В українському інтернеті чергова паніка, оскільки росіяни випустили свіжий «кіношедевр». Як це у нас заведено, на сторожі інформаційного простору не дрімають люди, які вважають росіян суперкреативними, а українців – супер тупими, не здатними відфільтрувати шлак. Тому «б’ють на сполох», чим активно просувають небажаний продукт.
Джерело: lviv.media.
Особисто я, коли побачив назву «слово пацана», спочатку подумав, що це якась сатира. Тому що сам термін давно асоціюється з обманом. Щось типу «чесне слово» від рафінованого брехуна. Здавна відомо: якщо тобі говорять «слово пацана» – це або жарт, або в тебе хочуть щось взяти та не віддати. Але ніт, в росіян все серйозно. Треба все-таки враховувати той факт, що там досі сприймають тюремну романтику, якісь «правила зони» та інші дивовижі.
Звісно, дивитися шість серій про те, як тяжко жилося радянським росіянам в ті далекі роки – таке собі задоволення. Але ж і зрозуміти, про що стільки шуму в інтернеті, теж хочеться. Тому для того, щоб оцінити «естетику» стрічки, довелося проглянути кілька коротких відеороликів, які лізуть зараз з усіх щілин. А із сюжетом ознайомитись на українській Вікіпедії.
Відповідно, вдалося відносно «дешево» сформувати враження про цю нову загрозу ментальному здоров’ю молодих українців. І одразу хочу сказати, що пропозиція «ти спочатку подивись, а потім критикуй» не приймається. Не обов’язково куштувати собачу каку, щоб зрозуміти, що вона не смачна.
Почнемо з назви. Російський кінопром з нею сильно не заморочувався, тому друга частина назви фільму – «кров на асфальті», майже не перегукується з висловом «кров і пісок». Тут просто – яка країна, такий і «Спартак».
Що сподобалося? Нема висхідної сюжетної лінії. Якщо в попередніх бандитських сагах кримінальники вибивалися чи принаймні пробували вибитися в люди (Бригада, Бумер, Жмурки тощо), то зараз все по чесному. Жили по-дурному, по-дурному і перестали. Непоганий месидж росіянам, правдивий. І загалом сюжет, як його описано у Вікі, теж зроблений правильно. Ностальгія тепер не за ситим радянським застоєм, а за вуличними бандами – це добре. Вселяє надію.
По-друге, один з головних героїв досить точно відтворює бажаний для режиму архетип «російського мужика». Повоював в Афганістані (для чого? чому? що це дало? – неважливо), значить мужчина. При цьому, порівнюючи з ситуацією вдома, на війні було не так «по-дебільному». Це погано на найближчу перспективу, але загалом для майбутнього – позитивно. Коли вони переключаться від війни з Україною на внутрішні розбірки.
По-третє, росіянам має бути зрозуміло, що краще не стане. Тому треба радіти «маленьким радощам серійного злочинця»: дрібним подарункам, пафосним фразам, широким жестам.
Звісно, присутня і «загадкова російська душа», в якій переплетені садизм та любов до класичної музики. Це кумедно, бо досі таке працювало як штамп в американських недорогих бойовиках.
Є і відносно порядні міліціонери, куди ж без цього. Відносно порядні за мірками сучасної Росії, звісно, яка бореться із західною розпустою з перших місць в рейтингу абортів та алкогольних отруєнь.
Тому логічно, що мама головного героя потрапляє в психлікарню, дівчину головного героя ґвалтують, він всіх вбиває і вилазить на балкон, щоб покінчити життя самогубством. Сама родзинка не в цьому. А в тому, що весь цей пекельний сюжет крутиться навколо відеомагнітофона і шапки. Артефакти, треба визнати, підібрані геніально – це і є «Святий Грааль» для російського пролетаріату.
Що цікаво, тамтешні критики відзначили, що авторам серіалу добре вдалися костюми та декорації. І це теж правильно, досить знімати західні франшизи та удавати, що російські люди живуть в американських будинках. Тим більше якщо навколо є свої декорації.
Чесно кажучи, я не знаю, кого таким зараз можна загітувати в «русскій мір», якщо існує повно якісних серіалів на ту ж таки кримінальну тематику. Але зі «світлом в кінці тунелю», з якоюсь загально людською, а не специфічною російською логікою. А тут прямо сучасний російський флеш-рояль: бандитизм є, перспектив нема, романтики нема, і навіть логіки ніякої нема. Навіть влада десь там далеко, тому теж нема. Фільм про соціальне, моральне та етичне банкрутство Росії.
Тому давайте, громадяни, без паніки. Не є українська молодь настільки тупою, щоб бачити в цьому рольову модель. Так, певний відсоток буде, як завжди. Але щоб прямо загроза і «людоньки, рятуйте» – це навряд.
Росіянам це чергове «нагадування», що не ціни на нафту, а особисто Путін «врятував» їх від вічних 90-тих. Для нас воно не читабельне. Я б навіть сказав, ефект буде протилежний – подивившись на цей прекрасний «русскій мір», розумієш, що не лише в прапорі, мові і суверенітеті справа. Бо цивілізаційний розрив – колосальний.
А от що дійсно важливо – це реальний стан молоді та підлітків. Війна. Соціальна нерівність. Булінг. Доступність наркотиків. Перспективи для освіти і кар’єри. Відірваність від реального життя в соціумі та багато іншого.
