоче знову організовувати паломницькі тури за кордон. Хоче миру і закінчення війни.
